Згадаймо часи більшовицької влади. На теренах Галичини християнські храми перетворили на склади, музеї атеїзму. Підривали храми і на Сокальщині. Серед них церкву в с. Поториця, фундаменти якої використано під будівлю т. з клубу; костел жіночого монастиря в Сокалі, а церкву св. Миколая перетворили на музей і, що найгірше, знищили настінні розписи ХII ст., картину засідання православних священиків, які вирішували питання приєднання до унії. Поштукатурили стіни, знищивши тим самим шедеври творчості тих часів. При цьому вандалізмі не обійшлося без смертельних випадків. Та, на превеликий жаль, вандалів не зупинено. Ну як тут не згадати пророчих рядків Тараса Шевченка: «За кого ж ти розпинався, Христе, сину Божий. За нас, добрих, щоб ми з тебе насміхались!»
З ласки Всевишнього Україна стала незалежною, самостійною державою. Та до влади прийшли некомпетентні керівники, в т. ч. вихованці КПРС, які замінили партійні квитки. Те, що не зуміли здійснити вандали КПРС, зруйнувала через неосвіченість тодішня влада. Серед білого дня згорів палац графині Урбанської, декілька дерев’яних храмів у селах. Більшовицька влада зруйнувала в селах могили, зведені на честь скасування панщини. Замахнулись знищити і могилу на сокальському цвинтарі, завдяки тодішньому головному лікарю санепідстанції Сокальського району Коньковій та заступнику Шавалюку, які представили адміністрації міста копію архівних даних цієї могили. В ній похоронені не тільки січові стрільці, а й місцеве населення, яке загинуло під час пошесті плямистого тифу.
Місцева влада не зуміла зберегти історичну пам’ятку ХVII ст., фортецю, костел оо. Бернардинів.
Спочатку його перетворили на дім пристарілих, а згодом – на тюрму. Не зберегли настінний розпис – картину капітуляції тодішньої влади перед гетьманом Богданом Хмельницьким. На ній було зображено як посланці, стоячи навколішки, підносять цінні подарунки, вгорі – образ Божої Матері. Розпис знищено на 80 відсотків. Від часу пожежі минув рік, але, ані місцева влада, ані польське консульство не вжили ніяких заходів по збереженню такої цінної реліквії.
З ініціативи депутата районної ради п. Ярослава Піхоцького ми побували там. Щиро вдячні керівництву виправної колонії №47 за сердечний прийом, нам показали на комп’ютері початковий вигляд храму. Найцінніше, що вдалося зберегти, – це хрест. Дивно, але на ньому немає слідів корозії, ржавіння. Керівництво колонії своїми силами очистило від пожежі внутрішні приміщення. Ми звертаємось до районної влади: поверніться обличчям до нашої історії, адже вона є найкращим вчителем для майбутніх поколінь. Якщо вам не під силу відремонтувати цей храм, то зверніться до Президента України, церковних ієрархів.
До вас звертається рада Всеукраїнського об’єднання ветеранів Сокальського району. Не забувайте: на вашій совісті виховання молоді. Створіть їй для цього умови: реставруйте кінотеатр, поверніть місце відпочинку сокальців – Валівку міській раді, як це було за часів австрійської, польської влади, коли вона називалася дачею.
Мирослав БАБСЬКИЙ, член Всеукраїнського об’єднання ветеранів Сокальського району.