Ми добре знаємо трагедію білоруської Хатині та останні «відкриття» професорів-українофобів про те, що нібито брали участь у цьому злочині українські націоналісти.
Але чомусь загадково мовчать наші чужинецькі професори про трагедії сіл українських, яких наче і не було. І точну їх кількість не скаже ніхто. Але люди пам’ятають.
У неділю третього червня мешканці з Борятина прийшли на поминальну службу біля каплиці, що стоїть на місці спаленого села Маджарки. Священик Михайло Блистів з Борятина та о. Михайло Нискогуз із храму св. Йосафата м. Червоноград на місці, скропленому сльозами і кров'ю наших співвітчизників, правили Службу Божу. Бо лише щира молитва може втішити душі невинно убитих селян. І подвижницька діяльність фермера Мирослава Шумила, що запалив своєю іскрою Михайла Батюка та інших односельців, дозволила увічнити пам’ять про трагедію села гарно облаштованою капличкою. І ця пам’ять не дозволить повторитися трагедії, що була роздмухана недругами на міжнаціональному грунті.
А село було не маленьке, – мало 98 дворів, читальню «Просвіта», церкву.
Перший раз палили його польські поліцаї, що були на службі у гітлерівців. Тільки в Грубешівському повіті в 1943ому, зусиллями Армії Крайової, з лиця землі стерті Молотів, Тугані, Стрільці, в 1944 р. – Сагринь (більше 400 дворів), Ласків (122 садиби), Сиховичі, М'яке, Теребінь, Пасіка, Маличі, Турковичі. Тільки в одному повіті польська АК спалила більше 20 сіл, убито понад 1500 українців. Згадати варто і Завонє (лише залізнична станція СелецЗавонє нагадує про нього), яке спалили німці, дізнавшись про присутність червоних розвідників.
Коли пройшли «освободителі», стан погіршився. Якщо німецькі окупанти покладали на село фіксовані контингенти, то міліція обивательська Народної Польщі просто грабувала стільки, скільки хотіла.
«Озброєні автоматами і карабінами польські штурмовики вдерлися до хати і там вчинили страшне побоїще. Коли постріли стихли, то карателі підпалили хату і стодолу, щоб вогонь поглинув сліди того страшного злочину. Романа, котру куля лише черкнула, отямилася і кинулась втікати, за нею побігла Галина. Ззаду чулися постріли… Нині пані Галині Поцілуйко (Дацьків) 75 літ. І тепер гіркі сльози котяться з її очей, коли пригадує ту страшну трагедію… Добрі люди зібрали кісточки замордованих, спалених людей, дітей і ненародженого дитятка і поховали всіх на старому цвинтарі у Червонограді. Шкода, що якісь вандали пошкодили надгробний пам`ятник на могилі», – так описала Оксана Проць «подвиги» міліції обивательської (МО) та охотнічої резерви міліції обивательської (ОРМО – польський аналог радянських «стрибків») за підтримки жовнірів войска польского після «освобождения». Місцеві жителі були свідками, як десятеро людей живцем спалили поляки у власних оселях. Про це писав Василь Филипчук у нарисі «Моє село у вирі історичних подій». Коли Закерзоння відійшло до Польщі, допомогу у боротьбі з сільськими кущами самооборони полякам надавали вже радянська «Червона мітла» та радянські прикордонники.
А під час операції «Вісла» в травні 1946 р. людей взагалі вивозили на Тернопілля. Поляки безсовісно грабували беззбройних переселенців. А тих, хто не хотів залишати рідні домівки і втікав – розстрілювали.
Українці, до початку війни (1939 р.), жили дружно з польським населенням, незважаючи на протистояння полонізації польської влади. А після початку війни запалали українські села, і польський Острів – у відплату.
То кому служать в Україні ті, що борються з українською мовою? Навіщо провокувати міжнаціональні сутички, вирощувати молодих нацменів, що не володіють державною на необхідному для здачі випускного іспиту рівні і не можуть займати посади чи вчитися на території України? Ці юнаки і дівчата можуть бути потрібними лише в сусідній державі, де мова їхня – державна. Спецслужбам яких держав служать партії, що впроваджують такі закони і бризкають слиною, бо польському уряду не подобається, що Степан Бандера – почесний громадянин українських міст? Інтереси народів яких країн захищають народні обранці України? То чи не прийшла пора об’єднатися проти спільного ворогазрадника, що пограбував не лише українські, а й російські, єврейські родини, позбавив належної освіти, роботи, заслужених пільг, позбавив безкоштовного медичного обслуговування та соціальних гарантій. Натомість, розпалюючи «мовне питання», той підступний ворог хоче знову примусити нас воювати між собою. Тому і дзвони у спалених Маджарках б’ють на сполох.
Анатолій ТРОЦЮК.