21 листопада 2013 року – день, коли урядом було зірвано підписання угоди про Євроінтеграцію, після чого почали збиратись перші мітингуючі, вважається початком Революції Гідності, яка тривала до лютого 2014ого.
29 листопада, коли Янукович у Вільнюсі мав підписувати Угоду, тисячі громадян України утворили живий ланцюг, який єднав Київ з Європою. З Сокальщини у ньому теж взяло участь кілька десятків громадян. Угоди Янукович так і не підписав, але молодь не розходилася. І тоді, у ніч проти 30 листопада, начальник ГУМВС України в Києві генерал В. Коряк віддав наказ на силовий розгін Євромайдану. Все почалось о 4 годині ранку, коли на Майдані Незалежності перебувало близько 400 протестувальників, переважно з числа студентської молоді. Площу оточили 300 озброєних спецзасобами бійців «Беркуту» та з надмірним застосуванням сили стали витісняти людей з Майдану: їх нещадно били кийками та ногами, волочили по землі тощо. Внаслідок цього було травмовано щонайменше 79 протестувальників. Частина мітингувальників знайшла прихисток в Михайлівському Золотоверхому соборі. Приводом для розгону, як заявила влада, стала нібито необхідність встановлення Новорічної ялинки. Акція набула широкого розголосу й осуду з боку великої частини українського суспільства.
Події 30 листопада стали переломним моментом в українських протестах кінця 2013 р., змістивши акцент протестів із проєвропейських на антиурядові, а також додавши їм масовості. І тоді з усіх куточків України до Київського Майдану діставалися люди. Їм ставили перепони, але все ж вони добиралися. Дуже багато сокальчан побували на Майдані. Люди збирали продукти, теплий одяг. Щотижня збирались біля пам’ятника Тарасові Шевченку в Сокалі, щоб організувати поїздку, висловити свою громадянську позицію. Наших хлопців було поранено. Але ніхто відступати не збирався. Була пролита кров. З’явилася Небесна Сотня. Але український народ відстоював свою гідність і право на свободу.
