Того дня в селі з самого ранку панував святковий настрій – Старгород святкував 915-річчя. У церкві Покрови Пресвятої Діви Марії о. Степан Ділай відслужив урочисту Літургію, присвячену 1025-річчю хрещення Київської Русі, ювілею села, 120-ій річниці побудови церкви і 25-ій річниці відновлення в ній Богослужіння. Після Літургії була відправлена панахида за загиблими борцями за волю України та за померлими односельчанами.
Дійство продовжилось біля Народного дому: подвір'я розцвіло розмаїттям українських вишиванок, в яких на свято прийшли старгородці, гості з сусідніх сіл, радували око вишивки на виставці художніх робіт "Барвами мережана Україна". А умільців у селі багато – це Стефанія Опульська, Валентина Дарміць, Любов Кулинич, юна художниця Юля Кульбіда та інші.
І ось розпочинається святкове віче. Зі сцени ведучі вітають присутніх зі святом, бажаючи їм добра і любові, миру і щастя. Вітання продовжують наймолодші жителі села в українських строях: лунають поетичні рядки, пісні.
Старгород – одне з найстаріших сіл на Львівщині , яке розкинулось на лівому березі Західного Бугу, як і кожне село, має свою історію. З нею присутніх ознайомив вчитель історії Юрій Богдадюк. Як він зазначив, село цілком виправдовує свою назву – Старий город, оскільки, правдоподібно, має тисячолітню історію. Поблизу села збереглися залишки давнього міста Всеволожа. Це поселення виникло задовго до першої літописної згадки, і могло бути засноване за однією версією між 988-995 рр. володимирським князем Всеволодом Володимировичем, за іншою – засновником нового міста був київський князь Володимир Великий, а свою назву – Всеволож, воно отримало в честь сина Володимира – Всеволода.
Перша літописна згадка про Всеволож з'являється на сторінках літопису Руського від першої половини лютого 1098 року, при описі подій, пов'язаних з осліпленням Василька Теребовлянського. Щоби відмовити Володимира Мономаха і Святополка від карального походу, причетний до злочину князь Давид Ігоревич запропонував на вибір, як відкупне, це місто, поряд із Перемишлем і Шепелем. Як згадується у "Повісті минулих літ", однак, коли настала весна "…Прийшли Володар і Василько на Давида. І прибули вони до града Всеволожа, і взяли город списом, і запалили вогнем. І вибігли люди од вогню, і повелів Василько всіх посікти. І вчинив Василько помсту на людях невинних, і пролив кров невинну".
Друга писемна згадка про Всеволож відноситься до 1288 року, отже, час існування цього міста тривав принаймні ще два століття, які, без сумніву, не могли не відобразитися на його історичній долі. Місто переживало періоди розквіту, часи, коли запроваджувалось християнство в Київській Русі і страшні роки міжусобних воєн. За переказами, його неодноразово знищували монголо-татари. Всеволож пережив занепад і більше не відродився, залишившись селом під назвою Старгород. Перша писемна згад-ка із цією назвою з'являється в історичних джерелах у 1436 році.
Від 1340 р., після загибелі Галицько-Волинського князівства, Всеволож (Старго-род) на шість з половиною століть потрапляє під владу іноземних держав: Польщі, Литви, Угорщини, Австрії…
У 1892 р., на місці старої, розпочалося будівництво греко-католицької церкви. На цей час працювали школа, товариство "Просвіта", була хата-читальня. У 1914 р., коли розпочалася Перша світова війна, під час боїв між військами царської армії і Австро-Угорщини Старгород був майже весь знищений, а всі його жителі були тимчасово евакуйовані до с. Хоробрів. Але невдовзі старгородці повернулись в село та відбудували його. У 1918-1919 рр. багато молоді села захищали Західно-Українську Народну Республіку, перебуваючи в рядах Української Галицької армії. Впродовж 1939-1944 рр. Старгород входив до складу Польщі, в 1939-1944 рр. знаходився під німецькою окупацією. Сумними і жорстокими були для старгородців 1943-1946 рр.: лихоліття українсько-польського протистояння, операція НКВС. Багато старгородців активно поповнювали ряди Української Повстанської Армії або ж просто допомагали українським партизанам. Весною 1946-го їх примусово переселили в Тернопільську область, а село до 1951 р. належало до Польщі. З 1951-го жителі Старгорода почали повертатись на рідні землі, де застали страшну руїну: село було перетворене на попелище, залишилось лише кілька хат і церква. Влада на той час уже була радянська. Старгородці вкотре відродили село, утворився колгосп, почали працювати школа, сільський клуб. 1960-1980 роки минулого століття відзначені розквітом культури. Учасники художньої самодія-льності побували з концертами у всіх навколишніх селах, неодноразово ставали переможцями районних оглядів, виступали у Львові. Великий внесок у розбудову культури зробив тодішній завклубом Мирослав Квашинський. Старгороду було присвоєно звання "Село високої культури і громадського порядку". Жителі села брали активну участь в духовному і національному відродженні. Поборюючи опір комуністичної влади, першими добилися відбудови церкви і в 1988 р. в ній поновились Богослужіння. У 1991 р., коли проводився Всеукраїнський референдум, старгородці одними з перших в Україні підтвердили Акт незалежності України, це було оголошено по Всеукраїнсь-кому радіо і телебаченню.
Про це згадав у своєму виступі Тудорко-вицький сільський голова Іван Чернієвський. Він, зокрема, зазначив:
– Важкі випробування випали на долю Старгорода. Тільки в минулому столітті під час Першої і Другої світових воєн село було майже знищене. Але люди поверталися, відбудовували його, продовжували свій рід, були активними в національному, духовному, культурному відродженні.
Дякую отцю Степану Ділаю, основному спонсору свята – директору ПП "Агрофірма ім. Б. Хмельницького" Володимиру Шмигельському, підприємцям Ігорю Рожаку, Івану Дарміцю, Дарії Квашинській, Степану Юрин-цю (він особливо активно працював під час підготовки до свята), а також депутатам сільради Любові Ярмолі, Олесі Чепіль і культосвітнім працівникам Світлані Кульбіді, Ользі Кибі, Вірі Лагоді, Леоніду Квашинському, Володимиру Сачку, громадським активістам Івану Філярському, Мирославу Олендару, Андрію Чепілю та ін.
Зі святом присутніх також привітали голова районної ради Ігор Дацюк, заступник голови РДА Лариса Фарин, директор місцевої агрофірми Володимир Шмигельський та ін. За добрим звичаєм дівчата в українських строях вручили гостям пишний коровай. Усіх присутніх благословив о. Степан Ділай. Він також розповів, що перша письмова згадка про церкву у Старгороді датується 16 листопада 1748 р. – це прове-дення візитації комісаром від вельможного ксьондза феліціана Володневича, єпископа Холмського і Белзького. Старгородська церк-ва збудована цілком з дерева, із гонтовим дахом, в добрах пароха Михайла Отецького. При церкві є плебанія і господарські приміщення. Пароху належали поля і луки. В різні роки тут служили парохи Стефан Голуховський, Лукаш Косєвич, Іван Лучкевич, Лев Ковшевич. Нову церкву Покрови Пресвятої Діви Марії збудували у 1893 р., вона була греко-католицька, парохом був Василь Фартух. У 1900 р. завершили художні роботи по оформленню храму. У 1938-1945 роках парохом був отець Ґардибала.
Коли жителі Старгорода у 1951 р. почали повертатися на рідну землю, то радянська влада не дозволила відкрити церкву. Взяти шлюб, охрестити дитину, посвятити паску – все було заборонено. Натомість в церкві зробили склад. У 1978 році старгородці намагались навести в храмі лад, але приїхав цілий автобус міліції, пожежна, районні партійні і силові керівники, забрали все з церкви і знову завезли туди зерно. І хоч усі наступні роки жителі села боролись за неї, церкву відкрили лише у 1987 р. Почали її реставрувати: люди купували за свої гроші будівельні матеріали, платили майстрам, художникам, допомагали, хто чим міг. Спочатку дали дозвіл на відкриття православної церкви, але люди домоглися, щоб церква знову стала греко-католицька. Вже 25 років в церкві відправляють Богослужіння, релігійні обряди, а в цьому році вона відзначила свій 120-річний ювілей.
140 років минуло від першої писемної згадки про школу в Старгороді. Вона була однокласна (працював один вчитель – Щепан Томашевський) і у 1873 р. її прилучили до Тудорковицької. В 1920- 1940 рр., за панування Польщі, дітей навчало подружжя Ганни та Василя Ляшуків, а в 1960-1970 рр. – подружжя Ольги та Володимира Романюків. Молодше покоління старгородців нині навчається в Тудорковицькій загальноосвітній школі, якою керував Володимир Гуменюк, він нещодавно відійшов у вічність.
Відбулася велика концертна програма за участю колективів художньої самодіяльності сіл Тудорковичі, Войславичі, Старгород. Згадували на святі і про жителів села, завдяки яким воно розбудовувалось і розквітало: Ярославу Федчину, Стефанію Рудь, Ольгу Мельник, Ганну Олендар, Пелагею Мілевич, Євгенію Чабан, Теодозія та Марію Самелюків, Михайла Петришина, Марію Орисюк, Марію Кузьму, Ольгу Дукельську, Галину Музичук, Марію Юзву, Мирославу Сису, Стефанію Близнюк, Катерину Малженську, Ганну Петрів, Віктора Гвоздицького, Ярославу Осінчук та інших. Чимало добрих слів, ліричних пісень пролунало на адресу жителів села. Добрим словом пом'янули і тих, хто боровся за незалежну Україну.
Жінки напекли до свята смачних тортів, печива, рибну юшку та куліш приготували Ростислав Стефанко і Павло Путькало та пригощали ними всіх присутніх. На спортивному майданчику змагалась молодь зі Старгорода, Войславич, Тудоркович – юнаки показали спритність, витримку, силу у козацьких забавах, футбольному турнірі, а потім разом з дівчатами співали та танцювали під музичний супровід гурту з Войславич.
Довго розносились над Західним Бугом веселі голоси, жарти, лунала музика: старго-родці на славу відзначили ювілей свого села.
Володимир ОПУЛЬСЬКИЙ,
член виконкому Тудорковицької сільської ради.
Фото Зеновія Дарміця.