В редакцію часопису "Голос з-над Бугу" прийшов чоловік, хоч віку за плечима мав доста, але виглядав добре, як на свої роки. Це був Григорій Паньків. Ось що він мені розповів:
"Я родом із Старого Угринова, родинного села Провідника ОУН Степана Бандери. І ось в 1930 році в місцевій церкві мене хрестив його батько – о. Андрій Бандера. Дуже радий, що у Великих Мостах споруджують пам"ятник Герою України Степанові Бандері. Отож зі своєї пенсії перерахував 500 грн. на його будівництво".
І ще пан Григорій пригадав з дитячих літ під яким пильним оком енкаведистів було їх село Старий Угринів. Постійні облави, засідки, стрілянина, підпали. Мабуть, кожен з цього села, старий чи малий, старався допомогти бандерівцям: хтось щось переказав, інший, бодай, окраєць хліба дав та горнятко молока… І за все це люди потім заплатили сповна. У 15 років Григорій втратив батька. Його згодом начебто призвали в армію, але у штраф-батальйон та ще й у Сибір, бо був “неблагонадійний", мав "грішки" перед радянської владою. Маму вивезли з села на Сокальщину – у Русин. А Григорія разом з іншими посадили у вагони і повезли у Сибір. Правда, під час зупинки у Станіславові, хтось з новобранців порізав портрети Сталіна і Леніна. За це їх два тижні тримали і допитували, а потім усіх запроторили у штраф-батальйон і завезли у Архангельську область на лісоповал. Дали в руки пилу, наміряли ділянки – і виконуй норму, а це 4-5 кубометрів лісу. І нікого не цікавило маєш сили її виконати чи ні, мусиш. Навіть після вечері йшли і вночі робили, щоб норма на ранок була. Отак чотири роки. А потім Григорій приїхав на Сокальщину, до мами. І вже тут пустила корені його сім"я. Але пан Григорій і донині цілком не може повірити у те, що хоч як противляться наші вороги, але пам"ятники великому українцю виростають на нашій рідній землі. І цього вже ніхто не поборе.
Оксана ПРОЦЬ.