У книзі пам’яті "Сокальщина. Книга пам’яті України. 1914-1990", яка видана у 2010 році, надруковано інформацію про 4314 членів і симпатиків ОУН-УПА, які загинули в боротьбі з польськими, німецькими і радянськими окупантами або були репресовані.
Не всі відомості про загиблих і репресованих членів ОУН-УПА, опубліковані в "Книзі пам’яті…", є повними, трапляються деякі неточності. Це пов’язано з тим, що частина інформації про убитих членів національновизвольних змагань, які загинули під час боїв із загарбниками в лісах і криївках, записана не за документальними матеріалами, а зі слів учасників та свідків тих трагічних подій.
Крім того, важливі документи Проводу ОУН, командування УПА, звіти членів націоналістичного підпілля, захоплені агентурою НКДБ, знаходилися в спецархівах, до яких не мали доступу історики і дослідники національновизвольного Руху опору і навіть самі співробітники СБУ.
Тільки у 20052010 роках, за час президентства Віктора Ющенка, архіви СБУ (колишнього НКДБ) були частково відкриті для дослідників історії боротьби, членів ОУНУПА, які боролися за незалежність України.
Червоноградські краєзнавці, дослідники історії національновизвольних змагань ОУНУПА на теренах Львівщини Володимир Мороз і Олександр Вовк розшукали в архівах СБУ Києва і опублікували у 12 томі Літопису УПА матеріали про командирів, які займалися формуванням сотень УПА в Сокальській окрузі. Ці нововідкриті матеріали доповнюють і уточнюють інформацію про командирів Сокальської сотні УПА: сотенного Павла Савчука ("Довбуша") і хорунжого Юліана Ващука ("Каменяра"), надруковану в "Книзі пам’яті…".
Весною 1944 року радянськонімецький фронт наближався до Західної України. Українське населення цих теренів, знаючи, що принесла йому радянська влада після так званого "визволення" у 19391941 роках, готувалося чинити опір каральним органам Радянського Союзу. З цією метою члени і симпатики ОУН організували збір та збереження зброї і облік військових кадрів.
Весною 1943 року за рішенням ІІІ Конференції ОУН в населених пунктах Львівщини, на рік пізніше, ніж на Волині, створюють військові команди, які організовують вишкіл членів Самооборонних Кущових Відділів (СКВ) Української Народної Самооборони. В грудні 1943 року СКВ влилися в УПАЗахід, а на теренах Львівщини створили Воєнну округу УПА "Буг" під номером 2. Першим командиром ВО "Буг" став Остап Линда ("Ярема"), його заступником Мирослав Онишкевич ("Богдан", "Орест").
В той час пожвавилася організаційномобілізаційна робота з формування СКВ та сотень УПА. Посилене формування військових відділів УПА у 1944 році на Сокальщині було викликане наступом польських військових відділів Армії Крайової на українські села Холмщини і Сокальського Закерзоння, просочуванням з Волині в Галичину радянських партизанських загонів і широкою мобілізацією українців до Червоної Армії.
Перший курінь УПА "Галайда" на півночі Львівщини під командуванням Тараса Онишкевича ("Галайди") сформували на початку 1944 року у складі трьох сотень УПА: Дмитра Пелипа ("Ема"), Івана Капала ("Бродяги"), Івана Козярського ("Корсака"). Ці сотні 31 березня 1944 року взяли участь в наступі на осередок польських збройних формувань в с. Острів Сокальського району. У бою курінний "Галайда" загинув.
Внаслідок загострення ситуації на українськопольському прикордонні в першій декаді квітня 1944 року організаційномобілізаційний керівник (оргмоб) Сокальської округи Гнат Запісоцький ("Богдан"), уродженець с. Волсвин Сокальського району, отримав доручення організувати ще дві сотні УПА. Перша сотня УПА "Кочовики" під командуванням хорунжого Федора Рошка ("Недолугого", пізніше "Шумського"), була сформована на Радехівщині й дислокувалася у лісі біля с. Воля Радванецька.
Другу сотню на Сокальщині було доручено створити оргмобу референтури Сокальщини Василю Барану ("Гефайсту"), уродженцю с. Поздимир Радехівського району. З цього приводу літописець "Історії сотні "Кочовики" писав: "На командира Сокальської сотні "Гефайст" призначив Павла Савчука, "Довбуша" з Копитова. "Довбуш" був бойовим командиром, вишколеним в дивізії "Галичина". Основу Сокальської сотні склали 30 вояків дивізії "Галичина", переважно з околиць Сокаля (Поториці, Комарева, Тартакова, Вільки, Горбкова…). Тому що кожний з них був у власній військовій уніформі та мав повний військовий виряд, вони справляли дуже гарне враження… Кожний з них міг бути щонайменше ройовим. З огляду на фаховість цих людей, "Гефайст" призначив цілий склад старшинський і підстаршинський, хоч чисельно відділ був ще не повний.
Відразу після Великодня, з початком квітня 1944 року, долучилась до тої сотні група хлопців в кількості 30 осіб під командуванням пізніше ройового "Максима", родом з Радованців. Це були хлопці з сіл Радованці, Яструбичі, Гоголів, наче вибрані, як про них висловився доктор Богдан Савка ("Софрон"), головний лікар УПАЗахід.
10 травня 1944 року ще недеформована Сокальська сотня стала постоєм коло с. Волсвин. Коли в лісі біля села Воля Радванецька появилися радянські партизани, командир Радехівської сотні "Кочовики" "Недолугий" попросив командира Сокальської сотні "Довбуша" прибути до Волі Радванецької, щоб спільно виступити проти радянських партизанів. Дії Сокальської сотні описує її літописець:
"11 травня 1944 року командир "Довбуш", прибувши з другою чотою і роєм кулеметників під командуванням "Максима" до Волі Радванецької, зауваживши групи озброєних людей, відкрив по них вогонь. Тамті залягли, але ненадовго, бо, зорієнтувавшись, почали окрилювати нас. Щойно тепер ми побачили, що то не большевицькі партизани, а регулярні німецькі війська.
Почався відворот. Сотня командира "Недолугого" і частина чоти "Довбуша" відступили в ліс без втрат. Натомість командир "Довбуш" з другою частиною чоти при відступі до лісу коло Нового Виткова попав під кулеметний обстріл німецької танкетки. У висліді того часу бою ворог мав 2 або 3 вбитих і одного раненого. По нашій стороні, крім сотенного "Довбуша" і ройового "Максима", були ще вбиті чотири стрільці з відділу "Довбуша" і в полон до ворога попав майже увесь рій. Того дня відділ "Довбуша" був майже зліквідований. Залишилася тільки частина другої чоти і частина першої, яка квартирувала в селі Яструбичі.
Тіла загиблих друзів зложили до спільної могили коло церкви в с. Радованці. За кілька днів тіло командира "Довбуша" перезахоронили на стрілецькому цвинтарі в с. Яструбичі.
13 травня 1944 року командир УПА "Гефайст" підпорядкував залишки першої і другої чоти Сокальської сотні командиру Юліану Ващуку ("Каменяру”).
За словами літописця, сотні "Кочовики" це був надзвичайно ідейний, а передусім солідний командир. Як вишкільник, належав він до найкращих. "Каменяр" серцем віддавався цій сотні, яку йому довірили. Негайно взявся доповнювати її. І вже за кілька днів долучилися сюди 40 нових стрільців з північної Сокальщини… Це дало командиру "Каменяру" сформувати майже повні три нові чоти. Першу чоту очолив "Жук", другу "Гайдук", третю чоту, зложену переважно з новомобілізованих стрільців з північної чоти, "Нечай" з с. Романівка. Остаточно оформивши сотню, командир "Каменяр" приступив до її вишколу.
25 травня 1944 р. сотні "Недолугого" і "Каменяра" у Яструбицькому лісі спільно відзначили Свято Героїв. На нього прибули командири "Орлик", "Богдан", "Гефайст", "Черник".
На початку червня 1944го за дорученням начальника штабу ВО "Буг" Мирослава Онишкевича ("Ореста") командири "Нечипір" і "Богдан" вирішили ліквідувати Сокальську сотню командира "Каменяра".
Літописці сотні згадували: "Було це надзвичайно болюче рішення для амбітного командира, який за всяку ціну хотів здержати свою сотню. Та годі було противитися наказу. По перегляді Сокальської сотні доручено було командиру "Недолугому" перебрати до своєї сотні другу і третю чоти командира "Каменяра". Два рої першої чоти приділено до сотні командира Василя Василяшка "Перемоги", а один рій тої чоти до сотні командира Григорія Шклянки "Куліша". Отже, на початку червня 1944 року Сокальська сотня перестала існувати.
З болем в серці розпрощався командир "Каменяр" зі стрільцями сотні і відійшов до теренової роботи при окружному оргмобові".
1 грудня 1945 року хорунжий УПА Юліан Ващук ("Каменяр"), 1917 р. н., уродженець с. Гатовичі Сокальського району, командир Сокальської сотні (травеньчервень 1944 р.), інспектор СКВ Сокальської округи Сокальського Тактичного відтинку "Климів" (1944-1945 рр.), надрайонний оргмоб Радехівщини (1945 р.) загинув у нерівному бою з солдатами НКДБ на Радехівщині. Похований в с. Дмитрів Радехівського району.
Богдан НЕЧАЙ,
редактор книги "Сокальщина. Книга пам’яті України. 1914-1990".