В останні шість років усією українською спільнотою в Україні і за її межами сумуємо, плачемо, ридаємо за тими, хто невинно помер від штучного страшного голоду, яких радянська влада хотіла знищити, пригнобити, залякати український народ. Та не вдалося. Пам`ять проросла через десятиліття замовчування, викривлення, хоча ці "пекучі сторінки з історії повикидали", але заговорили серця свідків, "заговорили" страшні документи, які не вдалось знищити нелюдам.
Тому й минулої суботи до кафедрального храму св. ап. Петра і Павла сходились люди, учні шкіл і всі разом, процесією з хрестом і державним прапором, сокальське духовенство, керівники району, міста, сокальчани рушили до площі Січових стрільців, де лунала сумна музика та церковні дзвони, на сцені пшеничний сніп, в внизу великий хрест, викладений із засвічених лампадок. У почесній варті сокальські пластуни. Панахиду за убієнними штучним голодом відправили митрофорний протоієрей о. Ярослав Кащук, а також священики о. Василь Лепих, •о. Михайло Ментух, о. Ярослав Валюх. Десятки сокальчан разом мовили "Отче наш".
… Тривожно, наче востаннє, билося людське серце. Мороз ішов по шкірі, на очі набігали сльози, коли ведуча вічереквієму Руслана Антонюк проникливо декламувала:
Ти кажеш, не було голодомору
І не було голодного села.
А бачив ти в селі пусту комору,
З якої зерно вимели до тла…
– Догоряла свіча, догоряла, мати дитинча колисала не в колисці, ні, у труні. Мертві по ровах їх мільйони, по німих церквах стогнуть дзвони. Хто ж то Україні нині, Боже, допоможе? такими словами розпочав свій виступ митрофорний протоієрей Ярослав Кащук. Нині нам потрібна пам`ять, щоб залікувати глибоку рану України. Нам нині потрібна правда, яка ще замовчується досі. Щоб це більше не повторилося на наших дітях. Бо штучний голод то страшніше війни. Бо це мільйони, мільйони жертв. Дорослих і ще більше дітей, яких не мало бути, бо не було на те причини. "На вікні свічі не задути. Скарги і плачі досі чути". Досі жаль до сліз за тими, кого стяв покіс голодомору. Вічна їм пам`ять.
Далі слово мав голова райдержадміністрації Микола Мисак:
– Багато трагічних сторінок в історії України. Але, напевно, найбільш трагічною був голодомор 193233 років. Мільйони людських життів, дітей, молоді, дорослих забрала ця трагедія. Сьогодні ми схиляємо голови, вшановуємо пам`ять померлих у ці трагічні роки. Нам тяжко усвідомити, що таке могло статися в Україні, але сталося. На нас лежить дуже велика відповідальність: усіма своїми думками, помислами, діями упередити в майбутньому такі трагедії. Вічна пам`ять померлим під час голодомору у 1932-33 роках.
Заступник голови районної ради Володимир Чуб, зокрема, підкреслив:
– Згадуючи і вникаючи в історію тих часів, по тілу пробігають мурашки. Коли читаєш страшні спогади, де людей за п`ять колосків, які зібрали, розстрілювали. Нині собі навіть важко уявити, що були жертви канібалізму. Сьогодні ми зібралися саме з цією метою, щоб вшанувати пам`ять за загиблими від штучного голоду, в своїй історії не допустити повторення таких страшних моментів. І хоча нині кажуть, що поняття "геноцид", то неправильно, але це дійсно був геноцид української нації. Тому що історики називають страшні цифри від семи до десяти мільйонів українців, яких було замордовано голодом у 3233іх роках. Ми повинні до кінця свої днів закарбувати у серці ці трагічні сторінки української історії і діяти таким чином, щоб ми з вами в своїх діях не допустили більше тих страшних помилок, які були в житті нашого народу.
Далі учасники вічереквієму запалили свічки, а опісля всі процесією попрямували до колишньої катівні НКВС, що по вулиці Шашкевича, де відправили панахиду за загиблими від політичних репресій. Вічна їм пам`ять, наша шана і наша любов.
Оксана ПРОЦЬ.
Фото автора.