…У кошику проти сонця виблискували різнокольорові писанки. Кидались у вічі тризуб, каченя та вербова гілка, які досвідчена рука майстрині гарно «розмалювала» на яйці. Кожна з писанок посвоєму гарна та заворожує своєю довершеністю, зі смаком підібраними кольорами. Недарма в українців писанки були оберегами родинного щастя, символами достатку, їх дарували в найурочистіші моменти життя. У Марії Піщак зі Спасова до неї ставлення особливе, бо навіює спогади з дитинства. Майстриня розмальовує писанки, а тепер ще і клеїть, для власного задоволення. А писати їх навчила бабуся – Анастасія Комендант. Пані Марія розповіла, що колись щороку, напередодні свят, бабуся разом з мамою урочисто розпочинала розписування ритуальних яєць. Жінки спершу молилися, аби писанки вийшли гарні, запалювали свічку, і брали в руки писачок, який заздалегідь виготовляли самі. В ті весняні вечори, зпід рук бабусі та неньки з допомогою пахучого воску, фарб і безмежної фантазії народжувалися справжні витвори мистецтва. Марійка стежила за тим дивом, яке творили її рідні. Бабуся любила розписувати писанки ромашками на чорному тлі та крапанки. Дівчина вперше взяла до рук писачок ще школяркою. Бабуся Настя спершу навчила її малювати найпростіші візерунки – грабельки, ромби та хвильки, а потім складніші. Спеціальні фарби для писанок було дістати важко, тож брали зеленку і це був зелений, учнівське чорнило – фіолетовий, туш – чорний. Своє значення мають і кольори: білий – чистота, невинність, світло; жовтий – сонце, світло, радість; оранжевий – енергія, теплота, зрілість; червоний – вогонь, любов, пристрасть, боротьба, динамізм; пурпурний – влада, пишнота; фіолетовий – віра, похмурість; синій – нескінченність, мудрість; зелений – спокій, молодість, надія…
Марія Піщак пригадала як колись разом з дівчатами із місцевого осередку молодіжної організації «Українська молодь Христові» перед Великоднем розписували писанки і їх дарували самотнім людям Спасова та Перв’ятич.
Чотири роки тому Марія Піщак на вернісажі побачила писанки з бісеру і ті, наче її «приворожили». Вона не могла відвести від них очей: чеський бісер і стеклярус виблискували в дивовижних візерунках. Захотіла і собі опанувати техніку їх виготовлення. Адже вироби з нього навдивовиж гарні, багаті й довговічні водночас. Поступово, крок за кроком, вона разом з мамою, відкривала для себе цю техніку. Певна річ, яйце з його тендітною шкаралупою не витримало б ваги бісеру, а тому і писанки робили на дерев’яній основі, сточеній у бездоганний овал і просякнутій клеєм, на якому й трималися крихітні скляні намистини. Почали з найпростіших візерунків, а потім перейшли до складніших. Невдовзі на їх писанках з’явилися гілочки верби, тризуб, український орнамент… Але найдорожча писанка для пані Марії – писанка з курчатком, яку вона зробила для своєї маленької доньки Соломійки. Та настільки втішилась, що лягала з нею спати. Нині уже шестирічна Соломійка охоче допомагає мамі завершити писанку. За піст майстриня може виготовити 1020 писанок.
– Більше аж ніяк, бо працюю на роботі, і розписую писанки прихапцем по вечорах. Очі швидко стомлюються і не витримують. Адже бісер дрібненький, треба його викласти в орнамент. Його придумую сама, або ж беру з вишивок, де хрестик це один бісер. Є багато ідей, але нема коли реалізовувати свої задуми, бо завжди є якась робота і вдома, і на роботі. Пані Марія любить писати й традиційні писанки, скучилася за запахом воску, за особливою магією свічки, яка панує у хаті, коли наносиш воском малюнок на куряче яйце. Це щось надзвичайне.
…Хто-зна чи знайдеш ще таке село на Львівщині, де б так шанували звичаї та традиції. У Спасові кожна господиня – майстриня, і гарно писанки пише, і вишивки вишиває. Хату Піщаків можна назвати маленьким музеєм вишивки. Все тут уквітчане вишитими гладдю рушниками, серветками та подушками. На стіні – образи, прикрашені вишитими рушниками. Це творіння рук свекрухи пані Марії – Ольги Дмитрівни Піщак, яка щовечора, зробивши усю хатню роботу, бере у руки полотно і викладає на ньому хрестиком чи низинкою свій сум та радість. Не залишила вона улюбленого заняття і нині. І ввечері їхня хата нагадує майстерню: в одній кімнаті невістка клеїть бісер на писанки, а у другій – пані Ольга вишиває рушнички на пасхальні маленькі та дитячі кошички. В цьому році вишила уже 12 рушників. Пані Марія привезла для неї гарний візерунок для рушничка. І спробувала й собі використати замість ниток бісер. За декілька днів вийшов красивий рушник, де вербові гілки, наче живі. А недавно бабуся пошила Соломійці до українського строю байбарак, який розшила бісером. Обидві жінки щасливі, що мають захоплення, яке приносить радість їм та їхнім рідним. І насамперед онуці та доньці Соломійці, яка то мамі допомагає, то бабусі. Адже це так приємно створювати своїми руками справжню красу.
Любов ПУЗИЧ.