Вже гаптує зима найгарнішу, найтоншу мережку.
І шукає душа,
без оздоб, найщиріші слова.
Рік Новий, мов пророк,
до осель знов протоптує стежку – для Святої Родини,
для Світлої Миті Різдва.
Сниться вже дідуху
і кутя, і Вертеп з колядою.
На сторожі – хвіртки.
Димарі виглядають когось.
І тривожиться Бог –
чи за клопотами й суєтою
люд впізнає Месію?
Чи двері відчинить хоч хтось?
Вифлеємська зоря
вже чоло прикрашає ялинці.
При надії – Земля.
Небеса – як чекання покров.
І готується світ
дарувати Господній Дитинці
не багатства та миро, –
сердець безкорисну любов.
Любов БЕНЕДИШИН.