8 березня 1946 року в Архикатедральному соборі святого Юрія розпочався Львівський псевдособор. На цьому зібранні, що було зорганізоване та зрежисоване органами НКДБ з участю ієрархів РПЦ, було ухвалене рішення про ліквідацію Української греко-католицької церкви.
Радянське керівництво зрозуміло, що не зможе обернути Греко-Католицьку Церкву на свою маріонетку, як це сталося з багатьма іншими релігійними організаціями в СРСР, а тому розпочало на неї широкомасштабний наступ. Як підкреслює в інтерв’ю Михайло Перун, доцент кафедри богослов’я ФБФ УКУ, «усе майно ліквідованої Греко-католицької Церкви — націоналізовано, а храми та монастирі — передано РПЦ. Ще напередодні радянської окупації кілька сотень священиків змушені були виїхати на захід.
Невдовзі після утвердження в Галичині радянської влади почалося ганебне переслідування духовенства та вірних, обмежено, а відтак і зовсім припинено діяльність монаших чинів і згромаджень. Значна частина духовенства зазнала репресій, нерідко разом із сім’ями. Решта вимушено перейшла на православ’я або ж мусила припинити відкриту душпастирську працю. Ліквідовано всі культурні, освітні й суспільні установи ГКЦ, припинено видання її газет і журналів».
У радянській пропаганді УГКЦ пов’язували з Організацією українських націоналістів та Українською повстанською армією, їй закидали співпрацю з німецьким окупаційним режимом та «шпигунство на користь Ватикану». Ідеологічний наступ влади супроводжувався масовим фізичним і моральним терором. 11 квітня 1945 року заарештовано всіх єпископів УГКЦ, які були в той час на території СРСР: митрополита Йосифа Сліпого, єпископів Григорія Хомишина, Микиту Будку, Миколая Чарнецького та Івана Лятишевського, тож Українська греко-католицька церква була фактично «обезголовлена».
З метою її остаточної ліквідації створено «Ініціативну групу по возз’єднанню Греко-католицької церкви з Православною церквою», яку очолили о. Гавриїл Костельник, о. Михайло Мельник та о. Антін Пельвецький. «Ініціативну групу» влада оголосила керівним органом усіх існуючих у Галичині греко-католицьких парафій. Після того, як органи безпеки брутальним тиском чи маніпуляціями змусили велику частину духовенства приєднатися до цієї псевдоцерковної структури, органи НКДБ зорганізували у Львові так званий «собор» з членів «Ініціативної групи», який відбувся 8-10 березня 1946 року. Участь у ньому взяли 216 священиків, частина з яких на той момент уже перейшли на православ’я.
Учасники цього зібрання одностайно ухвалили рішення про скасування Берестейської унії 1596 та «возз’єднання» з Російською православною церквою. Рішення Львівського псевдособору 1946 стали формальною підставою для переслідування греко-католиків, які відмовилися перейти на православ’я. Легальні структури УГКЦ були повністю зруйновані, і протягом кількох десятиліть церква мусила діяти в підпіллі. Цей «Катакомбний» період завершився в 1989 р., коли Ураїнської греко-католицької церкви нарешті виборола собі право на легальне існування.
Андрій Пташник