Сивочолі українські вояки Української Повстанської Армії далі у вирі життя

«…Я вже не той, що колись, що гасне мій погляд і тихне мій голос і скиби зорали чоло», – співається у ліричній повстанській пісні. А скільки тих пісень переспівав і досі співає хор сивочолих ветеранів визвольних змагань «Повстанець» (на знімку). Статура їх, звичайно, вже не та, але дух, віра, самопожертва заради України, української нації – все ті ж молодечі, двадцятирічних хлопців, котрі, залишили вдома матір і батька, кохану дівчину і вступали у лави УПА. І нині сивочолі українські вояки Української Повстанської Армії далі у вирі життя. Вони дожили вже до двадцятої річниці незалежності України, але не про таку Україну мріяли. Тому з повстанськими піснями, патріотичними віршами хор «Повстанець» об’їздив усю Сокальщину, бували на Волині, у сусідніх районах і у Львові, аби пробудити нас до праці за направду українську Україну і всюди їх вітали сердечними оплесками і щирим вдячним словом. А нещодавно вони побували на вшануванні стертого з лиця землі села Іваньки, де вклонилися праху своїх побратимів і земляків.