"В бою за волю пішов у далечінь, за правду і долю нових поколінь" – ця пісня гурту «Еней» рве душу, коли бачиш сплакану матір, закам`яніле обличчя батька, розпач і біль в очах старенької бабусі молодого козака, нашого Героя – Романа Лагна. У день свого народження він дивиться на нас з чорного граніту великими світлими очима. Ставний був козак. Пригадую з якою гідністю у дні, коли приїжджав з київського Майдану під час Революції Гідності, на сокальських вічах тримав синьо-жовтий державний чи червоно-чорний бандерівський стяги. Був… Тримав… Як тяжко про тридцятидев’ятирічну, у розквіті літ людину, писати у минулому. Але такий нині час на нашій Україні, що про тринадцятьох синів Сокальщини – учасників АТО – говоримо також у минулому часі. А скільки їх по всій Україні!
Надгробний пам’ятник на могилі – важко назвати подарунком з нагоди дня народження. Тепер родина, побратими, колеги по роботі роблять інший відлік – річниці смерті. Але посвятити надгробний постамент вирішили саме у день його народження – 19 липня.
…Біля могили зібралося багато людей. Мама, тато, бабуся, родина Героя, син Олексій якраз відпочивав у таборі в Одесі. Були співробітники з Сокальської компресорної станції, приїхала майже половина бійців батальйону імені Кульчицького, прийшли друзі з Майдану, народний депутат Михайло Бондар, з яким Роман Лагно боронив Україну під час Революції Гідності, знайомі. Були представники ПАТ «УКРТРАНСГАЗ» та УМГ «ЛЬВІВТРАНСГАЗ» за кошти яких споруджено цей величавий пам’ятник. Вдячність їм за це сердечна.
Чин посвяти надгробного пам’ятника виконав митрофорний протоієрей, настоятель храму св. ап. Петра і Павла м. Сокаль о. Ярослав Кащук, який звернувся до присутніх зі словами: «Зібрала нас жалібна хвиля, щоб ще раз і ще раз віддати шану блаженної пам’яті Герою України Роману Лагну. Багато тут побратимів-бійців батальйону імені Кульчицького, майданівців, працівників газотранспортної системи від Сокаля і аж до Києва, які моляться за його душу, яка приєдналася на небі до тих багаточисельних Героїв України, які в різні часи пролили кров за її незалежність і свободу. І сокальська земля сумує, плаче за своїми тринадцятьма героями цієї російськоукраїнської війни, загарбницької війни, коли ворог зі Сходу знову посягає на нашу Україну. Завдяки цим Героям – «Ще не вмерла Україна», завдяки їм – вона живе. І сьогодні з неба споглядає на нас Герой України Роман Лагно, бо ж душу пострілом вбити не можна. Він дякує всім присутнім за пам’ять».
Сердечні слова вдячності працівникам ПАТ «УКРТРАНСГАЗ» та УМГ «ЛЬВІВТРАНСГАЗ» за зібрані кошти на пам’ятник і тим, хто його виготовляв, висловив народний депутат Михайло Бондар. Він, зокрема, підкреслив: «Ми Ромчика ніколи не забудемо, пам’ятатимемо його жертовність і старатимемося бути гідними його подвигу».
Далі до могили Романа підійшли представники ПАТ «УКРТРАНСГАЗ» які, напевно, особисто його й не знали, але шанують і вдячні за те, що за нас з вами, за нашу Державу віддав життя.
Сергій ТУРЧАК, голова ради голів профкомів:
– Хочу, в першу чергу, подякувати батькам за їхнього синагероя від імені двадцятитисячного колективу «УКРТРАНСГАЗу». А ми, що потрібно в зону АТО, те передаємо. І сім’ї від дитини до батьків – допоможемо. Щодо дальшого навчання сина Олексія, то ми теж його підтримаємо. Наша родина «УКРТРАНСГАЗу» велика, і ми допомагаємо всім, своїх у біді не залишаємо. Постійно підтримуємо батальйон «Азов», надаємо допомогу, передали в аеропорт у Северодонецьку, а зараз – на базу для навчання під Маріуполем. Серед наших працівників 256 учасників АТО, яким що півроку надаємо досить вагому матеріальну допомогу. Ще раз дякуємо Вам, батьки, за сина, якщо потрібно, звертайтеся, обов’язково допоможемо.
Олександр ЯЧКУРИНСЬКИЙ, заступник директора департаменту загальних і соціальних питань:
– Хочу низенько вклонитися батькам за такого сина. В зв’язку з цими сумними подіями, я вже двічі відвідав Сокаль. Пригадую той сумний січневий ранок, коли страшна звістка про смерть Романа Лагна, вразила нас, як і сокальчан, які навколішки зустрічали траурну процесію. Ми пам’ятатимемо завжди подвиг Романа і всіх тих, хто загинув за Україну. Допомагаємо тим, хто повернувся з АТО і хто ще там воює. Започаткували спортивні змагання, де переможців нагороджуємо кубком «За волю до перемоги імені Лагна», які відбувалися у роковини загибелі Романа. Пам’ять про Романа Лагна передаватиметься з покоління в покоління. Висловлюємо щире співчуття родині, сумуємо разом з вами.
Також віддав шану Романові і Віктор Гончаров, голова об’єднаного профспілкового комітету працівників апарату ПАТ «УКРТРАНСГАЗ».
Про те, за які кошти споруджувався пам’ятник розповів Андрій РОМАНКО, голова об’єднаного профспілкового комітету УМГ «ЛЬВІВТРАНСГАЗ»: «Кошти на надгробний пам’ятник частково здавали наші працівники, це 50 тис. грн. Ще УМГ «ЛЬВІВТРАНСГАЗ» виділив кошти на поминальні почесті. Також 65 тис. грн. ми перерахували на місцеву профспілку на матеріальну допомогу, яку видали батькові Романа Лагна. І далі плануємо допомагати сім’ї загиблого Романа Лагна. А також хочемо сина Олексія поставити на ноги, допоможемо йому здобути вищу освіту, й батьками постійно будемо опікуватися. За ці два роки війни ми для потреб АТО силами УМГ «ЛЬВІВТРАНСГАЗ» зібрали більше мільйона гривень.
Згорьовані батьки стояли біля могили сина, встеленої живими квітами, свічки, лампадки запалювали його побратими і навколішки молилися. Мама Надія Лагно зі сльозами на очах висловила вдячність усім, хто пам`ятає про сина, хто зібрав кошти і побудував пам’ятник. «Минув рік, як його нема, та легше не стало, – невимовна туга їсть серце», – промовила вона.
Як у тій пісні: «Рік вже проминув. Прийшла нова весна, /А спокою в душі не було, Не було ну і вже нема…»
Підійшла до хлопців з батальйону імені Кульчицького, які з’їхались до Романа, випили чарчину, пом’янули. Звернулася до командира «Баті», який і нині ще служить у роті спецпризначення, тому й свого прізвища не називав, але сердечним словом пан Мирон згадав Романа: «Я з ним служив з самого початку. Ромчик першим був на Майдані і на війну пішов добровольцем у Національну гвардію. Перейшли Слов’янськ, Дебальцево… Прикриваючи правий фланг, віддав за нас своє життя».
Серед побратимів я побачила молоде подружжя – «Сіму» і Наталю з синочком Максимком, які покохали один одного на війні. Наталя була снайпером, вони побралися, і всі троє приїхали до Романа.
На поминальному обіді один з побратимів сказав такі слова: «Під час кожної війни, захисники своєї Батьківщини завжди дотримувалися гасла: «Ні кроку назад, лише вперед», а наша війна проходить під іншим гаслом «Ні кроку вперед». Доки таке буде? Доки нас будуть зраджувати? Ми не дозволимо більше цього робити. Ми очистимо українську землю і від ворогів, окупантів, і від своїх зрадників». Ось такий крик душі українського бійця. І справді, доки триватиме ця війна? Доки щодня у радіо та теленовинах передаватимуть про втрати наших вояків. Це ж чиїсь сини, батьки? Доки ми за нашими загиблими вояками співатимемо: «Вічная пам’ять»? ДОКИ? Так хочеться, щоб наші сини торували свій мирний шлях у мирній і незалежній Україні.
Оксана ПРОЦЬ.
Фото автора.
