Село Шарпанці розташоване у північно-східній частині Сокальського району, у північно-західній частині Волино- Подільської височини, на правому березі ріки Західний Буг.
На північному сході село межує з с.Милятин, а на північному заході з с.Грушів Іваничівського району, Волинської області, на південь від Шарпанець розташоване с.Лучиці , на південному заході – Ганівка.Віддаленість села від районного центру Сокаль – 28 км., від залізничної станції – 30 км.
Згідно переказів, назва села, походить із того, що в селі була колись кузня, де клепали серпи, які славились на всю округу і тому село назвали «Серпанці». Старші люди і до сьогодні так називають село. Пізніше назва видозмінилася у село Шарпанці.
Шарпанці з ХVIII до початку ХХ століття перебувало у власності родини польських шляхтичів Білінських (з 1904р. – це власність шляхтича Кароля Білінського). Кароль Білінський і його дружина похоронені в с.Шарпанці на старому цвинтарі.
Після смерті батька все це успадкував його син – Ясик Білінський. Старожили згадують його , як хорошого і доброго господаря.В нього була дружина Ванда і син Вівак.
Жили пани на схід від села на фільварку у великому двохповерховому будинку. До фільварку входили стайня, стодола, шпихлір. На подвір’ї були великі клумби, де росли різні квіти, які дуже любила пані Ванда. Пан Білінський мав ще млин, який працював на дровах, гуральню, де гнали спирт, олійницю.
Біля панського маєтку була церква, дзвіниця, склеп (крамниця), криниця з «журавлем» на березі і неподалік хата-читальня. В селі була велика хата – чурак, в якій жило шість родин, які прислуговували панам.
З приходом радянської влади в 1939р. польські пани покинули свої маєтки.
В історичному плані наше село, як і с.Лучиці, знаменне тим, що по річці Стрип, яка протікає між нашими селами і селом Стрільче Волинської області, проходив кордон між Росією і Австро-Угорщиною , в ті часи, коли Галичина була 18 – тим губернаторством Австро-Угорської імперії.
ІІ Світова війна
У ніч 21 червня 1941 року німецькі війська прорвались в напрямку Сокаля, по всій лінії кордону. У перші дні війни німецькі солдати з’явилися і в Шарпанцях. Місцеве населення поставилося до них із осторогою, але німці, які зупинилися в селі, щоби помитися і перевдягнутися у чистий одяг, нікого не кривдили.
Німецький штаб був розташований в панському маєтку, кухня – в школі, а рація в хаті Михайла Денисюка. В ванькірі, де стояла рація(по стіні були посновані дроти) німці чергували день і ніч.
На фронт із села пішли: Климчук Степан Федорович, Шевчук Іван Григорович, Шевчук Петро Григорович, Степанюк Андрій Степанович, Денисюк Ярослав Степанович, Денисюк Володимир Кіндратович, Денисюк Володимир Петрович, Кошлай Володимир Григорович, Вермій Михайло Васильович, Дацюк Адам Степанович, Вовк Казимир Іванович – повернулися додому і стали ветеранами війни.
Не повернулися з фронту: Фітковський Степан, Фітковський Володимир, Шпак Йосип, Шпак Дмитро, Юндак Павло і Богдан, Джугало Іван, Швайківський Йосип, Швайківський Михайло.
Воїн УПА Климчук Степан Іванович .Знав дев’ять мов. Був п ри штабі Бандери.Лукащук Дмитро Іванович Воїн УПА. Пропав в с. Яструбичах.
Більшість селян, особливо молодь, пішли в ряди Української Народної Самооборони, а також в ліси Волині, де формувалася УПА. Відділи УПА воювали на два фронти – проти німців, і проти Червоної Армії. Багато хлопців не повернулися в село.Хто був вбитий, хто пропав безвісти, а кого вивезли в Сибір.
Коли німці відступали і фронт переходив нашою територією, в селі згоріло декілька хат. Біля церкви було безліч ям від бомб, а церква і дзвіниця залишилися не пошкоджені. В перестрілці загинула молода дівчина Олександра Ковалько. Про учасників війни і воїнів УПА можна дізнатися з «Книги Пам’яті України» і книги В. Макара «Спомин і роздуми».
Радянські будні села
Тяжкі 1946-48роки. В селі лишилися жінки-вдови і молоді дівчата, які чоловічу роботу взяли на свої плечі.
Настали сталінські часи з своїми строгими законами. Був закон «Про п ‘ять колосків», за яким засуджували не тільки дорослих, але й дітей, які збирали колоски пшениці на полях. «За колоски» засудили Климчука Івана. Багато сімей в селі голодували.
У 1949 році організовано колгосп імені « Лесі Українки», будинки якого розкинулися за селом на височині. Першим головою колгоспу став Причина, потім Мачуга, Карельський, Страбчук (1956-1959).Бадан(1960-1966),Панасюк Володимир Терентійович(1967-1974),Стодольний Михайло Васильович(1975-79),Кінах Олексій Олександрович(1980-1987),Кузьмич Володимир Іванович(1988-1993), Вороняк Степан Васильович(1994-2006).
Праця в колгоспі була тяжкою, низькооплачуваною. Оскільки жодної техніки не було, врожай збирали серпами і косами.У селян примусово забирали зерно, плуги, борони,молотарки, кірати, вози і коні. В колгоспі вирощували важку для обробітку рослину – коксогиз, яка йшла на виготовлення гуми. Люди, які її обробляли розповідають, що вона обпікала руки, напевно тому згодом її припинили вирощування. В селян виникала недовіра до колгоспів, але острах перед радянською владою зробив своє: у 50-х роках всі люди Шапрпанець стали колгоспниками.
На колголспному дворі побудували конюшню, вівчарник, свинарник і телятник (Телята закуповували в людей), а потім корівники. Перед тими будівлями стояла кузня, а в кузні була олійниця. В кузні працював Баран Іван Харитонович, Гарвона Володимир, в олійниці – Литвинюк Федір Захарович. Олій били з льону, ріпаку, конопель і льонки. За кузнею була водокачалка. Запрягали коня і кінь ходив по кругу і качав воду.
За фермою був тік, за током агрегат,(льонопереробний пункт), пожарна.
Завідуючий током був Олішевський Василь, зав.зерновим складом – Климчук Володимир Федорович.На льонопереробному пункті працював Тимощук Володимир з с. Ганівки, на пожарній – Кошлай Володимир Григорович. Молоді хлопці підростали, йшли вчитися за трактористів і прицепчиків. В1945 році в колгоспі вже були трактори.
Перші трактористи села: Степанюк Андрій, Швайківський Касіян, Новосад Петро, Ділай Степан. Дизельне паливо до тракторів довозили кіньми , і це робив Джугало Петро Романович.
Першим шофером був Смаль Ярослав, Сачок Василь.
Доярки: Климчук Софія Миколаївна, Мельничук Ярослава, Демчук Ярослава, Кошлай Ганна Романівна, Фітковська Марія Іванівна, Боянська Ольга, Мочульська Ольга. Ветлікар:Фітковський Олександр Миколайович.
Їздові: Кошлай Степан Сельвейстрович, Денисюк Володимир Кіндратович, Семенюк Іван, Степанюк Олександр.
Вівці доглядали і пасли: Сусол Марія і Божинська Євгенія.
Першими ланковими були : Козакевич Євгенія, Яроцька Ярослава, Багнюк Марія, Новосад Марія.
За селом , в сторону Ганівки була цегольня. Там працював Бузікевич В. з с.Ганівки, Дацюк Текля, Гарвона Євгенія.
У 1945 році створено Шарпанецьку сільську раду. Сільська рада була у Вісьоловій хаті.Там було три кімнати. В одній кімнаті була дижурка, а в другій , великій – сільська рада, а в третій маленькій – бібліотека.
Першим головою в с/р був Романюк Іван Іванович.Секретарем – Климчук Василь. В 1954 році її приєднали до Лучицької сільської ради, а приміщення віддали під бібліотеку.
Першим бібліотекарем в селі був Кошлай Михайло Семенович, потім Юзвяк Стефанія Іванівна.З 1950 – 53рр.- Штикало Богдан Йосипович., з 1953-1990рр Петрига Марія Михайлівна.
На кінець1953 року в бібліотеці нараховувалося 1400 книг. За 1954 рік в бібліотеку надійшло 745 книг. У 1976 році збудували новий Народний дім, в якому розмістили і бібліотеку.Під бібліотеку відвели дві великі кімнати загальною площею 65 м кв. Столи, стелажі, крісла, книжкові вітрини були привезені з Сокальської бібліотеки.
Пропрацювавши в бібліотеці 37 років, Петрига Марія пішла на пенсію, а на її місце прийшла Климчук Богдана Петрівна. На 1.01.1994 р. в бібліотеці нараховувалося 5008 книг.
Бібліотека була і є активним учасником сільських заходів, тісно співпрацює з громадськими організаціями, народним домом, школою, церквою.
Школа села Шарпанці
З 1880 року в Шарпанцях працювала етапова школа. Першим вчителем був Штикало Йосип. В школі вивчали польську і українську мови. В роки війни, в школі працював Вітик Максим і його дружина. У 1944 – Сорочук Степан Іванович. Пізніше Ляш Михайло і Галина. В 1945 році до села прийшов вчитель з села Жджари Іваничівського району, Волинської області ,- Дулька Федір Андрійович. Разом з ним працювали: Козира Анастасія Миколаївна(померла 1964), Шеремета Ольга Павлівна. Олінійчук Володимир Констянтинович і Дулька Ф.А. працювали в школі до її закриття в 1971р.
В 1989 році школу відкрили, а завідуючою стала Смаль Марія Спиридонівна. Вчителі : Денисюк Любов Петрівна, Забавський Андрій Степанович, Кондратюк Ганна Миколаївна. З 2009 року завідуючою працює Кульчицька Ганна Богданівна.
Народний дім
Хата – читальня в селі стояла ще за пана Білінського. З часом підвалини в хаті погнили і стали розсуватися. Потрібно було нове приміщення.
Ініціативу в свої руки взяв Михайло Крук. І пішов він поселі від хати до хати збираючи гроші на побудову читальні.
Хто скільки міг, давали люди грошей на добру справу для села. Збудували читальню, де продовжилась просвітницька діяльність молоді села. На громадських засадах тут працювали брати Михайло та Лука Круки, Йосип Шпак – голова осередку «Просвіта», членкині Союзу Українок.
Йосип Шпак закінчив культурно – освітні курси «Просвіта» в м.Сокалі. Два рази в тиждень для молоді він організовував вивчення історії України. Допомагав керівникам гуртків , в підготовці та організації виступів. В роки війни – загинув в УПА.
Лука Крук навчався в Сокальській гімназії, та був відрахований за те, що брав участь у віче та інших національно – патріотичних заходах. Однак Лука Крук продовжив навчання у Польщі. Згодом в пошуках роботи повернувся в Україну. Та чотири роки ніде не міг влаштуватись за спеціальністю. В цей час займається просвітницькою роботою в селі. Створює хор, аматорський гурток та духовий оркестр. У ті часи жодне свято не розпочиналося без виступу хористів. Згодом він став директором молочарні у селі Стенятин, де теж проводив просвітницьку роботу. Пізніше працював вчителем у м.Добромиль. Співпрацював з ОУН. Загинув за волю України.
Михайло Крук з юнацьких літ захоплювався мистецтвом, зокрема , цікавився режисерською роботою, мріяв випробувати себе в ролі режисера. Для цього дістав в Сокальській «Просвіті» збірки п’єс. Він поставив в селі першу виставу. Це була п ‘са Івана Котляревського – «Наталка – Полтавка». У ній ролі виконували: Фросина Романюк, Петро Шевчук, Федір Шевчук, Марія Король.
У 1939 році Михайло Крук став депутатом Народних зборів у Львові. Однак все своє життя цікавився роботою драматичного гуртка і допомагав односельчанам доброю порадою. Майже до глибокої старості він був активним читачем бібліотеки.
В 50 – ті роки зав.клубом став Шевчук Петро Іванович. Під його керівництвом працював хор і духовий оркестр. Неодноразово представляв свої колективи на районних та обласних оглядах. Працював Шевчук П.І. завідувачем клубу до пенсії.Передав естафету своїй учениці Брах Галині Петрівні . Перший концерт під керівництвом Галини Брах відбувся на ювілей лесі Українки 1970 року.
В 1976 році в експлуатацію був зданий новий Народний Дім «Просвіта». Багато сил, праці, енергії , вміння вклала Галина Петрівна в оформлення і облаштування цього закладу культури.
При Народному Домі працювали такі колективи:
- Хоровий;
- Фольклорний;
- Драматичний;
- Вокальний.
На посаді завідуючої Народним домом Галина Петрівна показала себе , як вмілого розумного, талановитого, обдарованого Богом керівника.Цій нелегкій роботі вона віддала 35 років свого життя.
В 2005 році Брах Г.П. пішла на пенсію.
Завідуючою Народним Домом стала працювати Климчук Катерина Миколаївна.
Працювали гуртки:
- Фольклорний;
- Вокальний , дівчачий і дитячий;
- Художнього читання.
Церква села Шарпанці
У селі Шарпанці знаходиться пам’ятка архітектури місцевого значення – церква Покрови Пресвятої Богородиці.
Попередня дерев’яна церква була збудована 18 столітті коштом дідича Еразма Комаровського.
У 1862 році на її місці зведено теперішню дерев ‘яну тризрубну безверху церкву, вищий двосхилий дах якої вінчає великий восьмибічний ліхтар, критий банею.
За час існування церкви , в ній служило чимало священників і кожен з них вніс певну лепту у духовне просвітництво села.
У 1920 – 26 рр. у церкві служив о.Олександр Філевич.
У 1927 – 31рр.- о.Іван Каспрук, зять о.Василя Фартуха с.Боб’ятин. Отець Василь Фартух походить із давнього греко – католицького священичого роду.
До 1941 року в церкві відправляв о.Миколайчук, якого разом з синами замордували червоноармійці на початку війни. На місці трагедії жителі с.Лучиці поставили пам’ ятний хрест.
Після цього на нашій парафії відправляв священник з Поториці. Його змінив о.Фігар, але через деякий час, через те, що його син служив в УПА , священника з родиною вивезли в Сибір. Згодом духовними пастирями в Шарпанцях були о.Корнисюк, о.Долнишин,о.Голонько.
З 1960 року посохом на парафії став о.Омелян Нюня. Його служби проходили в важкі для української церкви часи. Отцю Омеляну не раз доводилось потайки серед ночі хрестити дітей, вфнчати молоді пари. Це були високоосвітчена людина, до якої всі ставились з великою пошаною.
На жаль , у 2000 році, після важкої хвороби о.Омелян помер. Його похоронено біля лучицької церкви.
З 1992 року службу відправляв о.Іван Ткачук. Отець Іван релігійні повчання пов’ язував з життям сучасності, політичнтми подіями. Священник часто зустрічався з молоддю, учнями. Він повчав їх послуху, поваги до старших, до історії рідного краю. За час служби він завоював авторитет серед жителів села.Служив о.Іван в нашій парафії до березня 2003 року. Отець Іван Ткачук помер 30 червня 2006 року. Похоронений в с.Горбків.
З березня 2003 року по квітень 2004 року на парафії служив о.Володимир Яремчук.
На Великдень 2004 року Святу Літургію служив о.Володимир Мартинюк.
Денисюк Богдан Михайлович обслуговує в Церкві з 1993р.
Отець Іван Ткачук освячував поля 1993 року.
Каплиця у Шарпанцях
Каплиця, яка встановлена на місці колишнього цвинтаря, була у 60-тих роках зруйнована і відновлена у 1993р.
В селі знаходиться пам’ятний хрест, на честь скасування панщини.
У 1968 р. зруйнований і відновлений у 2002 році.
За селом на роздоріжжі відновлений пам’ятний хрест у 2004 році.
Видатні люди с.Шарпанці
Бедюк Орест Миколайович закінчив Дрогобицький педагогічний інститут, фізико – математичний факультет.
Декілька років працював вчителем фізики в Лучицькій середній загальноосвітній школі.Потім переїхав до Києва і там працював інженером в Укрпобутрадіотехніці, потім в Управлінні Укрзалізниці, а тепер у Міністерстві транспорту.Його дочка Мар’яна також вчитель. Працює в міністерстві освіти.
Богдан Якимович Швайківський( 4 червня 1934 р.)- Після закінчення педагогічного училища в 1954р. працював на Яворівщині, проходив військову службу в Підмосков ‘ї. Одночасно він заочно навчався на географічному факультеті Львівського державного університету ім.І.Франка і в 1960 р. закінчив відділ фізичної географії.
З 1960 р.працював на посаді старшого інженера- грунтознавця в експедиції по дослідженню грунтів при науково дослідницькому інститутіземлеробства і тваринництва західних районів України. В 1967 р. починає навчання в аспірантурі цього ж інституту на відділі загального землеробства.
Після закінчення аспірантури, у 1970 р. Швайківський працював у Львівському філіалі інституту «Укрземпроект» начальником грунтовознавчої партії.
З 1967 р. починає викладацьку працю у Львівському зооветеринарному інституті, тепер Академія ветеринарної медицини ім.С.З.Гжицького.
В 1971р. Богдан Якимович захистив дисертацію на тему «Вплив вапнування і рівня добрив кислого грунту на врожай конюшини червоної і її якості». В цьому ж році йому присвоїли вчену ступінь кандидата сільськогосподарських наук.
З 1983р. доцент кафедри біології аж до виходу на пенсію у 2003 році.
В час праці в академії – соліст народного хору викладачів «Дзвін».
З 1960-2000рр.- співак, соліст заслуженої чоловічої хорової капели «Прометей».
Крім того, Богдан Якимович співав у хорах церков св.Анни і св. Юри.
За сумлінну працю неодноразово нагороджуваний почесними грамотами.
Ще видатними вихідцями із с.Шарпанці стали Ольга Дулька – Філолог.
Ірина Івасенко – майстриня вишивок ікон. Обоє проживають в м.Львів.
Цьогоріч наша школа мала за можливість прийняти голів місцевої та районної влади, внести свої пропозиції стосовно нинішнього самоврядування та велику заслугу мають всі хто приходить підтримати та висловити свою думку на таких місцевих зборах.
Ми пишаємось своїм селом, тим, що у нас є свята церква, капличка, такий масштабний Народний Дім, що більш , як столітня початкова школа є, а ще село має, як архітектурне збереження будівлі із польської цегли склад магазин, де зберігали, як тік ,зерно, та млин, який стоїть при в’їзді в село Шарпанці.
Працює магазин, в якому торгівельним працівником є Петрига Галина, та продавець Михалюк Руслана.
Зібрала і підготовила матеріал, фото Климчук Богдана Петрівна, с.Шарпанці