(Продовження. Поч. у №№ 56).
Немає сумніву, що така публікація сьогодні не могла б появитися в УРСР. Наскільки нам відомо, Матвій Яворський не був реабілітований. За свою концепцію української історії він заплатив своїм життям…"
Ось так, Микола Цюрак з Аделаїди, нині покійний, своєю працею намагався зберегти для України ім'я видатного вченого, історика Матвія Яворського. Адже в УРЕ, том 12, за 1985 рік, про вченого написано зовсім мало і ось в якому світлі: "…Узагальнюючі праці Яворського з історії України (переважно доба капіталізму), в тому числі вузівські та шкільні підручники, написані з позицій вульгарного соціологізму. Разом з тим на працях Яворського позначився вплив хибних націоналістичних концепцій дожовтневої буржуазної історіографії. За серйозні ідеологічні помилки (перебільшення місця національного питання в революційній боротьбі, ідеалізацію дрібнобуржуазних націоналістичних партій, недооцінку авангардної ролі пролетаріату, більшовицьких організацій), праці Яворського 1929-30 року зазнали критики з боку радянських істориків-марксистів".
Для комуністичних науковців Яворський був "запеклим буржуазним націоналістом, який зумів приховати своє контрреволюційне минуле і, прикриваючись марксизмом, пропагував націоналістичні ідеї". "Большая Советская Энциклопедия" ще в лютому 1930 року називала Яворського "псевдомарксистом", який "проліз в партію", ідеалізував українських націоналістів і куркульство, не визнавав ролі російського пролетаріату… Така інформація про вченого виняткової мужності містилася в більшості енциклопедичних видань до останнього часу. Звичайно ж, такі ярлики і така офіційна оцінка доробку і постаті вченого наклали багаторічне табу на його ім'я в радянській історичній науці. Але час ставить все на свої місця. Вже в нашу, українську добу дослідникам життєпису і творчої спадщини Матвія Яворського воднораз відкрилася велич і трагедія людини, покликаної своїм жорстоким часом і знищеної тією системою, яку породив цей час.
Матвій Яворський був уродженцем Галичини. Народився 28 листопада 1884 року в селі Корчин Сколівського району на Львівщині, в бідній сім'ї. Спершу Матвій навчався у Львівській гімназії за добродійницький кошт. Згодом вивчав право у Львівському та Віденському університетах. У 25-літньому віці закінчив юридичний факультет. Мав глибокі знання з історії, вільно володів дев'ятьма мовами. Ще в молоді роки почав цікавитися явищами соціальноекономічного життя та історією правових систем на Україні. У 1912 році захищає дисертацію на тему "Соціяльні основи підліткової злочинности" й одержує вчене звання доктора правничих наук. Продовжує наукову працю, знайомиться з визначними на той час культурними та політичними діячами: Іваном Франком, Михайлом Драгомановим, Михайлом Грушевським. Павликом та іншими.
Але наступають буремні роки Першої світової війни та революції в Росії. Матвія Яворського мобілізують до австрійського війська, де він був старшиною…
Які ж то були страшні та жахливі часи для українського люду, його інтелігенції, коли доводилося вести братовбивчу війну. Які то були страшні часи в Україні! Нарешті в Росії лютнева революція, а у Києві утворюється Центральна Рада. Але похід на Київ муравйовців взимку вісімнадцятого року протверезив багатьох (згадаймо Крутянську трагедію). А як сприйняв ці події вже немолодий, як на той час, вчений Матвій Яворський?
Про цей період його життя мало відомостей, навіть в Енциклопедії Українознавства Кубійовича. З розвідки заслуженого вчителя України Віктора Лупейка "Шляхи істини", (1977 рік) дізнаємося, що Матвій Яворський прибуває до Києва з австрійською армією! Служить при штабі. І звісно, має можливість спостерігати за діяльністю Центральної Ради, а згодом адміністрації гетьмана Павла Скоропадського. Все це дає, як кажуть, інформацію для роздумів. Потім Яворський служить в Українській Галицькій Армії сотником.
УГА це назва регулярної армії ЗУНР після договору з армією генерала Денікіна (листопад 1919 року), перед цим відома була як Галицька Армія. Зародком УГА були Легіон УСС (українські січові стрільці) і відділи австро-угорської армії, сформовані з українців, що у Львові й на провінції підпорядковувалися Українській Національній Раді.
Але знову події почали калейдоскопічно змінюватися, і коли почалася польсько-радянська війна у травні 1920 року, частина бригад УГА перейшла на бік червоних. Перейшов на бік більшовиків і Матвій Яворський, навіть очолив школу червоних старшин. У ту неймовірно складну епоху світогляд української інтелігенції зазнавав разючих змін під впливом більшовицьких програм та дій. Згадаймо Павла Тичину, Володимира Сосюру, Олександра Довженка, Петра Панча, Остапа Вишню і багатьох інших, які, надто після обіцянок ленінського уряду щодо широкої автономії України, повірили в цю ідею. Повірили цим обіцянкам Михайло Грушевський, Володимир Винниченко і багатобагато інших вчених, які заходилися створювати Українську Академію наук… Дивовижно складний був час.
Не уникнув цього і Матвій Яворський. 1920 року він вступає до КП(б)У, бере участь в організації Всеукраїнського інституту марксизму-ленінізму. Коротко перебуває в Москві та Казані, і вже наприкінці 1920 року прибуває до Харкова, де викладає історію в Інституті народної освіти. Деякий час завідує Управлінням Укрнауки, очолює Товариство істориків-марксистів. З 1925 року він дійсний член Київської марксистсько-ленінської кафедри при ВУАН, входить до Колегії комісаріату народної освіти. Він стає першим в Україні, хто запровадив більшовицькі політичні дисципліни до наукових закладів і стає лідером у більшовизації гуманітарних наук. Одним з перших Яворський запровадив курс лекцій "Ленін і національне питання". Він активно співпрацює з Миколою Скрипником.
Нагадаємо, що Микола Скрипник один з керівних більшовицьких партійних і державних діячів в Україні 1917-1933 років. В 1917 році член головного штабу Жовтневої революції Петроградського військово-революційного комітету. Скрипник відіграв велику роль у партійному керівництві, бувши з 1920 року членом ЦК КП(б)У і кандидатом у члени (з 1923), а з 1925 року членом його політбюро, брав активну участь в організації Комінтерну, був директором Інституту марксизму-ленінізму, а з 1929 року дійсний член ВУАН. Ще й в сучасній Україні Скрипника величають як національного героя, який нібито прагнув до створення Української держави на принципах марксизму-ленінізму і, на протест проти порушення цих принципів Сталіним, покінчив життя самогубством.
Але на його совісті смерть сотень тисяч людей, засуджених за його вказівками до розстрілу чи на страждання в таборах Сибіру. Він брав особисту участь у слідстві Сергія Єфремова та інших підсудних у справі СВУ. Суперечлива постать у нашій історії.
Василь ШЕНДЕРОВСЬКИЙ.
(Далі буде).
