Так називається друга збірка віршів доброчинки Ганни Кузьмак, що вийшла в цьому році у львівському видавництві «Плай», літредактором якої був викладач кафедри гуманітарних дисциплін Львівського інституту МАУП Тарас Лехман, а дизайн і верстку здійснив Юрій Лукаcевич. Гарно вдалась йому і обкладинка книжки, яку приємно взяти до рук.
Поетеса поділила свої вірші аж на вісім розділів: «Рідні обрії», «Постаті», «Поезія квітів», «Рейс через життя», «Поетична мозаїка», «Хай святиться Україна», «Омоформи і інші форми», а також «Пісні», можливо, для того, аби зручніше було читачеві осягнути тематику. Якби там не було, а вже у першому розділі все таке до болю знайоме. Ось вірші «Західний Буг», «Сокальчанки», «Княже місто», «Ода Белзу», «Червоноград», «Доброчин» (диптих).
В кожному з них краплина любові до рідних місць, до такої неповторної нашої природи. Свіжі мазки привносяться в образ старовинного Белза, Червонограда, навіюють нам далекий гомін сивих століть. Та в цьому розділі, як на мене, найбільшу увагу привертає вірш «Доброчин», своєрідний славень рідному селу. Оспівуючи його красу, автор водночас тонко натякає односельчанам про історичну пам’ять, про те, як міцно потрібно оберігати її, бо навіть одна лиш буква багато важить в тому ж таки найменні села. Тому болісно сприймаючи всілякі перекручення у назві села, вона поетичним словом прагне зберегти стародавній топонім, в якому закодована доля поселення. В «Постатях» поетеса прагне звеличити постаті геніїв України – Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки, а також живих сучасників. Є в поетеси багато ліричних віршів, які написані так мелодійно, що просяться на нотний стан, щоб колись злетіти у небо піснею. Ось лише один приклад:
Не вірю в розлуку –
Не вірю і край.
Подай мені руку,
Коханий, подай –
Подай хоч надію,
Що ти щовесни
В настояних мріях
Прийдеш в мої сни.
Чим все ж характерні вірші Ганни? Перш за все щирістю рядка, бо те все, що пережила, відчула, переболіла, вона хоче втілити у поетичні оздоби. А читач тоді відчуває найбільшу щирість. Лишень один перелік розділів збірки говорить про тематичну різноманітність. Рясно засіяний патріотичний мотив, знаходимо духовну, пейзажну, інтимну лірику, а то й вірші і для наймолодших. Автору притаманний непогасимий гумор і пошуки форм його втілення. Так і появився легкий гумор у рубриці «Омоформи і інші форми»:
Купив щуку Гнат на ринку,
Кинув смажити на ринку.
А в сусіда, у Карпа
Юшка вариться з карпа.
Але й без пісні ніяк. В кінцевій рубриці маємо гроно пісень: «Материнське», «Червоноградочки», «Дівчинкаукраїночка», «Доля», «Килимочок», «Кучеряве літо», «Літня казка», «Пісня подяки», музику до яких написали композитори М. Ведмедеря, С. Холявінська, О. Пенюк, Є. Заставний.
Ганна Кузьмак, окрім членства в ЛМО «Колос», входить до ще кількох регіональних творчих об’єднань, а також до Української асоціації письменників. Вона давно займається культурнопросвітницькою і громадськополітичною діяльністю, будучи в свій час художнім керівником клубу с. Доброчин, головою первинного осередку ТУМу Червоноградської панчішної фабрики, а тепер ще й членом НРУ.
Її серце в гущі людей і подій, серед їх доль і поривань, серед роздумів про державу, про майбутнє України, про навколишній світ і бурхливе сьогодення…
Автор в дорозі пошуку самовдосконалення і самопізнання, у вічній дорозі до Себе. І це дорога нескінченна. Хай буде вона завжди багата на творчі здобутки!
Володимир ПОЛЯНЧУК, голова Сокальського літературномистецького об’єднання «Колос».