Народний депутат України Володимир В’язівський у Червонограді взяв участь у «круглому столі» за участю представників профспілок, громадських організацій, асоціації інвалідів, відвідав Червоноградське відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, провів пресконференцію для журналістів регіональних ЗМІ.
Під час зустрічі Володимир В’язівський акцентував увагу на регіональних проблемах шахтарського краю. На думку народного обранця їх вдалося б частково вирішити, якщо Верховна Рада прийняла б підготовлений ним законопроект «Про престижність шахтарської праці». «Я звернувся за підтримкою до представників усіх політичних сил у парламенті і запропонував їм внести свої пропозиції та подати законопроект від абсолютної більшості. Наразі погоджуються представники усіх політичних сил, окрім Партії регіонів», – поінформував народний обранець.
Сьогоднішній стан законодавства спонукає до того, що шахтареві немає потреби вчитися, здобувати вищу освіту та йти на керівні посади. Бо, щоб отримати компенсацію за престижну шахтарську працю робітнику з повним робочим днем достатньо відпрацювати під землею 15 років. Керівний склад скористатись пільгою здебільшого не може, бо працює під землею неповний робочий день. Ця ж несправедливість стосується і шахтарів, які свого часу працювали не в системі Мінвуглепрому. Даний законопроект допоможе уникнути цієї соціальної несправедливості.
В. В“язівський торкнувся й іншого проблемного питання – це необхідність перерахунку щомісячних страхових виплат з Фонду соцстрахування від нещасних випадків на виробництві та профзахворювань. Зокрема, особливо велика різниця у виплатах склалась між регресниками, що виходили на інвалідність до створення Фонду, або на початках його функціонування, і тими, хто отримав інвалідність нині. Це при тому, що одним і другим не здійснено перерахунку щомісячних страхових виплат на коефіцієнт зростання середньомісячної заробітної плати. Цьому існує просте пояснення: свого часу шахти платили шахтарямрегресникам із свого гаманця і робили все можливе, аби занизити ті виплати, а нині вони йдуть централізовано з Фонду. Шахта несе стандартні видатки, сплачуючи внесок у Фонд. Ось чому той, хто зараз вийшов на інвалідність, отримує 4500 гривень, а хто раніше – лише 1200-1500 грн., хоча люди працювали в однакових умовах, отримували однакову заробітну плату, і обидва втратили 60 відсотків працездатності. Це несправедливо щодо тих, хто раніше вийшов на пенсію через втрату працездатності.
Під час зустрічі Володимира В’язівського з представниками профспілок, громадських організацій, асоціації інвалідів та працівниками Червоноградського відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань запропоновано чимало пропозицій, які оприлюднять на засіданні Комітету Верховної Ради з питань соціальної політики та праці за участю представників громадських організацій, профспілок, а також керівництва Фонду. У ньому також візьмуть участь голова Львівської обласної громадської організації «Спілки шахтарівінвалідів» Іван Погорілець, заступник голови Регіональної профспілки вугільників Антін Прокопик, представники з Донецька, Луганська та Павлограда. Сподіваємось, що за підсумками засідання Комітету Фонд перегляне свій бюджет на 2012 рік, зробить перерахунок щомісячних страхових виплат потерпілим на коефіцієнт зростання середньої заробітної плати у галузях національної економіки (зокрема перерахунку щомісячних страхових виплат, призначених у 2002-2007 рр.), розгляне інші проблемні теми.
Під час пресконференції народний депутат детально зупинився на ще одній наболілій проблемі – це підробка міста Соснівки, оскільки шахта «Надія» має намір видобувати вугілля з-під міста. «Така діяльність – вкрай небезпечна, адже, як наслідок, можуть просісти житлові будинки, збільшиться вірогідність аварій комунікаційних мереж тощо. Стурбованість висловлюють і депутати Соснівської міської ради. Наше спільне завдання – усіма можливими способами не допустити цього і убезпечити нормальні умови життя мешканців міста», – зазначив Володимир В`язівський.
Нині, як ніколи, гостро постало питання про майбутню долю вугільного краю, яка тісно переплетена з долею тисячі родин шахтарів. Що їх чекає в майбутньому? Прогноз зовсім невтішний. І це викликає занепокоєння. Останні події, які відбуваються на Львівщині, теж додають неспокою. Не так давно певні особи приватизували ласу частину «Західенерго», в тому числі й Добротвірську ТЕС. Зрозуміло, що нові власники мають приватні шахти і возитимуть звідти своє вугілля. А кому буде потрібне наше «чорне золото»? Воно уже нині лежить на складах. Збагачувальна фабрика не працює, бо нема збуту продукції. Виходить замкнуте коло. Аби вийти з кризової ситуації, нині влада розглядає такий варіант: виставити на торги 30 відсотків вугільної компанії. «І може так статися, що у ці відсотки ввійдуть життєвоважливі об`єкти для ДП «Львіввугілля». Вони перейдуть у приватні руки, інші залишать державі, яка просто розведе руками і устами міністра повідомить, що в державі нема коштів. І тоді доля наших людей під великим знаком запитання. Аби цього не сталося, представники громадських організацій шахтарського краю, депутати усіх рівнів об`єднуються і виробляють консолідовану позицію щодо лобіювання соціальних проблем вугільників», – зазначив народний депутат.
У шахтарському регіоні є також чимало інших життєвоважливих проблем, які можна вирішити лише спільними зусиллями. Зокрема, Львівська обласна державна адміністрація має дбати, аби шахти працювали і створювалися нові робочі місця. Адже торік жодної копійки не потрапило на їх створення ні у Сокаль, ні в Червоноград. Цьогоріч ми маємо зробити все, аби ті кошти скерувати сюди. Не можна чекати поки закриють шахту, а де працевлаштувати людей? Треба вже зараз скеровувати кошти в нове обладнання, щоб діюча копальня продовжила роботу. І це буде правильно, бо гірників не так легко перепрофілювати та шукати для них нові місця. Нині Україна енергетично залежна від зовнішніх чинників, зокрема – газу. А тому маємо робити ставку на наш внутрішній продукт – вугілля. Мусимо спонукати до того державу. Переконаний, що на рівні Верховної Ради у нас багато союзників, і це має відобразитися у поправках до бюджету в 2012 році, який обіцяють переглянути у травні. Саме вони й визначать долю шахтарських регіонів, в тому числі й Надбужанського краю. Соціальні проблеми торкаються усіх людей. Вирішення цих питань значно покращить життя шахтарських родин, дасть перспективу розвитку Червонограда та Сокальського району.
Як і обіцяв раніше, Володимир В’язівський оприлюднив декларацію про свої доходи і видатки за 2011 рік. «Відповідно до ст. 12 Закону України «Про засади запобігання та протидії корупції» подаю свою декларацію про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру за 2011 рік», – сказав він. Цей документ розміщений на персональній сторінці Володимира В’язівського на офіційному вебсайті Верховної Ради України та на сайті http://viazivskyi.org.ua. Ознайомитись із декларацією може кожен бажаючий.
Далі народний обранець торкнувся проблеми стану доріг на Сокальщині. «Знаю, що мешканці Великих Мостів через аварійний стан дороги у місті з відчаю перекрили її і в такий спосіб привернули до себе увагу обласної влади. І це разом з депутатським зверненням і рішенням міської ради дало певні зрушення. Нині у Великих Мостах частину дороги вже «залатали», проте ще не все зробили… Нещодавно був у Тудорковичах, Стенятині та Варяжі й бачив, які дороги на Сокальщині. Місцями їх взагалі нема – яма на ямі. Розумію скільки потрібно коштів та часу, аби довести їх до нормального стану. Дивним є те, що в Україні дороги коштують у три рази дорожче, ніж у Європі, а якість їх не можна порівняти навіть з їхніми дорогами у селах. І щодо дороги КовельЛьвів. На депутатський запит отримав відповідь, що цю дорогу у цьому році відремонтують»…
Опісля Володимир В`язівський відповів на запитання журналістів.
– Нещодавно у Сокальській виправній колонії №47 сталася пожежа, яка знищила монастир отцівбернардинів. Нині йде мова про те, щоб передати історичну пам`ятку місцевій громаді або історичному заповіднику у Белзі, тоді відбудеться вивільнення людей. Яка ваша думка з цього приводу?
– Щодо соціального аспекту до тих громадян, які там перебували – це колонія суворого режиму. І це не та категорія в’язнів, яка може потрапити під щорічну амністію до Дня незалежності. Деяких в`язнів уже перевели в інші заклади такого типу. Думаю, держава знайде механізм, як ними заопікуватися. Хоча, як бачимо з останніх подій, не все так добре у пенітенціарної служби. Але якщо у нашій державі важко виживати пенсіонерам, які отримують мінімальну пенсію, то ж хіба держава буде дбати про тих, які вчинили злочин. Та питання в наступному: як буде функціонувати цей заклад надалі? Це процедура не проста. На початку 90х була ініціатива з боку жителів смт. Жвирка і Сокальської районної ради, щоб монастир передати місцевій громаді. Яке прийме рішення Міністерство юстиції, якому належить це приміщення, побачимо. Звичайно, можна віддати його Белзькому історикокультурному заповіднику, який опікується всіма історикокультурними пам`ятками, які є на території Сокальського району. Проте тут є одне велике але. Белзькому заповіднику важко даються кошти на уже початі роботи, зокрема на реставрацію церкви святого Миколая в•Белзі. А на цей рік взагалі їх не передбачено. Всім відомо, якщо архітектурно-історичні пам`ятки не підтримувати у належному стані, то згодом потрібно буде значно більше коштів, аби їх відремонтувати. Парадокс у тому, що у Міністерстві фінансів з розумінням ставляться до цього, але коштів не виділяють… Однак нині ми маємо надзвичайну ситуацію: згоріла пам`ятка архітектури початку XVII століття, яку в радянські часи переобладнали під камери для утримання в`язнів. Ця пожежа мала свій резонанс в Україні і поза її межами. Можливо, це дозволить залучити кошти на відновлення пам’ятки.
– На Львівщині відремонтували три замки, але ті й досі залишилися без світла? Хто ж буде ремонтувати колонію?! Надіятися на це, мабуть, марно…
– Ці приміщення надалі залишаються в підпорядкуванні пенітенціарної служби України, яка належить до Міністерства юстиції. За однією з версій пожежа сталася через несправну електропроводку, на ремонт якої не виділяли кошти. Через що нині й маємо такі наслідки. А тому держава в особі міністерства, через Кабмін мала би відновити історичну пам’ятку. Хотів би відзначити, що питання коштів надзвичайно складне, бо у нас процвітає корупція у вищих ешелонах влади. Недарма кажуть, що риба гниє з голови…
– 20 років держава давала подачки різним верствам населення. І нині є громадяни, які мають перелік пільг аж на п’яти аркушах паперу. Вважаю, що «плодити» соціальні ініціативи – хибний крок…
– Я не говорю про подачку шахтарям, а про те, щоб вони отримали те, що їм належить. Фонд із втрати працездатності має свої чималі кошти. Ми ставимо лише одне завдання: правильно розподілити їх в межах Фонду. Аби не було так, як зараз: два шахтарі при однакових умовах отримали регрес, але другий отримує у три рази більше від першого, бо вийшов на пенсію у цьому році. Де ж соціальна справедливість? Коригування діючого закону покликане до того, щоб він однаково застосовувався до всіх працівників шахт. І не було такої разючої різниці, як нині. Просто перш, ніж приймати будьяке рішення, потрібно думати, які воно матиме наслідки для суспільства. Є й інший аспект. Не забуваймо, що незабаром вибори. І я розцінюю соціальні ініціативи Президента, як хабар громадянам перед виборами, аби купити їхні голоси. Чи поведуться на це люди? Хтозна. За останній час відбулося багато виборів і громадяни уже мали такі подачки від різних урядів. Тому не вірю, що це спрацює. Хотів би, щоб українці тверезо дивилися на ці речі, розуміли, що їм повертають їхнє.
– Ситуація у вугільній галузі нелегка. І схоже на те, що хтось зацікавлений у тому, аби тут панувала нестабільність, шахтарям не виплачували заробітну плату, а їхня продукція лежала на складах. Адже за таких умов легше передати державні копальні у приватні руки. Чи це справді так?
– Такі побоювання є. Інтерес великого капіталу, який є близьким до влади, до вугільних підприємств Надбужанського краю, значно зріс. Вони зацікавлені прибрати за безцінь останні ласі шматки в енергетиці, аби укріпити себе. Як держава далі розпорядиться з тим, що залишиться, їх вже не цікавить. Зрозуміло одне – держава буде змушена сплатити борги по заробітній платі шахтарям та виплатити соціальні гарантії. Проте, якщо з ДП «Львіввугілля» забрати прибуткові підприємства, а залишити ті, що збанкрутіли, і не функціонують, то підприємство не зможе гідно конкурувати. І нам треба об’єднати зусилля депутатів усіх рівнів, аби на теренах нашого шахтарського краю не трапилося цього.
– Розкажіть, будь ласка, про Вашу участь у наступних виборах до Верховної Ради…
– Львівська обласна організація «Наша Україна», яку очолюю, вийшла з пропозицією йти на вибори не партійним, а єдиним списком опозиції. До його формування пропонуємо залучити всіх, аби опозицію представляли достойні з найдостойніших. Якщо квота «Нашої України» у цьому списку – два місця, то ми пропонуємо кандидатури Валентина Наливайченка і Володимира Огризка. Якщо трапиться так, що на одному окрузі буде запропоновано 34 кандидати від опозиції, тоді пропонуємо піти до людей і спитати: кому вони довіряють більше. Переможець і стане єдиним кандидатом. Таку формулу запропонували 39 громадських організацій, які діють на Львівщині і хочуть нашої спільної перемоги над Партією регіонів та владою. На засіданні львівського КОДу попередньо, до офіційного визначення меж Сокальського округу, озвучені прізвища таких претендентів: Володимир В’язівський, Андрій Корнат, Степан Курпіль, Микола Пшевлоцький. ПП «Фронт змін» і ВО «Свобода» не назвали ще своїх претендентів у кандидати до Верховної Ради.
– Поясніть, будь ласка, як це виглядатиме на практиці?
– У Львівській області Комітет опору диктатурі створив робочу групу, яку очолює Ярослав Рущишин, вона працює над цими питаннями. Уже зроблено перший крок – йде формування єдиного списку кандидатів від опозиції на мажоритарних округах. Далі пропонується для обговорення механізм попереднього народного голосування.
– Але, як показує досвід, узгодженого кандидата в принципі немає. Вже нині в Інтернеті «висить» вісім кандидатів, які підуть на вибори.
– До цього списку кандидатів, як правило, належать ті, які не мають бажання визначатися і не можуть бути рекомендовані від партій. Як правило, потенційні «тушки» – це люди, які міняли кашкети в залежності від того, яка влада приходила. Вони не можуть бути нашими кандидатами. Їх Комітет опору диктатурі (КОД) висувати не може. Ми на це поставили табу. І всі з тим погодилися. З іншими людьми можемо домовитись. Таке порозуміння висловили вісім політичних сил, в тому числі й ті партії, чиїх кандидатів уже назвав.
– На жаль, у опозиційних сил уже є гіркий досвід попередніх виборів, коли перемогли ті, хто «мав» перемогти. Боїмося, що ми знову опинимося біля розбитого корита.
– Недарма кажуть, що на війні, як на війні: можна бути переможцями, а можна отримати поразку, як це було в Обухові. Все залежить від усіх нас, від ставлення кожного до Української держави та її незалежності. Та, мабуть, в першу чергу, від тих кандидатів в депутати, яких пропонуємо. Нині маємо переступити через амбіції й своїми діями довести людям, що є чесні політикипатріоти, які дбають про інтереси простого народу. Тільки так можна зцілити людей від зневіри.
– Яка позиція Віктора Ющенка? І чи хіба це не є повторенням сценарію виборів у Обухові?
– Може бути зближення певних національно-патріотичних сил в ім’я української ідеї, яке тільки підсилить її. Ми це узгодили на рівні спільної наради, на якій був присутній Віктор Ющенко та голови обласних організацій. Це наша спільна позиція, ми працюємо у форматі КОДу. Хотілося б, щоб всі наші партнери були щирими до кінця і дали відповіді суспільству. Зрозуміло, що за нинішніх умов, які склалися на політичному олімпі, «Нашій Україні» не варто йти окремо, бо вона не подолає 5% бар`єр. А це значить, що ці голоси спрацюють на Партію регіонів. Хотілося б бачити однодумців по КОДу, визначити спільні кроки надалі. Принаймні такі пропозиції з боку нашої політичної сили уже лунали. У нас є багато достойних людей. Проте, кого громада підтримає, той і піде на вибори. Вважаю, що кандидат має відповідати трьом «П» – бути порядним, професіоналом, патріотом. Від себе додам і четвертий критерій – провіреним. На жаль, маємо сумний досвід: ми втратили кожного третього «бійця», коли ввійшли у Верховну Раду. І цілком справедливо, коли громадські організації кажуть: «хочемо вашого об’єднання, але не хочемо, аби у ваших списках були майбутні «тушки». Тому покажіть виборцям тих кандидатів. Ми їм дамо оцінку, а ви зможете до неї дослухатися. Тільки так можна прибрати тих «козачків», які можуть появитися в списках. Треба займатися українською справою, тоді ми переможемо. Головне – налаштувати себе на перемогу і робити кроки для цього. Адже плач не дав свободи ще нікому.
– Що Ви зробили для регіону за час двох каденцій народного обранця?
– Попереднє скликання було досить коротким. Я, як і 153 народних депутати, склав свої повноваження, аби зупинити політичну корупцію, коли соціалісти на чолі з О. Морозом перейшли в інший табір. І нам це вдалось зробити. За другої каденції, при підтримці та з доброї волі органів місцевого самоврядування, депутатів різних рівнів, ініціював розв`язання певних наболілих проблем шахтарського регіону. Вже не раз про це говорив: якщо є добра воля знизу та підтримка зверху, тоді є підстави сподіватися на те, що поставлені проблеми будуть вирішені. Якщо є тільки одностороннє бажання знизу, а нема кому підтримати зверху, справа вже наполовину програшна. І коли був депутатом від парламентської більшості й зараз максимально намагаюся підтримувати всі ініціативи, які йдуть з місць. Це не просто, коли провладні сили перетягують на себе всі матеріальні ресурси.
– Пане Володимире, яких правил гри, на Вашу думку, мають дотримуватися політики аби отримати перемогу на цих виборах?
– Для мене правила гри ніколи не мінялися. Бути правдивим і відповідати за те, що робиш і говориш. Якщо ти один раз обдуриш людей, то вдруге люди тобі не повірять. Якщо будуєш перспективу на довший час, а не на одноразовий прихід до влади, то мусиш бути правдивим і говорити правду.
– Чи думали над тим, чим займетеся, якщо не переможете на виборах?
– Бог дав голову і руки. На сьогодні багато чого навчився і зрозумів. Ніколи не гребував і фізичною роботою, бо пройшов нелегкий шлях від підземного електрослюсаря та гірничого майстра, механіка до заступника міського голови, а потім заступника голови ОДА. Тепер ще маю й безцінний досвід роботи у парламенті та спілкування з виборцями. Не пройшло намарне й спілкування у високих коридорах влади. Тож думаю, що зумію реалізувати себе і зможу застосувати набуті знання і можливості. Однак знаю точно, що не буду стояти осторонь жодних суспільних і політичних процесів. І не опущу голови та рук. І будьде працюватиму в ім`я української справи…
Записала Любов ПУЗИЧ.