28 серпня 1944го московськобільшовицькі загарбники стерли з лиця землі село Іваньки. Та не стерли з пам"яті людської. Не одне покоління приходитиме сюди і складатиме свої молитви у цій капличці. Маємо передавати нащадкам правду про трагедію цього села. А їх на Сокальщині, на жаль, чимало.
Цього недільного дня на місці знищеного села зібралося чимало людей з навколишніх населених пунктів Сокальського та Жовківського районів.
Священики о. Богдан (Карів, Угнів, Корчів), о. Петро (Бутини), о. Ігор та о. Петро (Гійче) відправили молебень, Службу Божу і панахиду за загиблими за волю України. А потім посвятили новозбудований Хрест на могилі. На плиті якої є напис:
"Тут спочивають Герої УПА, серед багатьох похованих, відомі:
Боднарчук Микола М.
1922-1944 (с. Карів)
Ванько Григорій Т.
1922-1944 (с. Карів)
Курило Федір П.
1918-1944 (с. Остобіш)”.
Отець Богдан Гринда нагадав присутнім слова Ліни Костенко з історичного роману "Маруся Чурай": "Велике діло писані слова! Історії ж бо пишуть на столі. Ми ж пишем кров’ю на своїй землі. Ми пишем плугом, шаблею, мечем, піснями і невільницьким плачем. Могилами у полі без імен…".
Він підкреслив, що на цьому благословенному місці зібралися люди, щоб віддати шану борцям за волю і незалежність України, героям, нашим братам і сестрам, котрі тут, у нерівному бою з московськими загарбниками зросили землю своєю кров"ю. Вони поклали життя на вівтар України.
Стоячи на цьому місці, маємо запалити любов у своїх серцях до нашої Батьківщини, до Бога. Ці герої є прикладом для нас, наших дітей і внуків, ми повинні приходити сюди, пам’ятати це місце, ті жахливі часи.
Отець Богдан висловив подяку організаторам, будівничим, які зробили все, аби про це місце, де колись жило село, пам"ятали люди.
Розділити смуток приїхали до Іваньок жителі навколишніх сіл Сокальщини та Жовківщини, представники влади, партійних та громадських організацій.
Голова Сокальської районної ради Ігор Дацюк наголосив, що на території району 32 населені пункти знищені московськими і польськими загарбниками. Цього року вшановували загиблих у Городиловичах, відбулися поминальні заходи у Корчмині, і, сьогодні тут, в Іваньках.
– Ми переживаємо складні часи нашої історії. Український народ у минулому столітті і нині веде боротьбу за виживання, за свою незалежність, майбутнє, за краще життя, аби наша держава стала квітучою. Нам щораз нав’язують чужу історію, на телебаченні політичні шоу ведуть наші "добрі" сусіди, а розважальні українські та російські ведучі. Нам нав’язується двомовність. Наш міністр освіти Табачник дбає тільки за Росію, хоче переписати нашу історію, аби вчити українських дітей, як кажуть, з Москви. Українці все це бачать, в нас все більше фестивалів, відзначення історичних дат, наших українських героїв Степана Бандеру, Романа Шухевича… Ми одягаємо на свята вишиванки. Це наш внутрішній протест цій злочинній владі, яка сидить в Києві і думає тільки за свої, власні інтереси і за інтереси наших сусідів.
Переконаний, що ми, українці, нація невмируща. Ми вижили, як жодна нація світу, за дуже жорстких умов і виживемо і процвітатимемо.
– Україна буде квітучою державою і однією з передових у світі, – сказав І. Дацюк.
Він щиро вклонився уродженцю Іваньків, ідейному натхненнику, організатору цього заходу, людині, котра жертовно долучилася до спорудження каплички і пам’ятного знаку, Степану Івасейку. І від імені районної ради подарував йому книгу "Сокальщина. Книга памяті України. 19141990".
– Українська державність відроджується завдяки відновленню і утвердженню історичної пам"яті, а відтак історичної правди, справедливості, до якої, правда, ми ще і сьогодні не досягли, – сказав голова Львівської обласної організації Конгресу українських націоналістів Микола Пшевлоцький. Не досягли з простої причини: українська національна революція логічно ще не завершена. Але ми згадуємо сьогодні події двадцятилітньої давності, коли, може з власної ініціативи вшанувати віхи відновлення української державності ось таким пам’ятним комплексом… Без пам"яті не існує зв’язку поколінь. Не існує зв’язку національного організму на всіх обширах, на яких він розселений чи в краю, чи за межами нашої держави…
Сьогодні роблять все для того, щоб у суспільство повернувся страх, неправда, облуда, очорнення святих речей для кожного українця. У цьому контексті згадуємо Степана Бандеру і Романа Шухевича а таких сотні тисяч, мільйони. Тому від нашого громадянського обов’язку, від сумління і відповідальності залежатиме майбутнє.
Дуже важливо сьогодні, що такі табачнікі, які, на превеликий жаль, є в Україні, в неукраїнському уряді, складають велику загрозу, велику небезпеку. Світ сповнений серйозних викликів для української нації. Але якщо ми будемо отак гуртом і так чисельно збиратися в таких святих місцях і казати про те, що є ми, є пам’ять, продовжуватимемо справу тих поколінь, які боролися і утверджуватимемо наше майбутнє.
Голова Всеукраїнського товариства політичних в’язнів і репресованих Петро Франко схиляється перед тими, хто утверджує, відроджує нашу історію. Адже це дуже важливо. Для нас, наших дітей і внуків.
– Силами Львівського обласного товариства політичних в’язнів і репресованих недавно відзначили 95річчя вашого славного земляка, славного сина і Героя України (він таки дійсно Герой України, визнаний своєю нацією) Петра Дужого. Треба згадати його рідних братів Миколу та Івана. Вони вихідці з Карова героїчного села, скільки тут було учасників бойових дій!, наголосив Петро Франко. Не випадково спалили Іваньки. Це були вибрані села. Ось хоча б взяти Мокротин, що на Жовківщині. Коли Хрущову сказали, що там є бандіти, відповів: зробіть з селом відповідно до його назви, щоб на його місці було мокро. Тому підкреслюю передаваймо дітям, внукам нашу правдиву історію, говорімо про незалежність, боротьбу…
Від імені голови обласної ради, представника ВО "Свобода" слово мала депутат обласної ради Олександра Небожук. Вона, зокрема, сказала:
– Для обласної ради цього скликання відродження пам"яті основне завдання. За що нас неодноразово критикували, але ми твердо тримаємо слово. Цього року один мільйон гривень забрали з чиновництва і передали на добудову пам"ятника Степану Бандері у Львові. За підтримки обласної ради фінансуються дослідження і розкопки в Карпатах…
Стоячи тут, на цій благословенній карівській землі, ще раз відчуваю, як багато нам треба зробити. Треба рук, праці, серця, людської душі, нашого сумління для того, щоб віддати шану тим, хто на це заслуговує.
Олександра Небожук від обласних депутатів, обласної ради вклонилася тим, хто безневинно загинув від червоної чуми, вибачилася перед старшим поколінням, бо не все ще сьогодні зроблено, щоб люди були пошановані у нашій державі. А молодим побажала сили волі від тої святої землі і боротися кожного дня з неправдою, злом, яке запанувало в Україні, з тою злочинною владою, що в 1940му у наших людей забрала життя, а сьогодні у нас хочуть забрати душу. Це новітній ворог, більш витончений. І на цьому шляху можна впасти, знесилитись, а треба піднятися, бо на нас дивляться з небес і ми не маємо права зупинятися..
Ведуча, бібліотекар Карівської бібліотеки Надія Білоцеркович прочитала вірш, де є такі строфи:
Скільки вас побито у Карпатах,
Скільки вас скатовано в снігах
Знає тільки місяць, що на чатах,
Вартував у синіх небесах.
Скільки вас без дому, без надії,
За морями, в муках довгий час.
Квіти долі, квіти веснянії,
Україна молиться за Вас!
Голова Сокальської районної організації партії "За Україну!" Олег Солодяк, голова Сокальської міської організації ВО "Свобода" Юрій Товарянський, виступаючи на цьому заході, наголосили, що обов’язок сьогоднішнього покоління докласти всіх зусиль, щоб не допускати помилок минулого, боротися з окупантами України на всіх рівнях.
На завершення слово взяв уродженець Іваньків Степан Івасейко:
– Сатанинським нищівним смерчем пронеслась Львівщиною сталінська воєнна машина у серпні 1944 року, знищуючи вогнем залякані села, розстрілюючи мирних мешканців, від старих до дітей колискового віку. Так, в одному часі в невеликій, за відстанню до двох десятків кілометрів, окрузі були спалені хутір Бродюки, села Пирятин, Синьковичі та Іваньки, розстріляні їх мешканці.
Великий загін червоних завойовників увірвався в село. Люди в передчутті лиха в розпачі поспіхом покидали свої оселі, а їх, опустілих, тут же підпалювали червоні яничари.
Велетенські язики вогню, чорні клуби диму, ворожі постріли, рев тварин, що конають, і людський стогін змішались у невидану пекельну стихію, якій, здавалося, немає кінця ні на землі, ні на небі. Підняті у висоти силою нагрітого повітря, палаючі ватри летіли на далекі кілометрові відстані, падаючи загрозливо на стріхи сусідніх сіл. А ми, діти з дорослими, в якомусь оціпенінні, уже з віддалі, зза лісових хащ, спостерігали той апокаліптичний шал – горять Іваньки.
І тільки після відходу катів, надвечір, селяни повернулися до своїх спалених клаптиків рідної землі, своїх обійсть. Згоріло все. Лежали обвуглені тварини, птиці, дотлівали рясні сади, а на місці будівель великі купи жару і поміж ними в якомусь онімінні блукали люди. Такою була остання ніч іваньківчан біля своїх рідних осель. А на ранок знову раптовий наїзд червоних зайд, стрілянина і знову поміж свист куль ми, наймолодші, тримаючись маминих рук, мчали у безвість, у лісові хащі, щоб там без сну і їжі у майже непрохідній болотистій місцевості перебути ту ворожу навалу.
Аж на третій день, хто був живий, вибрався під поле сусіднього села Карова і тут, перебувши ще ніч, оплакавши загиблих, назавше покинув родинні місця.
І хто тепер, з відстані часу, може виміряти глибину людського страждання від розлуки з тими найріднішими клаптиками землі, від втрати рідних і від того ще не зовсім зрозумілого почуття, що так раптово впало на голови – почуття вигнанця, безпритульного.
Сьогодні потрібно триматися духом, не піддаватися провокаціям, чужим релігійним наступам. Пам"ятаймо: ми маємо свою українську церкву, підкреслив Степан Івасейко.
…Над спаленим селом Іваньки лунали патріотичні пісні. Їх виконували церковні хори з Великих Мостів і Гійче, хор "Повстанець" зі Сокаля, чоловічий ансамбль з Угнова (керівник Максим Брезовський), ансамбль "Юний месник" (Великі Мости). Пісню "Рідна земля" заспівала Зоряна Личко, а вірш Степана Івасейка "Присвята" декламувала його внучка Христинка.
Завершився поминальний захід виконанням державного Гімну.
Пішли герої у вічність, але їх забути неможливо. Тому завжди до пам"ятників, могил люди кладуть квіти вдячності і шани.
Василь СОРОЧУК.
Фото автора.