Слава Україні! Героям слава!

 

Книжечка, яку тримаю в руках, належить до бібліотеки українського підпільника і датована 1957 роком. У ній збірка документів УПА 1942-1950 років, а на звороті заголовної сторінки зазначено, що дохід з продажу буде використано на фінансування інших націоналістичних видань. У ті часи зацікавленість такою літературою могла б коштувати мені свободи. Але сьогодні, живучи на теренах колишніх боїв УПА, як можна не цікавитись історією рідного краю з першоджерел? Унікальні фрагменти хроніки відділу УПА «Вовки», на сторінках якої відтворені невеликі епізоди боротьби повстанців, вражають! На той час в Україні вже не було німецьких наїзників, але на противагу фашистам запрацювала більш жорстокіша сталінська машина. З новим окупантом розпочала боротьбу УПА – за допомогою рейдів на теренах Холмщини і Підляшшя, Грубешівщини та Сокальщини. Фрагменти цієї хроніки витримані в цілісності стилю оригіналу і є частиною дійового щоденника історії одного з рейдуючих відділів УПА «Вовки», а деякі записи доводять спроби справедливого розв’язання зі сторони українського народу українсько-польського конфлікту. Правда, місцями пропущено окремі фрагменти визвольних боїв, очевидно, в цілях конспірації. Звичайно, наведені дані у радянські часи могли б зашкодити живим свідкам партизанських подій, тому у повстанському щоденнику населені пункти подані лишень скороченими заголовними літерами, а імена славних повстанців у псевдах. Сьогодні ні для кого не є секретом, що «Вовки» були куренем воєнної округи «Сян» УПА, а сотенний писар «Вовків», повстанець на псевдо Новина, дуже відверто та полюдськи зворушливо ділився враженнями, записував усі події народних месників день за днем, починаючи від 24 серпня 1944 року і до 19 жовтня 1945 року, коли він загинув у бою. Цей славний літописець залишив у своїх нотатках живу історію повстанського руху. Подальшу частину його щоденника вів його наступник… СЛАВА УКРАЇНІ! ГЕРОЯМ СЛАВА! 

 

10.3.45. Субота. Біля полудня зривається сильна заметіль. Шалений вітер, мов ранений звір, реве та стогне, несучи цілі хмари снігу. Стійковий, мов «снігова баба», всенький обкурений снігом. Ще до полудня приїхав кр Черник. Він робить відправу з кром Кропивою, чотовими та ройовими. Пізніш перегруповує цілий відділ. Зі стрільців, що володіють добре російською мовою, творять окрему групу і прилучають до пробойової чоти Сумкасхідняка. Інші залишаються при крові Кропиві. До нас прилучається незнайомий тереновий і разом з ним від’їжджаємо. Кр Черник зостається при бойовій чоті. Здогадуємось, що йдуть приготування до роботи.

 

11.3.45. Неділя. На колонію, де квартируємо, привозять дві торпеди. Кр Черник пояснює нам завдання, що маємо виконати. Треба зліквідувати «ґалянтів» у селі М. (організовані сексоти). Група в совєтських уніформах піде до середини села. Я й Орлик зі стрільцями, в цивільному одягові, зробимо застави від села Б. і В. Групи, що від’їхали вчора, зроблять застави на південь від села М. і К. Від кількох місяців в тому селі, під проводом місцевого комуніста Ґалянта створились т. зв. «істрєбітєлі». По кількох місяцях праці істрєбітєлі стали лютим ворогом українського самостійницього руху. Вони дістали від большевиків зброю та військову кличку. Без «пропуску» ні до села, ні з села нікого не пропускали. 50 озброєних осіб щоденно їздили до околишніх сіл і шукали «бандєрофцоф». При тому арештували невинних селян, грабили майно, а навіть підпалювали селянські хати. Подібні станиці стали засновуватись по інших селах. Для околишніх сіл своїм терором і грабежем стали великим пострахом. Зухвальствам тих комуністівґалянтів не було меж.

 

Сідаємо на сани і від’їжджаємо. Їдемо весь час долинами. По півгодинній їзді наближаємось до села. Коні потопають у глибокому снігу. Теренові пояснюють положення, де стоять наші застави. На краю села задержує нас ворожа стійка.

 

– Кто ви такії?

 

– Байци красноармєйци! – відповідає зразу кількадесять голосів з нашого боку. «Ґалянтам» видається це підозріле. Один з них пускає серію з автомата. Ми наганяємо коні та в’їжджаємо в село. Коні ставимо за спаленим костьолом. Тут ройовий Орлик робить заставу. Група в совєтських уніформах іде в село й зараз на краю села ловить двох ґалянтів, що пробують її задержати. Заводимо їх до спаленого костьолу. Стало темніти. Співи в селі стихають. Група в совєтських уніформах посувається в напрямі хати Ґалянта, де міститься штаб. По дорозі б’ються з малими групами ґалянтів, що ставлять опір. Коло станиці вештаються кільканадцять комуністів. Побачивши нас, починають стріляти. Пускаємо кілька серій з кулеметів, і вони панічно розбігаються. Паніка в селі велика. Перелякані жінки вибігають надвір і, побачивши своїх, не знають, що діється. По дорозі ловимо всіх чоловіків і відпроваджуємо до спаленого костьолу. Наші стрільці ввесь час «руґаются» на совєтський лад, включно аж до «нєбєсной канцелярії». Зразу починаємо палити за собою хати всіх «істрєбітєлєй». Знялась велика пожежа. Тріщать, падаючи, хати. То тут, то там лопоче автомат або відзиваються поодинокі крісові стріли. За деякий час чується густа стрілянина в напрямі лісу. Це наші застави б’ються з ворожою поміччю, що підходила. По двох годинах сорок хат стоїть у полум’ї. До будинку Ґалянта підвозимо торпеду. Сильний вибух стрясає мурами.

 

Коло костьолу кр Черник і інтендант Сатана провіряють папери наловлених чоловіків. Усіх істрєбітєлів розстріляно, а невинних пускаємо додому. В один момент і біль, і ненависть стискає серце в кожного повстанця. Ми власними руками мусимо стріляти наших братівзрадників, одурманених комунізмом. Довго ми ждали і терпіли, поки ті люди опам’ятаються та перестануть зі своєю руїнницькою роботою, але орґїї не було видно кінця… Сьогодні ми збройним чином показуємо всім катам українського народу, що месників не забракне. За кожну кривду як не сьогодні, то завтра прийде помста. Зрадницькі трупи й згарища хай будуть пересторогою для кожного, хто хоче стати на перешкоді визвольному змаганню. В год. 23-ій кр Черник дає знак трикольоровою ракетою, що робота закінчена. Застави опускають свої становища. З собою веземо ще двох істрєбітєлів, одного НКВД-иста з погранзастави, а другого з активних членів банди Ґалянта.

 

20.3.45. Вівторок. День погідний. Теплий вітер зі сходу приємно лоскоче по лиці і б’є об груди. Бджілка пробуджується з зимового сну та своїм бринінням сповіщає, що йде весна. Запінились рови і річечки, по полям денеде біліє сніг, стрільці втягають у себе свіже повітря й відчувають якусь свіжість і легкість. Вся природа встає до нового життя на стрічу новому незнаному. Кожному з нас на згадку про неї живіш б’ється серце… До відділу прибувають із окружного осередку пропаґанди два прелеґенти. Вони викладають нам у клунях. Ідуть викладати з нарису ідеології націоналізму, про лінію боротьби й «ІІІ. НВЗ ОУН»…

 

5.4.45. Четвер. Вранці коло год. 5-ої ціле село облетіла вістка – облава! Всі чоловіки й наші стрільці ховаються до криївок. Бою зводити не можна, бо большевики спалили б ціле село та повбивали б багато невинних людей. Незабаром чуються густі стріли з усіх кінців села. Це енкаведисти відійшли до села й шукають «бандєрофцоф». З ними й один місцевий поляк, що показує, де можуть бути криївки людей, що активно допомагають повстанцям. У висліді облави червоні зловили кільканадцять місцевих дядьків. Ще бувши в криївках, ми чули зриви ґранат і довгі серії з автоматів і кулеметів. Це НКВД-исти найшли одну криївку, показану зрадником, що в ній був ройовий Орлик і стр. Сорока. Вони доостанку відбивались, та коли побачили, що їх можуть відкопати з протилежного боку й зловити живими, постріляли один одного. Як оповідають жінки, що бачили це все, витягнувши мертві тіла наших героїв, НКВД-исти самі дивувались, що ці юнаки такі віддані своїй справі. Орлика й Сороку поховано на місцевому цвинтарі ввечері, як енкаведисти відійшли.

 

5.5.45. Субота. Кр Крапка повідомив нас учора, що сьогодні відбудеться сповідь нашого відділу. Вранці відходимо до ліса. На широкій полянці серед зелені дерев, будуємо з молодих берізок вівтаря. Перед ним поставили стола й накрили вишитим обрусом. Біля год. 16-ої приїжджає священик. У святковому настрої відбувається сповідь усіх стрільців. Після сповіді священик виголошує палку проповідь до стрільців, закликаючи до боротьби проти займанця.

 

6.5.45. Неділя-Великдень. Осьось зійде сонце. Сьогодні перший день свят Христового Воскресіння. Ми, хоч находимось у лісі, та все таки відрізняємо, чим можемо – цей веселий для світа день. Кілька стрільців беруться за упорядкування кімнати. З дощок роблять столи. Стіни прибирають молодою березою. П’янкий запах берези заповнює хату. Годину пізніше приїжджає підвода з посвяченою з села паскою. З нами кр Черник. Одначе – на жаль – він щось зрання захворів і не може брати участи при спільному столі. Стрільці сходяться до кімнати та займають місця. Відспівуємо молитву. По молитві пвх. Осип виголошує палку промову до стрільців. Всі ми своїми думками полинули до своїх рідних, інші знову згадали про гірку долю вивезених на Сибір батьків. В кімнаті великий врочистий настрій. За час промови багатьом стрільцям блищать в очах сльози; не знати – радість це чи сум? Через пвх. Осипа кр Черник передає найщиріші побажання для стрільців у цей веселий великодній день. По промові пвх. Осип за традиційним звичаєм ділиться зі стрільцями яйцем. На столах не бракує нічого – ковбаса, тістечка, а до того свіжа кава. В кімнаті веселий настрій. Стрільці співають. Сміх і жарти не перестають… Пізніше всюди по подвір’ї видно гурти стрільців, що про щось гуторять. Мабуть, в їх пам’яті віджили давні спогади… Вечеря знову при спільному столі. По вечірній молитві йдемо до стодоли спати… Другого дня свят на столах увесь час стоять святкові присмаки, що їх можемо їсти, коли тільки хочемо. Увечері кр Крапка призначує роєві окремий терен, і вони розходяться з особливим дорученням. В тому часі в тих околицях шаліє терор польської міліції й штурмівки над невинним українським населенням. Люди гинуть зі своїм майном. Не помагають сховки на збіжжя, бо й там ворог його відшукає. В’язниці наповняються невинними чоловіками, жінками, молодицями й дівчатами. Здається, що легкодухам польсько-совєтським терористам ніхто не зможе повтинати крил.

 

21.5.45. Понеділок. Сьогодні роковини смерти Євгена Коновальця, що впав з рук комуніста на далекій чужині. Наш відділ, хоч і скромно, все ж таки відсвятковує отой сумний день. Свято відкриває пвх. Осип першою точкою декалогу. Пізніше відчитує доповідь, де висвітлює життя й боротьбу за значення Коновальця для українського народу. По доповіді трихвилинною мовчанкою вшановуємо пам’ять вождя української революції.

 

28.5.45. Понеділок. Сьогодні вночі маємо розбити дві міліційні станиці в містечку В. Кр Черник ділить відділ на менші групки, даючи кожному окреме завдання. Стрільцям роздають летючки, що їх мають причіпляти вбитим польськосталінським слугам. В летючці написано докладно провини польської міліції та заслужена кара. Групи, що йдуть на застави, відходять скоріше. Група під командою кра Черника прямує просто до ворожої станиці. Зосередини чуються веселі вигуки та пісні. Всі п’яні. Стрільці відсуваються ближче до муру та кидають через вікна ґранати. П’яний ворог ще не тікає, бо бачить стрільців у польських уніформах. Починає кричати до них, уважаючи їх за своїх. Та незабаром з великим шумом і свистом торпеда підіймається в повітря та вдаряє в мур станиці… Повстанці йдуть на поміч другій частині, що має куди важчий доступ до станиці. Будинок має грубі мури та два поверхи. Наші стрільці на становищах за буртою, що досягає висоти до десять метрів. Ворог має добре поле обстрілу. Стрільці витягають торпеду наверх, підпалюють порох, та вона не зривається. Отож наносять соломи, обкладають торпеду й підпалюють. Біля неї стоїть лише стрілець Заяць. Він не зважає на град ворожих куль. Сміючись, кричить:

 

– Кати, втікайте, бо зараз підете в повітря!

 

Торпеда зривається й вдаряє в мур. Страшний вибух стрясає повітрям. Вгору здіймаються клуби диму, відламки цегол, з розірваними тілами совєтських вислужників. Здолу доходить зойк конаючих. Стрільці відшукують двері пивничної в’язниці й відвалюють їх. Біля двадцять українців – чоловіків, жінок і дівчат виходять на волю. Зі сльозами кидаються до своїх визволителів і поцілунками радости дякують їм… Забравши двох живих польських міліціонерів і розкинувши летючки по всьому місті, повстанці віддалюються. Стрілець Сойка та кулеметник Сірко вертаються забрати коня. В той час падають стріли з костьолу, що в ньому цивільне населення і вбивають кулеметника та ранять Сойку. Бандити чуючи, як повстанці запевнили цивільне населення, сховались поміж них і тепер показали свою відвагу. Вбитого і раненого забираємо на свою підводу. Костьолу не розбиваємо, бо в ньому велике скупчення населення. Вже за дня проїжджаємо селом… Селяни вже довго не сплять, придивляються, що діється у В. Тепер зустрічають нас радісно, мов своїх рідних синів. Дівчата всміхаються, провожають нас очима, аж поки ми не сховались за висуненим горбом… На відпочинку в лісі, на широкій полянці, кр Крапка робить перегляд обуви. Багато стрільців мають вже зовсім знищену. Можна побачити чоботи, пов’язані мотузками та дротами. Деяким виглядає дірами солома. Кр Крапка посилає кількох стрільців до господарського відділу, щоб вони видрали на чоботи шкуру. До відділу приїжджає швець і робить по мірі. Всі стрільці мусять мати добре взуття. Пополудні інструктор проводить військовий вишкіл.

 

1.6.45. П’ятниця. Кр Гайдук перейшов зі своєю чотою зза Солокії на цей бік і долучився до нас. Між новоприбулими знаходимо багато знайомих. Кр Крапка дозволяє тихо поспівувати. Розлягаються ніжні мелодії стрілецьких і народних пісень. Хоч сьогодні зійшлись на цьому місці сини з двох країн України – Галичини та Холмщини, різниці поміж ними немає. Їх лучить спільна ідея, спільна боротьба й один провід. Границі, витворені ворожими окупантами, пішли нанівець. Своїх гостей «з-за річки» стараємось прийняти якнайгостинніше.

 

30.6.45. Субота. Сьогодні наше революційне свято. Це пам’ятний день, коли то 1941 року в городі Льва Степан Бандера проголосив універсалом волю українського народу – жити вільним самостійним життям. Чотири роки тому по українських містах і селах замаяли синьожовті прапори. Цього дня українське населення, оп’яніле щастям, вітало давно вичікувану хвилину. Сьогодні ми, спадкоємці чину 30-го червня 1941 року, скромним святом згадуємо цей день та віддаємо честь тим, що цей чин творили. О год. 14-ій, усі три відділи сходяться на поляну, творять чотирикутник, а в його середині стоїть команда. Свято відкриває вступним словом кр Шумський. Пізніше політвиховники трьох відділів відчитують свої доповіді. В карних лавах стоять стрільці, а їх запалені лиця вказують, що кожний з них розуміє повагу хвилини і свою боротьбу зв’язує з боротьбою тих, що творили чин 30-го червня 1941 року. Свято закінчилось грімким «Не пора, не пора!»

 

10.11.45. В селі…, що було заселене поляками, попадаємо випадково на забаву польської молоді. Спочатку вони злякались, але побачивши, що ми ставимось до них добре, заспокоїлись. В балачці признаються, що вірять у співпрацю УПА з АК (від авт.: польська Армія Крайова). Після розмови три поляки признаються, що вони належать до АК. Навіть витягають з печі свої пістолі, що їх заховали, як ми наближались до хати. Почали співати повстанські революційні пісні. Пізніше поляки нам заспівали свою монотонну пісню про боротьбу з большевиками, про «польську крев». Велике враження зробив на них наш одяг, озброєння та вміла поведінка. Деякі наші стрільці танцюють з польками краще, як поляки. В розмові довідуємось, що знають про нашу сутичку з ресортом. Розказують нам про дії АК та їхнього командира Зенона. Прощаємось сердешно й відходимо. При відході гармоніст грає нам марша.

 

14.11.45. Стоїмо на відпочинку в українця. Тут ночує ще два поляки, що працюють на залізниці. Ми поводимось з ними ввічливо. Вони оповідають про рухи військових частин, про збільшення польського підпілля та про задоволення польського населення, що АК і УПА з собою не б’ються. За їхніми словами, останнім часом на Підляшші розходяться чутки про велику силу, про кількість та відвагу українських повстанців… Газети пишуть про велику втрату для демократичної Польщі в особах поручника Таркуна й ппр. Затвори, що загинули в сутичках з нами. Останнім часом наші прихильники й неприхильники погоджуються з нами та вірять, що скоро настануть великі зміни на світі, що демократія переможе большевицьку тиранію.

 

15.11.45. Стоїмо постоєм – пів роя в українця, а пів у поляка. Обидва господарі ставляться до нас добре, з тією різницею, що українець поводиться з нами, як з рідними синами, а поляк – як з чужинцями, що йому не бажають зла…

 

22.11.45. Недалеко від наших квартир було весілля. Раптово прибігає одна жінка та повідомляє, що п’яні хлопці б’ються. Стрільці подались у тому напрямі. Хлопці ж, що завели бійку, повтікали. Кр Лис з тієї нагоди виголосив промову та пояснив, хто ми й за що бореться УПА. Казав, що замість виладовувати свою енергію на бійку з друзями, повинні братись за зброю та йти проти ворога українського народу. Молодь і старші говорили одні до других:

 

– Правду, правду каже!

 

На прохання господарів повстанці зостались на вечерю. Господар, наливши чарку, звернувся до кра Лиса зі словами:

 

– Дай Боже, здоров’я! Ми, відаєте, ще не бачили українських повстанців і не відали, що вони такі гожі люди. Пийте на здоров’я!

 

– Пийте на здоров’я! Та – ми не п’ємо! По війні будемо пити, – відповів кр Лис.

Всі присутні з великим задоволенням приглядались до повстанців.

 

– Ой, не п’ють… – чулися слова. – Я чув, що не п’ють, але не вірив! О, це не совєтські партизани!

 

Повечерявши, повстанці щиро попрощались. З дверей було чути:

 

– Дай Боже, хлопці, щоб добились того, за що воюєте!

 

Опрацювала Ірина СЛАВЧАНИК.