У Поториці, як і в кожному селі, була своя водонапірна вежа. В разі біди, коли десь у якійсь будівлі ставалася пожежа, пожежники могли без проблем набрати води, щоб побороти вогонь. А як же нині маємо боротися з пожежею?
Після так званої приватизації, навіть об`єкти, які б мали бути у власності громади, стали чиєюсь власністю. Так сталося з двома водонапірними вежами у нашому селі Поториця. Радехівському цукровому заводу мешканці села дали в оренду свої земельні та майнові паї. І нові господарі просто порізали на металобрухт водонапірні вежі. Хоча наш місцевий священик о.Богдан Гой пропонував їм гроші за те, аби вони не рухали ці важливі для села соціальні об`єкти. Дивує позиція районних і обласних пожежників, які колись контролювали водонапірні вежі, пильнували за їх безпекою, а тепер усунулися, вважаючи, що це не їх обов`язок. Дивно, адже навіть за Польщі пожежники з великою відповідальністю ставилися до таких громадських об`єктів, оберігали їх. Не так давно у Поториці була пожежа, горів хлів. І якби не було можливості пожежникам набрати води у сусідів, то не знати, як би все закінчилося.
Не можна так побезгосподарськи все розпродувати. Бо пожежа може трапитися в оселі кожного. І що тоді робити? Де шукати порятунок? Той власник нам водонапірної вежі не поверне. А про це можна було подумати, коли розпайовували колгоспне майно. Об'єкти соціального значення потрібно було залишити у власності громади.
Богдан КОНДРАТЮК, житель с. Поториця.