Сокальська вишивка є одним із неповторних елементів української вишивки. Історія її походження починається з давніх-давен, а її вивчення це просто неймовірні відкриття щодня.
Народне мистецтво Сокальщини оригiнальне i своєрiдне. Це видно i в тканинах, i в одязi, i вишиванцi. Полотна виробляли ллянi, коноплянi i деколи мiшанi. На святковi сорочки полотно повинно було бути тоненьке з льону, а на буденнi – грубе з конопель. Як згадує Бронiслав Сокальський, автор книжки “Повiт Сокальський” вишивка у сокальчан геометрична, дрiбного рисунка, чорного, або червоного кольорiв, або й обох разом, iнколи з додаванням жовтого.
Місто Сокаль у давнину належало до Белзького князівства. У 1424р. одержало Магдебурзьке право. Одначе татарські набіги й релігійні міжусобиці перешкодили розвиткові там ремесел.
Так, легенда про Сокальську сорочку свідчить про нещастя, яке спіткало людей в 1519 р. Монголо-татари спалили місто Сокаль, загинули чоловіки, сини. Жінки в тяжкому смутку почали вишивати сорочки чорними нитками.
Існує інша легенда: в часи, коли на наші села здійснювали численні набіги монголо-татарські орди, які винищували населення, забирали дітей, молодь, чоловіків у неволю, саме Сокальщиною пролягав «Чорний шлях», яким невільників відправляли у рабство. Місцевість часто потерпала і заліковувала рани від таких набігів. І ось жінки, оплакуючи своїх рідних і близьких, на знак трауру, вирішили до дев’ятого покоління вишивати одяг лише чорними кольорами. Згодом стали вкраплювати незначну кількість червоного й жовтого кольорів. Життя покращилось, минуле з часам перетворилось в легенду, але традиція вишивати сорочки чорними нитками дожила до наших днів. Сокальську сорочку впізнають всюди, як в Україні, так і далеко за межами краю.
На переломi ХIХ початку ХХ ст.ст. з’являється рослинний орнамент. Спершу у формi вiночкiв-гiрлянд, великих букетiв рiзноманітних квiтiв. Як вiдзначають вiдомi етнографи-дослiдники, взори цi не мають подiбних. Тут є все те, що живе, яскраве, барвисте, чим славляться до нинi давнi родини надбужанського краю. Для вишивок Сокальщини характерні легкі ніжні узори, які справляють враження тонкого мережива. Вони виконуються переважно чорним кольором поверхневим шиттям — хрестиком, стебнівкою. Вишукане, багате, монументальне чорне мереживо образно виділяється в складному, комплексному одязі Сокальщини.
З часом у сокальський взiр приходять густі, без пробілів геометричні візерунки та рiзнi барви. Поряд з чорним, темно-червоним, зеленим, фiолетовим, звичайно i синьо-жовті нацiональнi кольори.
Цими кольорами вишивали також краватки і пояси, робили гердани. За цi нацiональнi взори, коли їх було знайдено в когось пiд час вивозу українцiв у 1946-1948 роках, суворо карали. Тому багато жiнок, щоб не нищити всього, в поспiху випорювали частину вишиття.
Знавець українського народного мистецтва, інженер Лідія Бурачинська, так характеризує Сокальську вишивку:
«Квітчастий орнамент на диво різноманітний. Він не є сталий, понад усе в русі, прибираючи щораз то нові форми. Можна добачувати в ньому далекий відгук козацького бароко».
Зображені орнаментальні мотиви на Сокальській одяговій вишивці – своєрідна інтерпретація оточуючої природи і предметів побуту, на що вказують і самі назви орнаменту: “ружі”, “галузочки з ягідками”, “сливочки”, “колесо квітів”, “дзвіночки”, “яблучка”, “горішки”, “смерічки”, “галузочка тюльпана”, “галузочка дикої рожі”,”виноград”, “віконця”, “барвінок” тощо.
Для рослинного орнаменту характерна легкість композиції, взаємоузгодження кольорових відтінків. Геометричні вишивки мають такі назви: «клинці в клинах», «калиточка», «зорі», «вікна більші», «більші клинці», «малі клинці», «трикутні клинці», «вужі- козельці», «зірки», «посажка», «вишні».
Обгрунтовані відомості дослідника Б.Сокальського що, в ХІХ ст. по деяких селах вишивка була відома з давніх-давен, в інших вона засвоїлася з навчання в школах, а в декількох селах взагалі її не застосовували. Вишивка, як згадує той же автор, була геометрична, дрібних контурів, чорного або червоного кольорів, або й обох разом, інколи з додатком жовтого. Також згадує він про вишивку різних кольорів, але, на жаль, не додає яких.
На переломі ХІХ і ХХ століть з’являється квітистий орнамент. Спочатку він був у вигляді закінчення геометричного взору у формі «віночків»- гірлянд, великих букетів різнобарвних квітів, киданців – букетів, або круглих віночків.Згодом квіти стають частиною геометричних узорів, які ніби творять рами.Постають узори з назвами «сито», «решето»… Взір квітистий, вишитий по обох боках шва виглядає, як відбиття дзеркальне. Ціла площина рукава заповнена квітковим узором, тільки манжети залишаються геометричні (давні узори), або з додатком квітів (нові узори). Серед узорів знаходимо також вузенькі безконечники багатьох дуже цікавих форм. Творяться досконалі композиції з різнорідних квітів, колосків, винограду, калини з пташками чи метеликами, і т.д. Узори ті не мають собі подібних, хіба є деякі спільні риси з вишивкою Чернігівщини.
Знавець українського народного мистецтва, інженер Лідія Бурачинська, так характеризує Сокальську вишивку: «Квітчастий орнамент на диво різноманітний. Він не є сталий, понад усе в русі, прибираючи щораз то нові форми. Можна добачувати в ньому далекий відгук козацького бароко».
На думку вчительки з Сокаля Ольги Владчико, цей відгук — світла пам’ять про високий рівень вишивального мистецтва народу Сокальщини. Лідія Бурачинська, І. Кашубинська, Л. Волинець,
О. Загородна – Трачук часто експонували вишивки, створені ними, на численних виставках в США. Їхні твори отримали всезагальне визнання, як високомистецькі вишивки.
Квіткові узори Сокальської вишивки на уроках образотворчого мистецтва пропоную виконувати технікою штампування (штамп можна вирізати з картоплі, моркви….)
