21 листопада, День святого архістратига Михаїла, стало для українців знаменним (саме цього дня розпочалось дві революції: у 2004 р. Помаранчева, а у 2013-ому Революція Гідності), біля пам'ятника Т. Г. Шевченку, відбулося віче, на якому сокальці вшанували пам'ять героїв Євромайдану та ще раз пережили радість та сум від минулих подій.
"Два роки відділяють нас від тих пам'ятних днів, коли юнаки та дівчата, вийшли на головний Майдан країни, щоб відстояти свою гідність та право жити у європейській державі, бо тодішня влада відмовилася від підписання Угоди про асоціацію з Європейським Союзом. Це була виключно мирна акція молоді з гаслами: "Україна це Європа", "Ми хочемо до Європи". Та невдовзі Майдан став символом свободи, символом нескореності. Молоді люди підняли з колін усю націю, протест якої вилився у Революцію Гідності. Серця українців з різних куточків країни вистукували в унісон: "Разом нас багато, нас не подолати". Це був надзвичайно важкий іспит для України, коли українці продемонстрували свою європейськість, гідність, своє прагнення до свободи. Майдан кликав: "Усі, хто вірить в Україну, хто не хоче бути рабом, вставай!". І щодень, і щоночі до Києва їхали люди з різних куточків країни, щоб бути в епіцентрі подій, а хто не міг перебувати в Києві, виходив на майдан у своєму місті чи селі. Хвиля мітингів пройшла по всій Україні. Сокальці збиралися біля підніжжя пам'ятника Великому Кобзареві, щоб висловити свій протест існуючому режиму та підтримати Євромайдан. Вони думками та серцем були з майданівцями, а коли розпочалися криваві події й загинули перші патріоти, сотні сокальчан поїхали до Києва, щоб замінити вбитих. А тут на майдані жителі міста над Бугом сумували й гірко оплакували Героїв Небесної Сотні", про це пригадала присутнім ведуча Олена Назарова.
Цей день змінив хід історії. Майдан об'єднав Схід і Захід, Північ і Південь, прагнення свободи, страх за майбутнє дітей, згуртував різні покоління. Піднялися й священики, які стали духовними провідниками майдану. Вони вийшли перед озброєними беркутівцями, намагаючись достукатись до їх сердець, щоб не пролилась кров невинних людей, щоб все закінчилось миром і молились… Молилися день і ніч. А потім як могли підтримували майданівців, благословляли, бо тоді кожна мить могла бути останньою, та відспівували вбитих…
За традицією, кожне віче у Сокалі розпочиналося з благословіння священиків. І цього разу канцлер Сокальсько-Жовківської єпархії УГКЦ о. Роман Синицький благословив присутніх та наголосив, що "Господь від народження наділив кожну людину гідністю й свободою. На жаль, ця гідність і свобода уже неодноразово були потоптані та зневажені". Він закликав усіх не лише на словах поважати гідність кожної людини, а й бути гідними громадянами своєї країни. "Молімося і працюймо, щоб наша держава була вільна, щоб кожен громадянин мав гідність. І ця гідність була пошанована".
Потім до слова запросили голову районної ради Миколу Паська, який сказав: "Стоячи тут, думав, яке це свято, що воно означає для мене особисто та багатьох інших. Чого у ньому більше трагедії чи відчуття свята? Я не зміг дійти висновку, бо це свято наше життя, де є трагічні моменти та моменти якоїсь урочистості, святкування. Та впевнений, що воно ніколи не буде формальним, тому що сьогодні над нами майорить український прапор, ми зібралися біля пам'ятника Тарасу Григоровичу Шевченкові символу України, символу українства й українського духу. Перед нами фотографії тих, хто цей день, відстоюючи гідність свою та всіх нас, скропив своєю кров'ю. Зі спогадів очевидців знаю, що в дні штурму багато молодих людей приходило сповідатися. Вони готові були віддати своє життя за нас з вами, за Україну… Тож воно не може бути формальним… Я вірю, що ми все подолаємо, що Україна буде процвітаюча. Слава Україні!".
Сокальський міський голова Вадим Кондратюк, який з перших днів був у Києві на Майдані, зазначив, що сьогоднішня дата викликає у нього неоднозначні почуття. З однієї сторони це почуття смутку, з іншої гордість. Почуття смутку навіює те, що за такий короткий час наш народ вже вдруге піднявся на революцію. Почуття смутку викликає те, що протягом двох останніх років у нас є Небесна сотня, і герої АТО. Переповнюють почуття гордості за незламний дух нашого народу, який двічі повалив непохитні режими Кучми і Януковича. І нині наші хлопці гідно дають відсіч терористично-російській орді на сході держави. Він переконаний, що ми здобудемо протягом найближчого часу й третю перемогу. В. Кондратюк подякував присутнім за підтримку майданівців під час Революції гідності, за підтримку українських бійців, які зараз перебувають на сході: амуніцією, матеріалами, одягом і харчами.
Присутні на вічі, а їх було, на жаль, небагато, завдяки учасникам народного драматичного театру районного Народного дому "Над часом" Ользі Красняньській, Максимові Звіру, Анатолію Гаврилюку наче ще раз занурились в атмосферу Євромайдану. Спогади про ті доленосні для нашої держави події перепліталися з виступами учасників художньої самодіяльності народного вокального ансамблю "Любисток" (керівник Лілія Конончук), народного гурту пісні і музики "Заспів" (Богдан Кійко), народного вокального ансамблю с. Завишень "Гармонія" (Олег Федюк), вокалістів Народного дому Зоряни Оліфір та Андрія Острувки. Концертну програму до другої річниці Революції гідності підготували учасники художньої самодіяльності Народного дому м. Сокаль (директор Ольга Мамуладзе). Не в одного непрохана сльоза з'явилась на очах, коли учениця та педагогорганізатор Сокальської гімназії ім. Олега Романіва Христина Лисяк та Христина Шкаврін читали вірші "Балада про дві душі". Скільки молодих юнаків, чоловіків, батьків віддали своє життя за незалежність України, скільки несказаних "люблю", скільки невимовлених "мамо, тато, кохана, діти", скільки вас не обійнятих, скільки не вернулося до рідного порога? Не злічити…
Для кожного українця до болю знайома мелодія "Пливе кача", під яку Майдан прощався з своїми героями. Під її супровід пластуни станиці "Сокаль" поклали вінок та засвітили лампадки біля Стіни пам'яті Небесної сотні. Присутні хвилиною мовчання вшанували світлу пам'ять полеглих за Свободу та Гідність, за незалежність України. Нині триває антитерористична операція на сході України, де наші сини, батьки та чоловіки захищають кордони України від сепаратистів. А скільки з них загинули, як герої, захищаючи нас з вами. Вічна слава героям!
21 листопада назавжди залишиться однією з найтрагічніших, проте звитяжних дат новітньої історії України. В цей день 2013-го за свої права та свободи, честь і гідність повстав український народ. Україна заплатила і продовжує платити надзвичайно високу ціну за те, щоб ми не втратили свою гідність, не втратили своєї держави. Тож будьмо гідними пам'яті Героїв Небесної сотні, які дивляться на нас з неба.
Любов ПУЗИЧ.
Фото автора.
