Село Цеблів розташоване за два кілометри від державно го кордону з Польщею та за шість – від найдревнішого міста Львівщини – княжого Белза. Правдоподібно, його заснували удільні князі в ХII ст. В ті часи в околиці росли буйні ліси, повні дикої звірини, на яку влаштовували полювання. І з того, мабуть, похо дить назва села, тобто з вислову «це був лов!», з якого вийшла ско рочена назва села Цеблов, а згодом – Цеблів.
Протягом багатьох століть страшним лихом як для українських земель, так і для Цеблова, були спустошливі турецько-татарські набіги. Розповідають, що татари, щоб не збитися з дороги під час повернення додому, насипали коло шляху могили. Така могила залишилась і біля Цеблова в урочищі «Корчунок». На ній стояв стовп, обв’язаний соломою та облитий смолою. Аби напад не був несподіваним, коло стовпа селяни виставляли вартового. Коли він чув чи бачив наближення ворога, то підпалював стовп, попереджаючи таким чином односельців про небезпеку.
Принагідно висловлю думку і про походження назви села Себечів, яке знаходиться неподалік Цеблова. В тій місцевості також росли ліси і, коли кликали свого супутника, йшов такий відголос, що сам себе чув. Звідси і пішла назва – Себечів.
Ось як події тих далеких часів відобразилися в назвах населених пунктів, що ще пам’ятають старожили села.
Віктор ВЕРГУН, с. Цеблів.