У кожного народу є свої співці охоронці кращих традицій, виразники народних ідеалів. В Україні це кобзарі. У нашій свідомості слово "кобзар" тісно зв'язане з іменем безсмертного Т. Г. Шевченка. Шевченко це голос душі українського народу, його крик, сльози, глибокі зітхання і гнівний голос. Образ Шевченка уособлений з правдою, відчайдушністю хороброго лицаря, який постав проти гігантської машини гноблення, проти всесвітнього зла. Його заклики до "сокири", до повстання були безпосереднім виявом його палких революційних настроїв. Заслання, солдатчина не зламали поета, його могутніх та революційних переконань. "Караюсь, мучуся… але не каюсь", писав Т. Шевченко.
Доля переслідувала поета ціле життя, але не покрила іржею золота його душі. Доля не щадила його страждань, а він завжди жив здоровим джерелом життя. Мало яка людська натура могла встояти проти тих фізичних болів, які випали на долю поета. Тому й неймовірно коротким було мученицьке життя нашого співця. Невблаганна смерть застала його на чужині, не на своїй землі, не в рідній хаті, на славній Україні, а в далекому Петербурзі на 47ому році життя. Поет там жив у академії мистецтв, мав свою майстерню, де займався гравюрним мистецтвом.
Останні роки життя поет тяжко хворів, стан його здоров'я був критичним, він постійно думав про повернення на рідну землю, в Україну. Але не судилося поетові здійснити свої мрії… 26 лютого (за старим стилем), тепер 10 березня, 1861 року Тарас Григорович піднявся з ліжка і хотів піти в свою майстерню, але на східцях спіткнувся, впав і помер. Це сталося о 5 годині 30 хвилин.
Про це влучно сказав у вірші Янка Купала:
"І помер Тарас,
Не стерпів
Він життя в оковах.
Тільки чути скорбний стогін
По нім хвиль Дніпрових.
Гомінкі побігли хвилі
Аж у синє море.
Розкажітьбо, де хвилі, людям
Про велике горе…"
… Сумна звістка про смерть Т. Г. Шевченка пронеслася Україною. В Києві, Полтаві, Харкові одержано телеграми про смерть поета. А в Петербурзі труну з тілом Т. Шевченка встановили в церкві академії мистецтв. І жалобщик читав над ним псалтир. Поховали поета на Смоленському кладовищі у Петербурзі. Труну з покійним поетом несли студенти. На похорон зібралося багато прихильників поета і його творчості: студенти, професори, письменники…
…Відразу ж після похорону в Петербурзі земляки Т. Г. Шевченка, які жили в столиці, провели раду про те, щоб просити в уряду дозволу перевезти прах поета на Україну і поховати над Дніпром на кручі, як заповідав сам поет в одному з своїх віршів:
Як умру, то поховайте
Мене на могилі,
Серед степу широкого,
На Вкраїні милій…
Друзі поета, його родина знали про те, що в останні роки життя Шевченко хотів влаштувати своє особисте життя. Поет прагнув оселитись на Україні, мріяв збудувати хату, одружитись. І на схилі свого життя пожити полюдськи після довгих років страждань та поневірянь:
Поставлю хату і кімнату,
Садокрайочок насаджу,
Посиджу я і походжу
В своїй маленькій благодаті.
Та в однині самотині
В садочку буду спочивати
Присняться діточки мені.
Веселая присниться мати…
Але ці мрії поета не збулися, у зв'язку з передчасною смертю. Лише вірні друзі та родина виконали поетові мрії, щоб поховати на милій його серцю Україні.
…Перевезення праху Шевченка з Петербурга в Україну відбулося 22 (10) травня 1861 року. На Смоленському кладовищі труну вклали в іншу свинцеву. Домовину Шевченка, покриту червоною китайкою, було перенесено через Васильєвський острів, Адміралтейську площу й Невський проспект до Московського вокзалу. Звідси вона була відправлена залізницею до Москви. Прах поета супроводили Г. М. Честахівський (18201893 рр.) та О. М. Лазаревський (18341902 рр.).
Г. М. Честахівський був близьким з Шевченком. Познайомився з ним в Петербурзі 1858 року, часто бачився з поетом в останні роки його життя. Він був одним з організаторів поховання поета на Чернечій горі біля Канева. А О. М. Лазаревський був відомим українським істориком, зустрічався з Т. Шевченком також у Петербурзі в 18581861 роках, підтримував з ним дружні стосунки, доглядав поета під час хвороби. Він був першим, хто відразу після смерті поета заходився збирати матеріали про його дитинство. Записував цікаві відомості про поетових батьків, сестер і братів, про життя, навчання й поневіряння малого Тараса…
…Домовину Шевченка в Москві було перевезено із залізниці на Арбат і встановлено в церкві Тихона. З тілом небіжчика приходили прощатися москвичі. З Москви до Києва труну поета везли кіньми поштовим трактом, що проходив через Серпухов Тулу Орел Волобуєво Кошелевку Дмитровку Упорой Березовку Севськ Позняково Толстодубово Есмань Глухів Тулиголово Кролевець Алтиновку Кич Батурин Дочь Борзну Комарівку Морозовку Ніжин Дівицю Носівку Роздкевичі Козелець Смітовку Залісся Бровари Київ.
Проводи домовини Шевченка в Орлі були багатолюдні і врочисті. В процесії, крім духовенства, взяв участь оркестр Камчатського піхотного полку, учні і вчителі гімназії, жителі міста. Домовину з Орловської губернії перевезено в межі Чернігівської. Багатолюдними були зустрічі й проводи праху поета по всьому шляху перевезення. Домовина Шевченка прибула до Кролевця, згодом до Борзни. На всьому шляху перевезення праху поета проводилися панахиди, люди зустрічали Кобзаря, віддаючи йому данину шани і любові. У Борзні на ніч труну поета було поставлено на цвинтарі в різдвяній церкві. У селі Оленівці, Борзнянського повіту два священики з обох чернігівських церков відправили панахиду.
Г. М. Честахівський замальовував у свій альбом картини проводів тіла Шевченка, сцену на цвинтарі оленівської церкви.
…Із села Оленівці Борзнянського повіту труну проводжали далеко за село. В одному лісовому хутірку був обід для народу. І серед присутніх на обіді були люди з колишньої кімнатної прислуги панів Білозерських, які добре пам'ятали Т. Г. Шевченка, коли він у 1847 році гостював на хуторі Мотронівка.
…Все далі і далі просувалася по Україні похоронна процесія з труною поета. Прибули всі до Ніжина, де було особливо урочисто: назустріч процесії вийшли всі цехові із значками, ліцеїсти та гімназисти. Про це згадує у своїх спогадах про Т. Шевченка М. М. Білозерський (18331896 рр.) український фольклорист, етнограф. Згодом домовину поета доставлено в Бровари. Увечері труна прибула до Києва. Кияни зустріли її на лівому березі Дніпра. На мосту відпрягли коней і самотужки привезли на Поділ, проголошуючи промови. Жандарми за наказом царської адміністрації не пропустили праху поета до центру міста. Київський генералгубернатор князь Василочикев дозволив поставити домовину у найближчій до Дніпра церкві Різдва Христового (поблизу Поштової площі), заборонивши виголошувати в ній промови над тілом небіжчика. Тому їх було виголошено по дорозі з лівого на правий берег Дніпра. До церкви Різдва Христового зібралися тисячі киян. Згідно з забороною генералгубернатора, промов у церкві не проголошували. Кияни поклали дуже багато вінків на труну поета. Під час церковної відправи в церкву увійшла пані в траурі і поклала терновий вінок на гріб. Це викликало сенсацію. Поліція прибрала цей вінок. Згодом домовину перенесли з церкви Різдва Христового до пароплава "Кременчук" і відправили до Канева. Велика похоронна процесія простягнулася на версту. В ній прийняли участь міські цехи, міський оркестр, студенти, викладачі, населення проголошувало промови. До Канева на пароплаві "Кременчук" прах поета супроводжували київські студенти, брати й сестра поета Ярина, сім'я В. Шевченка, І. Сошенко з дружиною, М. К. Чалий (18161907 рр.) український культурний діяч, "великий приятель" Т. Шевченка, так поет його сам величав. Він був інспектором 2ої гімназії. Супроводжували також поета з дружиною й О. М. Лазаревський, Г. М. Честахівський, В. М. Забіла (18081869 рр.) український поет, близький знайомий Т. Г. Шевченка та багато інших шанувальників Кобзаря. На березі в Каневі покійного зустріло духовенство.
Труну поставили на мари і в супроводі великої кількості городян урочисто внесли до соборної церкви м. Канева. Тут відбулась багатолюдна панахида пам'яті поета. У ній взяли участь прибулі пароплавом київські студенти, зокрема, Драгоманов, Антонович та інші, населення Канева та навколишніх сіл. Сюди ж з Михайлової гори приплив на човні і палкий шанувальник Тараса Шевченка М. О. Максимович.
А 10 травня, при напливі величезного натовпу людей, протоієрей Мацкевич відслужив заупокійну обіднюпанахиду, після якої він виголосив надгробне слово…
Під час перепоховання проголошено промови, виступило багато людей, серед них М. К. Чалий. Він у своєму прощальному слові над труною поета говорив про величезну скорботу людей, про невимовну втрату для України, українського народу нашого великого генія Тараса Шевченка: "Скорбота наша надто велика, щоб передати її словами, і надто глибока, щоб поглиблювати її сумними закликами. Хоч би що ми говорили про нашу велику втрату, ми не скажемо нічого, про що стократ сильніше й красномовніше не промовляло б нам безсмертне ім'я Тараса Шевченка… Слава цього імені не вмре серед нащадків. Воно житиме в народі довгодовго й зникне хіба що з останнім звуком малоросійської пісні, а народна пісня не вмирає. Не вмруть разом з нею і твори нашого народного поета… І дивовижна сила генія, сфера його таланту народне життя! Життя його, так само як і його поезія, було яскравим втіленням свого народу, і він плоть від плоті його, кість від кості його!.. Велике значення нашого поета як у житті, так і в літературі… Поезія Шевченка пролунала високою піснею по всьому слов'янському світі, переконала у здатності українця до вищого поетичного розвитку навіть тих, хто маючи вуха, слухати, не чують, маючи очі, бачити, не бачать. Муза нашого Кобзаря піднесла народ у його власних очах, той православний народ, який під гнітом кріпацької неволі перестав було вважати себе за Боже створіння. Поезія Шевченка завоювала нам право літературного громадянства. Гучно подавши і свій голос в сім'ї слов'янських народностей. Ось у чому полягає велике значення і невмируща слава нашого незабутнього Тараса Григоровича. Спи спокійно, наш добрий друже! Ти здійснив своє покликання, не зрадивши до останньої хвилини своїх чесних переконань!.."
Настав час, щоб востаннє попрощатися з поетом. І 22 (10) травня 1861 року о сьомій годині вечора Т. Г. Шевченка було перепоховано в Каневі, на Чернечій горі, біля підніжжя якої котить могутні хвилі ДніпроСлавута. Селяни, студенти всю ніч і кілька днів насипали велику і високу могилу і впорядковували її. З ними був і друг поета Г. М. Честахівський, який розповідав людям про Т. Г. Шевченка, читав поетові твори. Згодом його притягали до відповідальності за "підбурливі розмови" серед людей. Також був з ними й український поет, близький знайомий Кобзаря В. М. Забіла, який також насипав і впорядковував могилу поета…
… Він таки повернувся на свою рідну Україну, про що так мріяв усе життя. Рідна українська земля прийняла його в свої обійми назавжди!
Володимир Сосюра сказав:
"Над широким Дніпром
У промінні блакита
І висока, і тиха могила.
В тій могилі співець
Незабутній лежить,
Що народу віддав свої сили,
Що народу віддав
Своє серце й пісні,
Свої мрії прозорі, досвітні…
Марія КОЖУШКО,
жителька м. Сокаль.