Мені пощастило…
Мені надзвичайно пощастило знати цього розважливого і завжди спокійного професора, як теоретика в царині адміністративного права, в час, коли я, адвокат з Полтавщини, почав студіювати в Мюнхені в Українському Вільному Університеті 1997 року.
Мені чомусь здавалось, що цей завжди серйозний й вимогливий професор відразу ж після закінчення чергової лекції враз ставав надзвичайно своїм для усіх спудеїв. Не завжди багатьом із нас, студентам УВУ з України, були зовсім зрозумілі його розважання та теоретизування в царині адміністративного права країн Європи. У нас тоді, очевидно, був зовсім інший підхід, правдиво сказати пострадянський, до вивчення цього предмету, так би мовити, зовсім інші катеґорії, іншою, зрештою, була й методологія та правосвідомість.
Для нас усіх він, професор Соколюк, був перш за все не професоромвикладачем, а більше леґендарним вояком, а пізніше політвиховником "Семенівим" з відділу УПА "Бриля", а згодом "Сагайдачного" (Романа Боднара), що раніше належав до ТВ УПА "Бастіон", який з боями пробився на Захід, в американську зону окупації. А двома роками раніше пан Зиновій, ще 18річним юнаком, склав присягу під керівництвом віцепрезидента УГВР о. Івана Гриньоха поблизу Славська та пройшов вишкіл у старшинській школі УПА "Олені2"…
Професор Зиновій Соколюк відійшов на Вічну Ватру раптово, 2 січня 1998 року, обіймаючи посаду декана факультету права і суспільноекономічних наук УВУ, у своєму помешканні в Мюнхені. На клапсидрах, що сповіщали про його відхід, органічно вписалися слова: "Я боровся доброю боротьбою, скінчив біг, віру зберіг" (2 Тим. 4:7).
"…Завжди акуратний, підтягнутий, завжди при ідеях і при найновіших вістках з України і світу, завжди у гуморі й зі свіжим анекдотом "у кишені", при цигарках фірми "Тобако" і за кермом надійного "Мерседеса", він виглядав молодим, і таким був у душі…
…Осиротів Український Вільний Університет, бо Зиновій Соколюк, як проректор, як декан факультету права і суспільноекономічних наук був промотором втілення нової осучасненої концепції найстарішої науковоосвітньої установи української еміґрації у складних умовах незалежності материзни. У цій справі він був невтомним, маючи великий авторитет у німецьких колах, у тому числі й урядових. З другого боку, його вже добре знали в Міністерстві освіти України… Зиновій Соколюк завжди був у центрі кожної групи, демонструючи уважність, виявляючи обізнаність у багатьох справах, підкреслюючи невипадковість кожного члена компанії. Таким він був і залишиться у нашій пам’яті…", писав про незабутнього
Професора відомий львівський науковець і журналіст Михайло Присяжний, який тривалий час працював в УВУ разом з З. Соколюком.
Міркуючи над етапами життєвого шляху професора Соколюка, мені видається, що мало хто б з нас зміг би пройти з гідністю усі щаблі такого непростого життя. Зовсім юною людиною він опинився на чужині, в іншомовній країні, але не поринув, як багато хто з його ровесників, у приватне життя. Маючи за плечима не вельми гарні матуральні курси, він зумів дійти до вершин світової слави в ділянці адміністративного права, зокрема в теорії поліції, цього надзвичайно важливого питання, яке знаходиться на зрізі правничих і соціяльних наук.
Я часто дивувався, як відносно молода за віком та нова в науковому світі німецького зарубіжжя людина (а Соколюкові ще не виповнилося й 30 років в час написання його ґабілітаційної праці "Теорія поліції") змогла осягнути, збагнути та піддати аналізу такий об’єм матеріалу й зробити правдиві висновки в такій важливій ділянці. І хоча праця побудована здебільшого на німецьких, італійських та польських джерелах, їй в нинішньому часі, без перебільшень, немає ціни. Праця З. Соколюка "Теорія поліції" вказує нам підхід до вивчення проблематики, дає правильні орієнтири в досі незнаній площині, подає нам метод і підхід до наукового дослідження цієї доволі складної тематики.
В науковій спадщині Зиновія Соколюка праця "Теорія поліції", яка вийшла друком з моєю передмовою у видавництві "Гадяч" у 2005 році, займає особливе місце. І справа тут не тільки й не стільки в тому, що саме вона досі не була опублікована ні в діяспорі, ані тим більше в Україні, а насамеред в тому, що вона відкриває для нас Соколюка як серйозного науковця, який не тільки подає у вказаній праці найбільш послідовне викладення своїх наукових принципів, але й ґрунтовно досліджує тему, за яку взявся.
Демократизація правових систем в Західній Європі, яка почала розвиватися після падіння нацистських та фашистських режимів авторитарного зразка, вимагала нових підходів у реформуванні поліції, яка за недавніх часів в тоталітарних країнах виконувала часто, власне, політичні функції, як у будьякій поліцейській державі. Своєю працею, яка, безперечно, була відома не лише українським науковцям на чужині, але й іноземним вченим, Соколюк виступив проти тенденційності у дослідженні самого явища поліції. Тут на стиль і зміст праці Зиновія Соколюка, здається, мав величезний вплив професор Юрій Панейко, який вже на той час був широковідомим у світі правником й науковцем. Знаходячись під впливом проф. Ю. Панейка, Соколюкові, безперечно, вдалося уникнути зайвої опіки й патронування, бо вже тоді Соколюк мав ступінь доктора й плідно та активно працював у царині адмінстративного права, вивчаючи теорію і досвід західних країн у сфері вдосконалення функцій та засад поліції. Йому (Соколюкові) багато чого вдалося в названій праці. Того від нього вимагала навіть сама її назва.
Доктор Соколюк у своїй ґабілітаційній праці "Теорія поліції" виступає як противник детальних описів, посилаючись у своїх висновках на чимало прикладів та наводить багато авторських коментарів до існуючого законодавства різних країн Європи. У цій праці Соколюкові вдається втілити вдалий прийом посилити роль підтексту й вільно висловлювати власні погляди на суть своїх же дослідів та становище нормативної бази.
Формально й фактично "Теорія поліції" для Зиновія Соколюка стала першим солідним науковим успіхом.
Праця "Теорія поліції", що включає в себе аналіз становлення й розвитку такого важливого для суспільства інституту, як поліція, подає нам якнайдетальніші відомості про саме поняття поліції, а також йдеться про межі, форми та роди поліційної діяльності, розглядається поліційна теорія та поліційні делікти на фоні різних правових систем Заходу й поглядів на сутність поліції різних західних вчених.
Завданням же сучасного реформування правоохороних органів МВС є не лише перетворення їх з каральнопереслідувальних в профілактично-охоронні, але й адаптація органів МВС в справжні поліційні частини, які будуть дбати про збереження суспільного спокою та дотримання при виконанні ними функцій прав і свобод людини й громадянина. Тут необхідно удосконалити національне законодавство в площині чіткої регламентації діяльності органів МВС, наповненню їх новелістичними нормами, які відповідають законодавству країн Європейського Союзу, а також унормувати права громадян у їх відносинах з органами правопорядку. І тут в пригоді може стати згадана вище праця незабутнього декана Українського Вільного Університету світлої пам’яті професора Зиновія Соколюка Людини, Науковця й Вояка, якому б цього липня у 2011 році виповнилося 85 років.
Продовжуючи свій допис, який, можливо, страждає на деякі суб’єктивні та емоційні моменти, хотілось привести насамкінець висловлювання шанованого мною Професора, надзвичайної Людини, які ще, на жаль, в багато в чому стосуються реалій нашої України: "…Реально разюча протилежність того, що говориться і пишеться. І знову підтверджується давнє російське прислів’я: "закон что дышло, куда повернул туда и вышло". Власне, більшовицькі бюрократи є найкращими спеціялістами з припасовування постанов до своїх потреб (травень, 1958 р.). "Про те, що український народ не став байдужим до своєї долі й готовий активно виступити на захист своїх прав, свідчать хоч би наспілі через Москву вістки про протирежимні демонстрації, які відбулися на Донбасі безпосередньо після проголошення останнього підвищення цін. Вони придушені брутальною силою. Але думок і почувань не можна знищити, бо вони знаходять свій вияв у політичній і духовній площинах… Нам відрадно відмітити, що на зростаючу свідомість українського народу мали вплив також дії українського підпілля… "(лютий, 1962).
І ось вже в березні 1964 року своїй статті "Проблеми леґальності в СРСР" Зиновій Соколюк напише: "…Коли в поліційній державі суспільна одиниця не мала жодної правної охорони перед всемогутньою карною владою, коли органи адміністрації не почувалися в’язаними жодними правовими нормами, а єдиним завданням для них було дбати про визначені евдаймонізмом державні інтереси, то правова держава приносить з собою істотну зміну: настає обмеження абсолютної влади через те, що в ролі співвирішального чинника народне представництво… Велика зміна настає і щодо адміністративних органів: вони підпорядковуються законам, вся їхня діяльність мусить спиратися на правові норми. Суспільна одиниця захищена перед можливим зловживанням адміністративних органів у спеціальному адміністративному судочинстві, що вирішує про легальність адміністративних актів. Кожний, хто почувався скривдженим діяльністю адміністрації, міг не лише як це було досі робити позов до відповідних інстанцій, але й оскаржити даний адміністративний акт перед адміністративним судом, де міг висувати власні пропозиції і пред"являти докази свого права… Юстиція мас, при якій дуже легко можна піддатися впливові демагогів і не зважати на правові засади, ніколи не •була прикладом для наслідування. Тим більше треба осудити, коли будьяка держава послуговується подібним інструментом…"…
…А ще св. пам. Зиновій Соколюк понад усе любив свій край, свою батьківщину, на вівтар служіння якій він поклав усе своє життя. Перебуваючи на еміґрації, він написав такі зворушливі рядки: "…А гарна вона наша батьківщина зі своїми весняними поранками! Хто раз її оглядав, ніколи не забуде”. Він завжди споглядатиме тужливо туди, де щоденно родиться сонце в країну квітучих вишень і квітів, в країну блакитного неба.
Перед очі насуваються чудові образи панорама української природи. Родяться спогади, такі, такі гарні, незабутні спогади…
…Збудилися спомини. Згадались друзі, з якими були пережиті бойові піднесення, хвилини подвигів і занепадів. Раптом уява забрела до рідної хати, до кола рідних і близьких людей. Жаль за одними, турботи за інших примушували задуматись, чи дійсно Великдень є тим святом, яким він повинен бути святом любові, миру, радості…. "Христос воскрес!…", понеслося після перемоги. Спочатку тихо й несміливо, неначе боялася когось сполохати, потім дужче і, врешті, громом покотилася крізь ліс. І лунала в ній сила й невмирущість. Чув її й ворог…
…То ж славмо Христа і йдім за Його заповітами, щоб так, які він Воскрес, воскресла й Україна…".
Адвокат, доц. др Олександр ПАНЧЕНКО.
м. Лохвиця Полтавської обл.
(Народився у 1926 р. в Белзі – помер у 1998 р. в Мюнхені)