Над сокальським цвинтарем повисла сумна і тужлива мелодія, як голосіння матері, плач дитини, ридання рідних, близьких, коханих за тими, хто навік залишився спочивати на нашій землі. Вони полягли у другій Світовій війні, визволяючи від фашистів наш край, майже за крок до закінчення той страшної війни. Бо війна завжди страшна. Чи в нас, чи навіть де-інде. Гинуть тисячі людей, стираються з лиця землі міста і села, калічиться доля не одного покоління того чи іншого народу. Вже минуло 67 літ від того часу, коли з величезними втратами здобули Перемогу. До братської могили, де спочивають солдати Другої світової, прийшли сокальчани, аби помолитися і віддати честь і славу простим воякам, яким би ще жити і жити, але саме в Сокалі обірвалося їх життя. А от солдат Іван Асаулюк, котрий разом з командиром Хабібуліним, який похоронений на місцевому цвинтарі, визволяв Сокальщину, намагається щороку приїжджати на День Перемоги до Сокаля. Коли втік з дому на фронт (бо його не пускали), йому виповнилося лише шістнадцять. Залишив рідну Вінниччину і пройшов усю війну з Першим Українським фронтом. Нині йому вже 89 років, мешкає у Добротворі, приїхав на святкування з родиною – сином, невісткою, племінницею. А взагалі у нього велика сім`я, дочекався вже шість правнуків. Рідні посадили свого тата і дідуся в крісло, бо ходить за допомогою палиць. До нього, підходили представники влади, сокальчани. Пластуни дарували квіти, свою шану і любов. Але коли почалося поминальне віче солдат Іван Асаулюк, встав, в такий спосіб висловлюючи свою шану і любов побратимам.
Цей радісно-сумний захід вела Руслана Антонюк. Перед ветеранами, всіма присутніми виступали представники влади та громадських ветеранських організацій: заступник військового комісара Сокальсько-Червоноградського об’єднаного районного комісаріату Олексій Степанець, голова Сокальської райдержадміністрації Микола Мисак, голова Сокальської районної ради Ігор Дацюк, заступник міського голови Олег Олійник, голови громадських організацій «Ветерани України» та «Ветерани війни і праці» Єлизавета Цар та Ярослав Стефанишин. Усі говорили про велику вдячність тим солдатам, котрі виборювали Перемогу, зичили здоров`я і довгих літ тим, хто ще й нині в строю.
З щирими словами, до присутніх звернулися пластуни Сокальського НВК «ЗШ №2 IIII ст. – ліцей», дитячі уста повторяли: «Люди, не треба війни».
Діти дарували сивочолим воякам фронтів Другої Світової війни квіти і дякували за Перемогу. Пластуни занесли до підніжжя пам`ятника Невідомому солдату гірлянду квітів. А представники влади та організацій і установ поклали вінки. Сокальчани сивочолі і юні уквітчали бузковими букетами могили полеглих солдат. Прозвучав салют. А потім була хвилина мовчання, пекуча і терпка. Hе одна гірка сльоза впала на сокальську землю. Нехай більше ніколи не вмирають солдати. Нехай більше ніколи не буде війни.
Оксана ПРОЦЬ.
Фото автора.