"Цього дня з особливим трепетом чекали студенти та ювенати малої семінарії редемптористів, що на Збоїськах у Львові. На випускну церемонію перед літніми вакаціями мав прибути сам митрополит Андрей Шептицький. Мені і моєму доброму приятелю Володимиру Шкавріну як відмінникам, які достроково склали іспити, доручили привітати Його Екселенцію латинською і грецькою мовами. Проте всидіти у бурсі, коли за її стінами буяли цвітінням каштани, а збоїські солов'ї ніби дражнились цілу ніч своїми пісенними руладами, було понад силу. Ми з колєгою вирішили трохи прогулятись вулицями весняного Львова, що трохи виходило за рамки внутрішнього розпорядку. Керівництво монастиря покарало традиційними (сотнею) "Отченашами" перед хрестом на монастирському подвір'ї. Хотіли ще й відібрати право на привітання високого гостя, але часу вже було обмаль, то ми так і вийшли перед почесний кортеж, щойно вставши з колін. Митрополит уважно нас вислухав, а потім строго запитав, чому наша форма не в порядку, вказавши на забруднені у поросі коліна. Довелесь розповісти правду. "Ой, не знаю, хлопці, чи будуть з вас чемні священики, але козаки, думаю, будуть добрі", сказав митрополит і сховав у своїй кошлатій бороді добру помішку, згадавши, мабуть, щось своє".
Цю історію пан Мирослав Бабський завжди із задоволенням розповідає на прохання рідних та знайомих. За 90 років життя цікавих подій назбиралось на добру книжку спогадів. Про те, як молодим хлопцем довелось прислуговувати до Служби Божої майбутньому кардиналові Сліпому, про дружбу з майбутнім архиєпископом Марусиним, про зустрічі з митрополитом Мстиславом. Доля дійсно склалась так, що про кар'єру священика довелось забути. Невдовзі почалась війна і замість латини і греки треба було вивчати майстерність риття траншей і стрільби із зенітних установок. Далі було пекло Бродівського котла, криївка ОУН, трудові табори Заполяр'я, поверенення додому на рідну Сокальщину, де десятки років працював у харчовій, вугільній, торговельній галузях. Монастирі редемптористів невдовзі по війні закрили, монахи і семінаристи були розпущені, а багато провідників ордену були репресовані і загинули мученицькою смертю. Відновив свою діяльність монастир лише в роки незалежної України. Довідавшись про це, пан Мирослав вирішив провідати свою альмаматер.
…Наша подорож розпочалась від монастиря св. Климентія на вулиці Франка у Львові, де розташований Протоігуменат Чину Найсвятішого Ізбавителя (ЧНІ). Відтак нас скерували до монастиря св. Альфонса, що у Львові на вулиці Замарстинівській. Під ту літню спекотну пору ззовні усе виглядало класичнокнижково: високий мур, оброслий не менш високими бур'янами, маленька монастирська хвіртка. Проте за нею монастир зустрів нас охайним чисто прибраним подвір'ям, яке однак було майже порожнім. Літо. Студенти роз'їхались на вакації. Правда, невдовзі до нас вийшов ієромонах, викладач Вищого духовного інституту ім. бл. Миколая Чарнецького, що діє у монастирі, отецьдоктор Володимир Груца. Він уважно вислухав спогади колишнього студентаювената і люб'язно запропонував коротку екскурсію приміщеннями монастиря. Так ми потрапили у кімнатумузей бл. Миколая Чарнецького, де з пієтетом зберігають його особисті речі та матеріали про цього подвижника церкви і чудотворця. Поза тим, ми також дізнались багато цікавого і повчального з життя інших блаженних священномучеників ордену редемптористів: Василя Величковського, Зиновія Ковалика, Івана Зятика. Цікаво було послухати і про ключову роль бельгійських місіонерів оо. ван де Стратена, Схрейверса, де Вохта та ін. у становленні ордену ЧНІ в Україні. Пан Мирослав активно доповнював розповідь отця Володимира своїми живими спогадами про отцівбельгійців та інших викладачів довоєнної семінарії. Проте в очах ветерана була якась невпевненість: "Ніби й щось знайоме, але, здається, я вчився десь в іншому приміщенні". "То може, то був старий дім тут недалеко, на Збоїськах? здогадався отець Володимир. Ми прагнемо його повернути, але триває судова і бюрократична тяганина між останніми власниками та іншими претендентами. Можу вам показати, де то є". По дорозі заїжджаємо до церкви св. Йосафата, яку обслуговують отці-редемптористи і де зберігають тепер останки Миколая Чарнецького. Молимося до його чудотворних мощів. Аж ось нарешті поміж кам'яних "джунглів" району вул. Топольної знаходимо старе приміщення монастиря, яке у 1919 р. придбав для монастиря митрополит Андрей. У пана Мирослава вже не було сумнівів, що цей ще досі пристойного вигляду будинок і гуртожиток при ньому і є місце його навчання більш ніж 75ти річної давності. Правда, сьогодні будинки оточені парканом із колючим дротом, але редемтористи свято вірять, що колись і в цих стінах знову зазвучить щира молитва, а поки що відновлюють розташовану неподалік капличку, встановили біля неї величний хрест. Пан Мирослав розповідає зворушливу історію про те, як його мати пройшла своєрідну прощу завдовжки 80 км пішки від рідної Поториці під Сокалем, щоб провідати сина у місці його навчання. Згадує про своїх земляківсокальчан, які разом вчились у семінарії: Петра Литвина і Ярослава Гудиму з Поториці, Теодозія Радванецького і Романа Іванця з Сокаля, Богдана Гуру із Савчина, Володимира Шкавріна з Комарева, сина священика Олексина з Тартакова.
Фотографуємось на пам'ять. На зворотній дорозі ближче знайомимось із о. Володимиром. Він розповідає про своє навчання в Інсбруку, про дисертацію і монографію, яку він готує •до друку, про діяльність Вищого духовного інституту, де він викладає. Дарує буклет і книгу.
Стає трохи шкода, що про подвижницьку і гідну подиву діяльність нового покоління редемптористів знають не так і багато сучасників, а орден і вся католицька церква, до речі, цього року відзначає знаменний ювілей 100 річчя перебування ЧНІ в Україні. Свого часу редемптористів запросив до України владика Андрей, вражений їх жертовною ініціативою церковної опіки над переселенцямигрекокатоликами з Галичини до Північної Америки. Цю ініціативу започаткував молодий бельгійський редемпторист Ахіль Деляре. Засновником ордену є о. Альфонс Марія Лігуорі (1696 1787), який закликав своїх послідовників нести Христове Євангеліє та надавати духовну підтримку найбільш убогим та упалим душам. На сьогодні ЧНІ відновив доволі розгалужену систему монастирів, церков і навчальних закладів не тільки у Львові, але й у Тернополі, ІваноФранківську, Кам'янціПодільському, Новояворівську, Вінниці, Ковелі, Прокоп'євську (Росія) та інших місцях. Приєднаймось до всіх щирих віншувань ювілянтам!
Записав Адріян САВЧУК.
На фото: Мирослав БАБСЬКИЙ і отець Володимир.