На честь свята Собору Пресвятої Богородиці у селі Сілець під керівництвом священика о. Григорія Саноцького у 1762 році збудували церкву. У 1909му в храмі служив о. Теодор (Шастій) Раставрецький. До парафії у цей час належало 39 моргів орної землі, 70 моргів лук, 18 сягів дров щорічно із панського лісу і право на безплатне млинарство. Парафія мала також церковну крамницю і касу райфайзена (кредитної спілки).
У 1901 році в селі заснували читальню «Просвіта», жіноцтво об’єдналося в Союз українок. Також була дворічна кооперативна школа, навчання у якій велося українською мовою, окремо для дівчат і хлопців. Селянам належало 2119 моргів орної землі, 3581 морг пасовищ, 999 моргів лук і городів, шість моргів лісу. В кінці дев’ятнадцятого і на початку двадцятого століть у Сільці проживало двадцять відсотків заможних селян, тридцять – не дуже заможних і п’ятдесят – бідних. До заможних належали ті, які мали понад вісім гектарів землі і задовільняли всі свої потреби з доходів власного господарства. Менш заможні мали понад три гектари землі, але, крім цього, займалися ще ткацтвом та іншими ремеслами. Бідні селяни утримували родину з поденного заробітку. Працюючи в панському лісі, заготовляли і перевозили дерева, або ж у панській гуті випалювали скло і різні скляні вироби.
Ліси навколо Сільця були багаті на гриби, ягоди, горіхи, а Рату ще у двадцятих роках минулого століття вважали найбільш рибною річкою Сокальщини.
У 1910-1912 роках в Галичині розгортається гостра політична боротьба між прихильниками «народовського» та «москвофільського» напрямків. Групу «москвофілів» очолював священик Раставрецький, котрого, як активного проповідника ідей російського царизму, ув’язнила австрійська влада у концтаборі Талергоф. Вернувшись, він покінчив життя самогубством.
У 1894-1900 роках парохом був Василь Чернецький, відомий у Галичині етнограф. Його стараннями, у селі збудували цегельню, на якій почали випалювати цеглу для будівництва церкви на місці дерев’яної. На церковне подвір’я вже завезли цеглу. Але згідно з австрійськими законами великий землевласникдідич, що мешкав на території, де її будували, повинен був виділити третю частину свого річного прибутку.
Дідич цього не захотів, тому змовився з впливовими на той час особами. І для перевірки якості цегли ті викликали інженерів, які визнали її непридатною для будівництва церкви. Цегельню закрили, а з виробленої цегли люди збудували дзвіницю і паркан, які стоять уже понад сто років. Цегла, яку колись підкуплені інженери визнали непридатною для будівництва храму, пережила скупого дідича і всіх його нащадків.
Праворуч від церкви знаходиться погребальна каплиця дідичів Колтоновських і Мадейських, котрим колись у Сільці належали великі наділи землі і майже всі навколишні ліси. За церковною огорожею, навпроти будинку «Просвіта» стоїть хрест, встановлений у 1848 році на честь скасування панщини в АвстроУгорській імперії.
До наших днів збереглися імена священиків, котрі були настоятелями в церкві Собору Пресвятої Богородиці в селі Сілець: 1760-1773 рр. – о. Григорій Саноцький (збудував церкву); …. – 1791 рр. – о. Григорій Караскевич – був сотрудником; 1793-1795 рр. – о. Яків Улицький – завідатель парафії;1795-1827 рр. – о. Юрій Левицький – побудував парафіяльний будинокплебанію, господарські приміщення; 1827-1830 рр. – о. Афанасій Товарницький; 18301855 рр. – о. Григорій Пирожек; 1855-1857 рр. – о. Іван Лисяк (зять о. Григорія Пирожека); 1857-1879 рр. – о. Йосиф Шайдінський (помер трагічно); 1879-1880 рр. – о. Володимир Подолинський (доїжджав із Куличкова);1880-1883 рр. – о.Іван Лукасієвич (помалював церкву); два місяці о. Микита Юзефович; 18831884 рр. – о. Володимир Мосьєвич (побудува дзвіницю); 1894-1900 рр. – о. Василь Чернецький (етнограф, декан Белзький, похований у Сільці біля церкви); 1900-1902 рр. – о. Іван Умецький (помер у Великих Мостах); 1902-1914 рр. – о. Теодор Раставрецький (був ув’язнений у Талергофі); 1914-1916 рр. – о. Володимир Демчук; 1916-1917 рр. – о. Василь Смулка; 1917-1920 рр. – о. Клим Медицький; 1920-1923 рр. – о.Василь Павлюк (прибудував боки церкви); 1923-1930 рр. – о. Степан Нечай (пізніше був деканом у Сокалі); 1930-1933 рр. – о. Микола Бобрівський: 1933-1945 рр. – о. Теофіль Чайківський (помер по дорозі до Казахстану); 1946-1978 рр. – о. Михайло Олійник (похоронений у Сільці на цвинтарі); 1976-1978 рр. – о. Михайло Лотиш (був сотрудником в о. М. Олійника); шість місяців о. Ярослав Пиріг; п’ять місяців о. Іван Банах (доїжджав з Великих Мостів); 1979-1984 рр. – о. Степан Потюк; 1984-1987 рр. – о. Михайло Нискогуз.
З 1987 року настоятелем у церкві є автор цієї інформації. Разом з парафіянами, з допомогою сільської влади ми добудували церкву, спорудили плебанію і господарські приміщення. Нашій церкві минає 250 літ, а вона з кожним роком стає гарнішою, бо за неї дбають, як за свою матір, парафіяни. Влітку вона потопає у барвах квітів. Будемо старатися щороку щось оновлювати, аби сілецька церква стояла ще довго на українській землі, як твердиня грекокатолицької віри, як осередок духовності, як храм душ наших.
о. Петро ЯКИМЕЦЬ, настоятель церкви Собору Пресвятої Богородиці у селі Сілець.