На гостинці, що з’єднував землі Волинського і Галицького князівств, розкинулось старовинне село Свитазів. Цим шляхом у різні часи проходили завойовники різних періодів, війська польських магнатів, татаромонголи, війська Богдана Хмельницького, австрійці, німці, росіяни, про що свідчать назви історичних пам’ятників.
На шляху стояв славний дуб, посаджений в XVI ст. Богданом Хмельницьким, спалений, розмінований НКВД в 6070 рр. Біля нього воїни УПА в період більшовицької окупації приймали присягу на вірність Україні, своїй нації і народу. Біля шляхугостинця зберігся пам’ятник історії періоду Першої світової війни, де першим загинув на полі бою російський солдат (1913 р.).
Перша письмова згадка про село датується 1491 роком. Біля гостинця, який перетинає річка Драганка, стояла фортеця воєводи, він мав велику челядьсвиту, яка жила на її лівому березі. До схід сонця воєвода виходив і шукав свиту, що працювала в його маєтку. Гостинець був важливим торговельним шляхом, сприяв росту і розвитку села, ремесла, торгівлі. Шлях мав воєнностратегічне значення, тому село багато разів горіло, приносячи людям горе. Однак жителі, так звана свита, свитазівці, залишались працьовитими, виробляли різний крам, рубали ліс, полювали, розвивали землеробство.
Існує й інша легенда про назву села, що походить від слова "свита" бунда, шита з самотканого грубого сукна. Свитазівці в минулому збирались на сільських вигонах, де лунала пісня, продавали свій крам з думкою зберегти село, набуту культуру й побут. Ці розумні думки передавались з минулих поколінь, сприяли українському патріотизму. Громада розуміла, що патріотизм починається з любові до рідної хати, села, вулиці, сусіда, народу.
В 1960-1964 рр. за кошти громади і господарства збудували середню школу, одну з перших в області. 18 лютого 1965 р. відбулось урочисте відкриття школи в с. Ільковичі. Гостей та жителів села, школярів, вчителів зустрічали просторі класні кімнати і кабінети з новим обладнанням, партами. Директором школи був Максим Гурський, його заступником Михайло Петрига, першими вчителями Надія Єрмакова, Петро Микуляк, Віра Тимошик, Орест Гурський, Неля Костюк, Катерина Петрига, Ганна Папроцька. Кожен з них розумів, що держава послала їх на нелегку і водночас відповідальну роботу віддавати набуті в інститутах, університетах знання своїм вихованцям, оченята яких вдивлялися в кожного вчителя. Минув час і за 45 років школу закінчило понад 2000 учнів, які здобули середню і вищу освіту. Громада села пишається, що випускники школи працюють вчителями, лікарями, інженерами, стали спеціалістами різних галузей господарства. Це патріоти нашої нації.
Було б несправедливо, коли б не назвати старше покоління, яке навчалося в Ільковицькій вечірній школі. Понад 250 випускників здобули середню і середню спеціальну освіту, частина з них опанували різні спеціальності. Це Михайло Степанюк, Євген Бульбак, Євген Король та інші.
Великим ініціатором був голова колгоспу ім. Калініна, депутат обласної ради сл. пам. Петро Григорович Оліщук. Громада села завдячує йому за будівництво школи, дитячого садка, магазинів, будинків "Просвіти" у трьох селах. Також завдяки його ентузіазму був створений народний хор "Колос".
Члени ТУМ "Просвіта" відновлювали історичні пам’ятки минулого. Дерев’яна церква Покрови Пресвятої Богородиці, датована 1864 р., почала діяти в 1990ому.
Активними членами "Просвіти", зокрема, Василем Войтком, Михайлом Сорокою, Михайлом Степанюком, Михайлом Петригою, Степаном Антонюком, Іваном Гарасимчуком, Степаном Семенюком, Євгеном Бульбаком у 1992 році були відновлені пам’ятний хрестфігура, збудований ще у 1848 році, а також могила Січовим стрільцям. Окрасою села є і пам’ятник, збудований в честь скасування кріпосного права на Галицьких землях, який стоїть на пагорбі Драганки серед кількох столітніх лип.
На початку ХХ ст. річка Драганка змінила свій напрям і назву стала Спасівкою.
У 90х роках минулого століття відновила роботу "Просвіта". Активні її члени вели боротьбу за незалежність України. Нині "Просвіта" збирає цілі родини Гарасимчуків, Диюків та ін., їх об’єднує не тільки пісня, а й музика. При Народному домі, яким завідує Іван Блажієвський, функціонує три колективи художньої самодіяльності: вокальний ансамбль "Вишиванка", чоловічий "Буревій" і народний хор "Колос", який відомий на теренах не тільки Сокальщини, але й за її межами. Засновник, керівник і диригент хору "Колос" Богдан Андрусів усі молоді, юначі роки віддав цьому колективу. У 1975 році хору присвоїли почесне звання "народний". Цього року співучий колектив "Колосу" відзначив славний ювілей 40-річчя від дня заснування. Свитазівські родини прославляють піснею наш край.
В селі завжди лунала пісня і грали родинні музиканти це родини Мартинюків і Диюків. Вони виступали на обжинках, інших урочистостях і громада села в знак вдячності вирішила збудувати автобусну зупинку неподалік їхнього обійстя.
Зараз чисельна свитазівська громада співає, танцює, бо має розумних ініціативних керівників. Зеленіють поля, комбайни збирають колосся, а відремонтованою асфальтною дорогою мчать легкові автомобілі. В селі одружуються молоді пари, народжують дітей. Громада живе, господарює, бо має розумного керівника, господаря, ініціатора Ігоря Хом’яка, якого жителі сіл обрали депутатом районної ради.
Михайло ПЕТРИГА,
житель с. Свитазів.
На фото: зліва– народний хоровий колектив "Колос" , 1975 р.; справа – під час відкриття новозбудованої Ільковицької середньої школи 18 лютого 1965 року.