Home / АТО / Прощалися з дев’ятим героєм

Прощалися з дев’ятим героєм

25 грудня Сокальщина знову була у жалобі: прощалися з молодшим сержантом 58-ї окремої механізованої бригади Збройних сил України Олегом Галатюком, який у ніч на 22 грудня під час бою підірвався на розтяжці у зоні АТО поблизу села Новобахмутівка Ясинуватського району Донецької області. Він служив у розвідзводі. Волонтери, активісти “Правого сектора” знайшли транспорт, зібрали кошти на пальне та доправити тіло загиблого додому. "Самооборона Майдану 10 Сотня", громади Завишня, Сокаля та Жвирки, КП "Теплокомуненерго", депутати районної ради підтримали родину матеріально та морально. Вранці, 25 грудня, представники "Самооборони" та “Правого сектора” Сокальщини привезли тіло додому. Їх зустрічали рідні, родичі, односельці, бойові побратими. Діти тримали у руках лампадки. Мати – Ніна Григорівна  не могла повірити, що її син загинув: Олег 15 лютого вже мав повернутися додому назовсім. На нього чекали п'ятирічний синочок Ростислав, тримісячна донечка Аріна та дружина Галина. Син повернувся… однак у труні. Її материнське серце, яке лише одужувало після операції, розривалося від болю та гіркоти втрати. Важко передати ті почуття, які роздирали душі рідних. 

Нині він мовчки дивитися на усіх з портрета… Молодий, усміхнений, вродливий, йому лише 29… Який мріяв та кохав, хотів бачити як зростають його діти, як зробить перші кроки маленька донечка… Та війна перекреслила усі його плани: ворожа граната обірвала молоде життя. Він більше ніколи не переступить поріг рідного дому й не скаже: "Мамо", не пригорне своїх донечку та сина, не приголубить дружину, не усміхнеться до сестри… Того ж дня відбувся похорон. Біля батьківської хати зібралися мешканці міста та району, щоб провести в останню путь Героя. Ніхто не міг стримати сліз, плакали батьки, сестра Анна, дружина Галина, родичі, побратими, друзі, і… всі сокальчани. Кожен з присутніх усвідомлював, що він загинув за нас з вами, за незалежність України. 

Під скорботну мелодію пісні "Плине кача…" та вигуки "Герої не вмирають" тіло Олега військовослужбовці винесли на подвір'я. Біля домовини  рідні та побратими, навколо  ще більше сотні людей, які прийшли попрощатися з загиблим бійцем. Олег міг не йти до війська, бо його комісували, однак вирішив захищати Батьківщину, бо, як патріот, не міг всидіти вдома, коли інші воюють за територіальну цілісність України. 

До опечаленої громади слово промовив Сокальський декан отець Петро Звір: "Багато синів та дочок, захищаючи нашу неньку-Україну, віддають своє життя за нас. Тому ми сьогодні прийшли на це подвір'я, щоб подякувати Героєві, новопредставленому Олегові, який пожертвував своїм життям заради миру на нашій землі. Висловити своє співчуття матері, батькові, сестрі, дружині, дітям. Підтримати їх своєю присутністю, і похристиянськи провести воїна-патріота…Ті люди, які не були там і не бачили, що там діється, не можуть оцінити жертви цих молодих людей, їх патріотизм, їх віру, їх бажання того, щоб наші діти виростали у своїй незалежній державі, молилися своєю мовою, у своїй церкві, вчилися своїх українських пісень і традицій. Наш християнський і патріотичний обов'язок  віддати належну шану герою нашої держави, який віддав своє життя за нас". 

Далі під жалобні звуки військового оркестру похоронна процесія попрямувала до місцевої церкви. Її очолювали священнослужителі на чолі з митрофорним протоієреєм, настоятелем кафедрального храму Петра і Павла м. Сокаль, отцем Ярославом Кащуком та Сокальським деканом, отцем Петром Звіром. Священики відправили панахиду за убієнним. Біля храму люди вигукували "Слава герою", "Герої не вмирають". А далі бойові побратими, почергово несли домовину на новий цвинтар. Серед них не ховали непроханих сліз молодший сержант (позивний "Бульба")  командир першого відділення 58 бригади 15 мотопіхотного батальйону розвідвзводу, та військослужбовець (позивний "Студєнт"), які приїхали з АТО, щоб провести побратима в останню путь. Побратимові "Бульбі" нелегко було говорити, бо він важко переживав втрату друга, та, пересилюючи себе, розповів, що з Олегом прослужив в роті 10 місяців. Вони були добрими друзями. "Олег  справжній герой. Він був сильним духом, відважним, справедливим і цілеспрямованим. Такі люди підтримують бойовий дух в армії",  сказав він про побратима. Молодший сержант розповів, що сам родом з Сєверодонецька. Після Революції Гідності, яку він підтримав всім серцем і душею, від нього відмовилися хлопці, з якими ріс та половина друзів з роботи. Ситуація була напружена, залишатися йому в місті з дружиною та двома дітьми було небезпечно. Він пішов у військо, а родина переселилася з міста. "Якщо б не такі люди як Олег, які пішли служити і захищати державу, мабуть мене досі не було б в живих",  сказав він. І додав: "Ми захищаємо нашу Батьківщину, щоб вона була незалежною та суверенною державою". 

Побратим "Студєнт" з Черкас, подружився з Олегом з першого дня свого перебування в АТО. Хлопець каже: "Наш рота  це єдина й дружна сім'я, бо нам доводиться щодень дивитись смерті у вічі. Ми ділили з Олегом всі труднощі служби: жили в одному бліндажі, їли з однієї тарілки, ходили разом на бойові завдання. Олегу було можна довіритись, бо не можна йти у розвідку чи на бойове завдання, коли ти не довіряєш людині. Він завжди знаходив такі слова, щоб підбадьорити та підтримати інших. Ми знали, що він ніколи нікого з нас не залишить в біді за будь-якої ситуації. Хотів би передати слова командира третьої роти з позивним "Дунай", який уже багато років у армії. Він казав, що дуже рідко зустрічав таких людей, як Олег. Він був правильним хлопцем, відважним, хоробрим, зі своєю проукраїнською позицією, більше добровольцем, ніж мобілізованим. Своєю поведінкою підтримував і заохочував інших, завжди був за добро, мир і правду. Олег  це простий український козак, яких тепер мало". 

Село прощалося з Олегом, а його востаннє несли побратими вулицями рідного села, яке він так любив. Похоронна процесія була багатолюдною і розтягнулася на декілька десятків метрів. Жалібні мелодії краяли серце, а у голові роїлися думки: навіщо війна передчасно, несподівано, нагло обірвала молоде життя? Скільки уже полягло на ній наших синів, чоловіків, братів, лише на Сокальщині осиротіло дев'ятеро родин, а скільки по всій Україні". 

На цвинтарі згорьована мати тулила до грудей портрет Олега і, плачучи, голосила: "Синку, мій синку". У березні йому б виповнилося лише тридцять… Почорніла від горя ненька намагалась востаннє доторкнутися до домовини з тілом сина… По її обличчі текли сльози… Адже не має більшого горя для матері, ніж ховати своїх дітей. Прощальне слово виголосив голова районної ради Микола Пасько, який низько вклонився матері і подякував батькам за виховання синапатріота.

Під звуки Державного гімну України та залпи салютної команди зі Львова опустили домовину з тілом Героя у рідну землю… Над могилою замайорів синьо-жовтий стяг…

Олег Галатюк залишиться в серцях усіх, хто його знав, залишиться Героєм. А ті не вмирають, доки ми про них пам'ятаємо! 

Любов ПУЗИЧ.

Фото автора. 

 

 

Загрузка...

About Адміністрація порталу

x

Check Also

Призовників з Сокальщини урочисто відправили на службу до Збройних Сил України. Відео

11 жовтня в Сокальському районному військовому ...