(Закінчення. Поч. у №38).
МІСТ МІЖ МИНУЛИМ І ТЕПЕРІШНІМ
Неподалік монахинь побачила волонтерів з організації Академія української молоді та Фундації Духовної культури пограниччя (Республіка Польща), зібрали біля себе дітей та бавилися з ними, малювали смайлики та прапори на обличчі, грали в м’яча.
– Сьогодні велике свято, ми хочемо, щоб діти, поки батьки, бабусі та дідусі моляться та спілкуються, не сумували, – каже Христина Бобрецька. – Аби діти пам’ятали, що були на святі.
20 волонтерів-студентів з України та Польщі приїхали сюди в рамках програми «Молодь в дії», щоб пізнати культуру прикордоння, дізнатися, як колись тут жили люди. Декілька днів перед тим вони побували у Корчмині, прибирали на місцевому цвинтарі та в церкві.
Після святої Літургії польську та українську громади привітав зі святом Успіння Пресвятої Богородиці голова Фундації Духовної культури пограниччя (РП) отець Стефан Батрух. Він, зокрема, сказав: «Ще зовсім недавно здавалося неможливим, що тут відкриють кордон. Але неможливе стало можливим. І такі зустрічі, як тут на кордоні, в Корчмині Томашівського повіту та в Стаївці Сокальського району, нині відбуваються й в інших місцях. Колись здавалося, що не можна збудувати міст дружби. Проте ми усім довели, що можна. Але цього потрібно хотіти та прагнути, бо завжди можна збудувати дороги та витоптати стежки. Але від нас залежить чи надалі між нами буде викопаний рів і заростуть стежки, які єднають родини, чи буде приязнь та любов. Тож, щоб кордони нас не розділяли, треба будували мости. І якщо ми не будемо продовжувати наші зустрічі, то ті витоптані стежки скоро заростуть. А кордон стане стіною, яка буде нас розділяти».
А далі мав слово декан Великомостівського деканату, отець Володимир Юськів, який подякував отцюмітрату Стефану Батруху за ці зустрічі, ініціатором яких він став дев’ять років тому. Доля розкидала українців по цілому світі, а такі акції єднають їх. Нині відкриті ворота цього кордону і мешканці навколишніх сіл з України можуть піти помолитися в старовинній Корчминській церкві, а їхні сусіди по ту сторону кордону взяти участь у відправі й набрати цілющої води з джерела.
– Нині приїхало багато людей, аби підтримати акцію днів добросусідства, яка з легкої руки отця Стефана Батруха проходить уже вдев’яте, – сказав голова Сокальської районної ради Ігор Дацюк. – Колишні вихідці села Корчмин проїхали сотні кілометрів з української і польської сторін аби помолитися і поклонитися рідній землі… Це своєрідний духовний місток між капличкою та церквою по обидва боки кордону. Жителі навколишніх сіл пограниччя розпочали збір підписів, аби в майбутньому тут зробити піший перехід, щоб і надалі вони могли спілкуватися з родичами, відвідувати могили батьків та дідів. І це є найкращим свідченням того, що такі зустрічі потрібні.
Наголосив на цьому й війт гміни Ульхувок Лукаш Клембек, який сказав, що по обидва боки кордону є багато могил, які хочуть відвідувати і поляки, і українці. Ці міжнародні зустрічі допомагають формувати підвалини нової історії на основі приязні та любові, бо нас єднає спільна історія, спільне коріння…
Заступник голови РДА Ігор Махашілов подякував усім за участь у цій зустрічі, яка є цеглинкою у зміцненні стосунків між двома народами, побажав не один рік святкувати тут це величне свято.
Народні депутати України Степан Курпіль та Володимир В’язівський відзначили, що є багато важких сторінок в історії українців, деякі з них – трагічні. Однак історія не повинна тяжіти над нами для того, щоб будувати майбутнє. Тому ми говоримо, вибачаємо і просимо вибачення. І це є фундаментом для стосунків і нашого майбутнього. Сьогодні нам потрібно будувати нову Україну, нові митні переходи. Нас єднають християнські та європейські цінності.
Місцевий парох отець Михайло Корицький зі Стаївки подякував отцю Стефану Батруху, декану Великомостівського деканату Володимиру Юськіву та представникам влади з обох сторін за організацію зустрічей, які єднають родини, і відзначив, що такі духовні заходи єднають людей, і Пресвята Діва Марія прихиляється до нас.
Як українці, так і поляки, були задоволені теплою зустріччю, перебували у доброму настрої, ділилися враженнями:
– Я приїждаю сюди з дітьми щороку, – каже Іванка Ярема з Червонограда, – помолитися Пречистій Діві Марії, набрати води, зустріти знайомих, послухати гарний концерт. У моєї родини, яка живе у с. Стаївка, була традиція щороку приходити на святкову Літургію. Це для мене стало потребою для душі.
Щороку разом з батьками приходять сюди Іринка та Христинка Мельник з Хлівчан. Дівчатка кажуть, що тут особлива аура, яка дарує спокій. Тут збираються і поляки, і українці, вони спілкуються між собою, братаються, беруть участь у спільній Літургії, яку служать двома мовами. Не можна без хвилювання дивитися на зустріч родичів та знайомих.
На жаль, порозкидала доля корчминців по цілому світу… І лише тут, біля каплички, вони наче молодіють, бо це особливе місце, яке однаково дороге як українцям, так і полякам.
СПОГАДИ З ДИТИНСТВА КЛИЧУТЬ У КОРЧМИН
Духовенство причащало мирян. Опісля віруючі підходили до ікони Корчминської Матері Божої, а місцевий парох отець Михайло Корицький проводив миропомазання. Отці Стефан Батрух та отець Володимир Юськів з парохами навколишніх сіл, освятивши джерело та зілля, відправили панахиду на могилі Борців за волю України.
Після відправи багато українців пішли у Корчмин, де помолилися на могилах рідних, побували у церкві та на подвір’ї, де стояла їхня хата та ріс садок. А ввечері, розчулені, поверталися назад додому. Дуже шкодував, що не може піти в Корчмин, де народився, бо не має перепустки, Петро Возняк з Угнова. А хотілося б ще раз у своєму житті перетнути кордон і ступити на землю, де народився, піти на цвинтар, відвідати могили рідних. Роки вже беруть своє. Коли його вивозили звідси, був дванадцятилітнім хлопцем, а нині він уже в літах, з посивілими скронями. І досі щемить у серці Петра Возняка, коли тут відправляють святу Літургію. 28 серпня приходив з батьками сюди не раз на відпуст, або, як тоді ще казали, «фестини», які розпочиналися, як і нині, зі Служби Божої. Він пам’ятає, як вранці перед Великоднем приїхали в село радянські солдати і вигнали їх з хати. Батьки на одну фіру зібрали все найнеобхідніше: харчі, одяг та цінні речі. Тут залишили все, нажите роками… Скільки літ минуло відтоді. Скільки усього пережито. Тож, дай Боже, щоб більше ніколи не повторилася трагедія, яка розділила родини, дітей, наречених…
Чоловік радів, що на цій зустрічі побачив корчминців Євгена Бродюка, Михайла Бужановського… Міг з ними наговоритися досхочу, позгадувати, як колись тут жили, ходили до школи, пасли худобу…
Він каже, що добре, що є такий острівок єднання, який дає можливість зустрітися. Вісімдесятишестирічний Петро Возняк бідкався, цьогоріч перенесли зустріч на 26 серпня, тож не всі прийдуть сюди. З приємністю зауважив, що підсипали дорогу.
Навколо панувала доброзичлива атмосфера. Колишні вихідці цих місць шукали знайомих та рідних, а коли знаходили один одного, не могли наговоритися, бо ж стільки не бачились! Хотіли пригадати минуле, й розповісти, як сьогодні живуть. А дехто присів на лавки, і просто слухав концерт за участю українських та польських фольклорних колективів. Під відкритим небом линули українські та польські мелодії. Присутнім дарували свої пісні фольклорний ансамбль з Польщі, ансамбль «Любисток» Сокальського районного Народного дому, сімейний народний колектив Брезовських з Угнова, жіночий ансамбль «Живиця» з Карова, вокальний ансамбль «Пролісок» з Домашева. Їх спів зачаровував, навертав на очі сльози, а на душу – щемливі спогади. Жінки щоразу прикладали до очей хусточки. Вони були щасливі, що зустрілися з родичами, друзями та змогли вклонитися рідним місцям, які залишили маленькими дітьми. На жаль, з кожним роком їх стає все менше, бо час біжить невблаганно. І вже багато близьких серцю людей нема серед живих.
Усі слухали близькі серцю пісні й відпочивали душею. А увечері літні люди довго прощались. Кожен стримував хвилювання, і надіявся на наступну зустріч…
Сонце сідало. Час додому. Для когось – це Україна, для інших – Польща. На жаль, ніхто не в силі змінити історію. Однак, допоки вихідці з Корчмина живі, вони приходитимуть під ці липи, до святого джерела.
Любов ПУЗИЧ.
Фото автора.