Коли доживаєш до поважного віку і людська суєта вже турбує менше, то починаєш уважніше придивлятися до оточуючого середовища, в якому живеш, і часом в голову приходять думки, як його вдосконалити і покращити.
На цей раз мова піде про Сокаль-гору, на якій в дитинстві та юності побував, напевно, кожен сокалець. А для тих, хто там не був, скажу, що вона знаходиться на південний схід від Сокаля, неподалік центральної районної лікарні. І є найвищою вершиною на Сокальщині. В ясний день звідси можна милуватися краєвидами від Червонограда до межі Волині. У таких місцях люди здавна будували замки або облаштовували оглядові майданчики. Вони й нині приваблюють тих, хто хоче глянути на рідні місця з висоти пташиного польоту. Вони також стають в пригоді, коли до вас навідуються родичі чи друзі з інших країв і ви хочете ознайомити їх з визначними місцями вашого міста і його околиць. Та вони й самі з часом стають таким визначним місцем.
На щастя, Сокаль-гора в генеральному плані розвитку Сокаля, який висить в кабінеті міського голови, визначена місцем для встановлення пам’ятного знака, а це значить, що їй не повинно нічого загрожувати. Але той, хто цієї осені піднімався на її вершину, підтвердить, що зі сторони, протилежної від міста, вона вже засіяна озимим ріпаком. Людей, які в наш час, коли облогують тисячі гектарів ріллі, ще працюють на землі, потрібно всіляко підтримувати. Але для цього їм необхідно виділити землю в інших місцях. Адже оранка в гористій місцевості призводить до водної та вітрової ерозії і гора може перетворитися на непомітний пагорб серед тисячі інших.
Думаю, громаді Сокаля варто вже цієї зими створити ініціативну групу з представників громадськості та фахівців, яка би взяла на себе обов’язок на першому етапі організувати хоча б озеленення Сокаль-гори та визначення зони парковоландшафтної архітектури, що збереже її для майбутніх поколінь. Дуже важливо, щоб ініціативу в цій справі взяла на себе саме громада міста, бо рано чи пізно цією горою зацікавиться приватний капітал і це може закінчитися тим, що доступ на неї буде відкритий лише обмеженому колу осіб. А нам важливо, щоб це місце стало відпочинково-розважальним комплексом для всіх мешканців Сокаля і його гостей. Якщо найближчим часом знайдеться ентузіаст, який би очолив цю справу, то вже цієї зими можна було б розробити план-схему для розбивки майбутніх алей та доріжок, а весною висадити перші дерева. Верхівку гори, звичайно, потрібно відвести під оглядову башту, яка повинна височіти над верховіттями дерев, а вже на цій башті встановити пам’ятний знак. Таким знаком міг би бути тризуб князя Володимира – теперішній герб України, що височів і височітиме на західному кордоні тодішньої і теперішньої держави. Зауважу, що в перший рік здійснення цього проекту не буде потрібно ніяких особливих капіталовкладень, адже до лісонасаджень можна залучити ентузіастів та школярів та й схему розбивки доріжок та алей, сподіваємось, виготовлять фахівці з відділу архітектури і містобудування. А коли приватний капітал переконається в підтримці цієї справи місцевою владою (потрібно сказати, що всі місцеві керівники, з ким довелося розмовляти, схвалили цю ідею), то він не упустить шансу розмістити в цьому місці заклади торгівлі та харчування, спортивні і танцювальні майданчики, автостоянки та ін. На Сокаль-горі є ідеальні умови для лижної бази і навіть штучного озера, бо в Західному Бузі не всі тепер наважуються купатися. А яке б було видовище, якби на День незалежності феєрверк запускали не тільки в центрі міста, але й на Сокаль-горі його б бачило чи не пів району. Тож дуже важливо, щоб ідею парковоландшафного заповідника підтримали районна та міська ради.
Та, здається, я замріявся. Повернімося до справи. Є ще одна перевага Сокаль-гори: вона знаходиться близько до ліній електропередач, доріг, газо та водопроводу, що значно здешевить підведення комунікацій та розвиток інфраструктури. Здійснення цього проекту, враховуючи вже функціонуючу Валівку, перетворить Сокаль в справжню перлину над Західним Бугом, яка приваблюватиме туристів і принесе кошти в місцевий бюджет. Якщо в силу якихось причин, в першу чергу, звичайно, безгрошів’я, не вдасться в найближчі роки здійснити цей проект в повному об’ємі, то навіть одне лише озеленення вбереже гору від ерозії і зробить її окрасою околиці Сокаля, а наші нащадки, переконаний, завершать цю справу.
Тож перестаньмо плакати і чекати, коли нас запросять в Європу і заходімось будувати Європу у себе вдома. Це буде більш реальною і вдячною справою. А зараз, повторюсь, потрібен ентузіаст, який би очолив справу, як це зробив свого часу покійний вже Іван Тимошик при спорудженні в Сокалі пам’ятника Т. Шевченку.
Тадей МАРКЕВИЧ,
ветеран праці.
Від редакції. Слушну думку висловив Т. Маркевич. А що з цього приводу думають інші наші читачі, депутати міської ради – напишіть нам.