Первинна назва села Добрячин Сокальського району Добрачин. І походить вона навіть не від слова "доброчинці", що, здавалося б, цілком логічно, а від словосполучень "добрий чин", "люди доброго чину", "люди чину добра".
Народний переказ оповідає, що під час турецькотатарського нашестя місцеві мешканці врятували життя польському шляхтичу, людині високого суспільного стану, надійно переховуючи його, годували. Після того, як лихо минуло, він почав називати мешканців цього поселення людьми чину добра.
Втім, це лишень легенда, хоч і прекрасна… Але люди у селі справді добрі, щирі!
А ось перша писемна згадка про Добрячин (Добрачин) датується 1390 роком. В історичних документах є такий промовистий запис: "Пращур роду Добрачинських гербу Корчак, Прочко з Добрачина, появився у 1390 році в оточенні Дмитра з Гораю, наймогутнішого і першого відомого Корчака". Із запису стає очевидним, що село Добрачин (у радянські часи перейменоване на Добрячин) існувало ще раніше.
ПРОСКУРКА
На околиці села Добрячин, у напрямку Сокаля, неподалік берегів Західного Бугу, є урочище, яке старожили називають Проскурка. Тепер тут розлогі луки. А кілька століть тому були непрохідні болота, порослі густим високим очеретом.
Походження топоніма Проскурка також пояснює давній народний переказ.
Якось на село напали турки й татари. Сталося це на Великдень. Люди схопили їжу, передусім освячені паски, і заховалися у високих очеретах посеред боліт. Довго довелося там перебувати. Запаси їжі вичерпувалися. Добрачинці ділилися один з одним останнім. Насамперед, годували дітей. Паски розрізали на дрібнесенькідрібнесенькі шматочки, як церковні проскурки, аби кожен мав крихту в роті.
Так врятувалися від голоду і пережили вороже нашестя. А назва урочища Проскурка залишилася в пам'яті…
Тарас ЛЕХМАН.