«Рік 1863. Рік повний надій і розчарувань, перемог і поразок! Це гасло, під яким Центральний Національний Комітет оголосив 22 січня 1863 року про початок національного повстання. Найкращі сини Польщі йшли до щойно організованих повстанських загонів. Йшли туди і з багатого дому, і сільської хати, студенти і робітники. Йшов і молодий, і старий, ішли всі, хто прагнув поліпшити долю народу. Йшли зоставляючи дружину, наречену, родину, йшли незважаючи на те, що будуть терпіти голод, холод і усякі нужди. Багато з них не повернеться або ж вернеться калікою, а навіть зостанеться у неволі, а потім попаде до Сибіру, або буде засуджений до страти…».
Такий був початок статті «Сокальщина за часів січневого повстання», яка вийшла у двотижневику «Земля Сокальська» 15 січня 1936 р. В ній розповідалось про перебіг подій повстання у 1863 році, у якому взяли участь мешканці Сокаля і навколишніх сіл тодішнього Сокальського повіту. Щоб краще зрозуміти про що тут йдеться, нам потрібно дещо згадати з історії нашого міста.
Як відомо, у княжі часи територія Сокаля належала до Белзького удільного князівства, що найдовше з усіх галицьких уділів зберегло свою суверенність. Земля, на якій розташований Сокаль, з давніх давен приваблювала до себе людей. Наприкінці XIV ст. та початку XV ст. втрачає свою незалежність Белзьке удільне князівство і вся його багата земля, до якої належав Сокаль з навколишніми селами, стає власністю польськолитовських феодалів. Одним із перших володарів над Белзчиною, після остаточного розпаду ГалицькоВолинської держави, був шурин короля Ягайла – Мазовецький князь Зимовит. Коли вимерли спадкоємці з роду Мазовецького князя Зимовита, Сокаль потрапляє під владу Польщі на довгі роки. У 1772 році закінчується польське панування. Річ Посполита припиняє своє державне існування в результаті поділу між Австрією, Росією та Прусією. Сокаль потрапляє під владу Австрійської імперії. Минали роки, але ідея передової частини польського суспільства здобути національну незалежність і відновити державність ніколи не полишала серця. Піднесенню національного руху сприяли зростання демократичних сил у європейських країнах, утворення та діяльність наприкінці 1850х років таємних організацій, що виникали у середовищі студентів і офіцерів, які розпочали підготовку до повстання. Було створено Центральний Національний Комітет (ЦНК), який проголосив себе тимчасовим національним урядом (розробив план збройного повстання). У підготовці збройного повстання брали участь члени «Комітету російських офіцерів в Польщі». Одним із його засновників і керівників був українець А. Потебня.
Повстання проти Росії почалося 22 січня 1863 року у Варшаві. Воно охопило Королівство Польське, Литву, Білорусь і частково Україну. Європейська громадськість підтримала поляків – сюди стали приїздити добровольці з Угорщини, Італії, Франції, Німеччини, Чехії. Однак уряди Франції, Англії і Австрії обмежилися дипломатичними демаршами на адресу Петербурга. Імператор відхилив вимоги цих держав про надання Королівству автономії і відмовився з ними обговорювати внутрішні справи Росії.
ЦНК звернувся до українських селян із закликом приєднатися до повстання. Однак селяни не підтримали виступ, хоча у лавах повстанців були і українці. Все таки у збройних загонах беззаперечну більшість становили поляки.
До вересня 1864 року повстання було придушено, тільки окремі загони протрималися до початку 1865. Російський уряд жорстоко розправився з учасниками повстання: сотні поляків було страчено, тисячі вислано до Сибіру або віддано до армії, а їх майно конфісковано. Російський уряд скасував залишки автономії Королівства. Січневе повстання, було найбільш масовим і демократичним з усіх польських національновизвольних повстань XIX ст.
На згадку про ті трагічні події, які не оминули жителів нашого міста і оточуючих сіл, на Сокальському міському кладовищі височіє одинока насипна могила, у якій спочивають учасники Січневого повстання, які померли в лікарні для поранених у селі Поториця та в монастирі отців Бернардинів. Могила, облаштована старанням і завдяки особистій праці Павла Зачковського, немов би випромінює дух свободи, який 150 років тому полонив серця усіх тих, хто бажав змінити власну і долю свого народу на краще.
Окрім них, на Сокальському кладовищі спочивають ще кілька повстанців, це Барон Альфонс, Ясіньскі Роман, Пєксевіч Н., Скочилас Ян – священик, Стичиньскі Ян, Васілевскі Ян, Зачковські Павел, Геберт Август.
22 січня 2013 року виповнюється 150 років з часу тих подій.
Підготував Ігор ПАСТУХОВИЧ, м. Сокаль.