Нещодавно ми розповідали про парк навколо палацу Лянцкоронського в Тартакові, збудованому на місці давнього замку родини Потоцьких та про архітектора Вінцентія-Яна Равського (молодшого), який зумів створити цю перлину
Але ми, сучасні поціновувачі Тартакова, не бачили краси інтер’єрів палацу, але можемо віднайти їх на фотографіях з періоду 1914-16 та 1938 років.
Вигляд інтер’єру станом на 2020 рік палацу в Тартакові :
Про це повідомляють опікуни палацу Лянцкоронського в Тартакові на сторінці у фейсбук.
Опис палацу за часів останньої власниці Марії Урбанської знаходимо у праці польського дослідника Романа Афтаназі «Матеріали до історії резиденцій», який відвідував господиню дому в 1938 році. Він описує те, що побачив так:
“У ризалітній частині за центральним входом розміщувався великий світлий хол з каміном, зробленим із пісковику і неймовірно широкі дубові сходи, що вели на другий поверх. По-особливому верхнє денне світло підсвічувало стіни холу, перекритого циліндричним склепінням, розділеним канелюрними пілястрами, що створювали візуальні рами для неглибоких ніш, завершених півкругом. Капітелі пілястр були прикрашені картушами, проте в них були зображені не герби, як це часто практикувалось в таких палацах, а делікатний штукатурний орнамент. Картуші були увінчані коронами: графськими (з дев’ятьма вістрями) і дворянськими, що почергово змінювались. Ніші ж були порожніми або в них розміщувалися високі двостулкові двері (оброблені політурою під темне червоне дерево), що вели до вітальні та апартаментів і розміщувалися з трьох сторін холу на першому і другому поверхах.
В одній з віталень майже всі стіни покривали дерев’яні панелі з місцевого явора з вправленими старовинними олійними картинами на полотні, що походили ще з замку Потоцьких. Інші вітальні були покриті коштовним дамастом (колір стін та квітковий візерунок тканини невідомий), а житлові кімнати – паперовими шпалерами. У всіх центральних приміщеннях стелі спиралися на падуги, прикрашені (здебільшого) штукатуркою з рослинними мотивами. З усіх боків верхня частина вестибюлю була оточена балюстрадою, складеною з різьблених балясин тонкої роботи. А у чотирьох кутах стояли латунні канделябри висотою більше метра.
Перший поверх палацу ззовні був покритий світлою штукатуркою, верхній був з нештукатуреної цегли природного червоного кольору. Палацові крила були безпосередньо з’єднані зі збереженим одноповерховим крилом колишнього замку Потоцьких, з товстими стінами й склепінчастим коридором. Ці два корпуси – старий і новий – створювали малий, закритий з усіх боків двір. У збереженому крилі старого замку були облаштовані гостьові кімнати, увінчані склепіннями, що розміщувались одна за одною уздовж усього коридору” (при Совєтах там розмістили першопочаткову школу т.з «стара школа», потім містились допоміжні служби, коли школа розташовувалась у самому палаці).
Катастрофічні наслідки для палацу мала Перша Світова війна
В її часи палац двічі пограбувала російська армія, добряче понищивши внутрішнє оздоблення. Умеблювання та більшість колекцій були знищені. Картини – вирвані з буазері, зі стін зірвана оббивка, різьблені меблі – пошкоджені, раритетні порцеляна і кришталь – розбиті, книги з бібліотеки – спалені, а документи розкидані чи понищені. Але саме на цей період припадає значна кількість світлин інтер’єру палацу, завдяки яким ми маємо можливість роздивитись, який він мав вигляд. На світлинах видно умеблювання деяких приміщень палацу, людей, сам палац та ґанок біля нього.
Під час Першої світової війни у палаці проживали війська російського 12-го артилерійського дивізіону (Rosyjski 12 Dywizjon Artylerii Moździerzy), який мав дислокацію у Вінниці (тодішня Подільська губернія). До нас дійшли фотографії з того періоду, які зробив старший лікар 12-го мортирного артилерійського дивізіону Титулярний радник Ігнацій-Павло Фудаковський (Ignacy Paweł Fudakowski) (1874-1920), поляк за походженням. Через це квартирування війська Тартаківський палац був розграбований військовими, які знищили умеблювання та більшість колекцій. Постраждав також і розкішний старий парк.
У міжвоєнний період будівлю палацу було відновлено, однак після 1939 року від реконструкції залишилися мізерні залишки. Після Другої світової війни приміщення палацу використовувались для потреб сільської семирічної, а потім середньої школи, а в одноповерхових службових приміщеннях були шкільні їдальня та майстерня. З 1995 р. після переведення школи в нове приміщення будівлі не використовувалися. У 1996 році в палаці, при загадкових обставинах, виникла велика пожежа, під час якої згоріли дахи та перекриття, була знищена більша частина внутрішнього оздоблення, підлоги тощо.
