Home / Листи до редакції / Сумую не за Донецьком, а за друзями

Сумую не за Донецьком, а за друзями

Мене звати Нікіта, мені 15 років. Ще рік тому і не підозрював, що в країні відбудуться події, які цілком змінять моє життя. Я був звичайним хлопцем, непогано вчився, грав у футбол. Як і багато моїх однолітків, ще не визначився, ким буду, крокував тією життєвою дорогою, якою скеровували батьки.

На час мого від'їзду з Донецька я й не підозрював, що вже не побачу його найближчим часом. Просто їхав на канікули до бабусі. Навіть коли першого вересня пішов навчатися в місцеву школу, думав що скоро повернусь на Донбас, але через всім нам відомі обставини цього не сталося.

Якщо чесно, майже не сумую за Донецьком. Сумував за родичами, товаришами, але вся моя сім'я вже тут, а з друзями я часто спілкуюсь в соціальних мережах.
Приїхавши на Західну Україну, наша сім'я отримала найтепліший прийом. Бабуся забезпечила нас житлом та їжею. Ми ж, своєю чергою, поділили з бабусею, татуськом та моїм двоюрідним братом обов'язки по хаті, та допомагали їм в праці на полі. Всі в селі переживали, та ділились своєю точкою зору про скрутну ситуацію в Донецьку та Луганську. Тутешні люди вважають, що ті, хто залишився в Донецьку, це люди, які хочуть жити в Росії. Але це не так. Мої хресна мама та дядько не могли виїхати з Донецька тільки тому, що там був мій глухий та сліпий дідусь, перевезти його сюди було великою проблемою. Зараз ми живемo в Червонограді. Після нового року родичі таки змогли приїхати до нас. Ми разом починаємо нове життя.

Червоноград  це єдине місто Львівської області, яке мені трохи нагадує Донецьк. Напевно тому, що тут шахтарський край, та ще півстоліття тому значна кількість населення була російськомовною. Своєю архітектурою Червоноград нагадує мені типове пострадянське місто, але багато церков та монастирів робить його трохи схожим на Святогірськ.

Як на мене, у Червонограді проживають талановиті та харизматичні люди, які не знають своїх можливостей. Мені здається, якщо б жителям цього міста привити деякі європейські цінності, то Червоноград би дуже змінився. Життя тут стало б активнішим та життєрадіснішим. 

Та як би там не було, Червоноград мене завжди дивує. Іноді приємно, а іноді навпаки, розчаровує, але завжди викликає якісь емоції. Це мені у ньому і подобається. Мені легко жити у цьому місті.

Бути переселенцем дуже важко. Хоча нам трохи легше, ніж іншим. Ми тут як вдома, моя мама звідси родом, щороку, влітку, ми приїжджали сюди на місяцьдругий відвідати бабусю та інших близьких нам людей. Я не знаю, як це бути без даху над головою, чи голодним, також не відчуваю мовного бар'єру. І не треба міряти однією міркою всіх людей, які приїхали з Донбасу. 

Завдяки БФ "Карітас" та його австрійським партнерам ми з братом нещодавно побували в Австрії. Це була незабутня подорож. Неповторний гірський пейзаж, чисте повітря, кожен ранок зустрічав нас рожевим світанком. Нудьгувати не доводилось  колишні знайомі з Донецька, спортивний комплекс, європейський комфорт, все  майже ідеально. Назавжди запам'ятав дні, проведені в цій чудовій країні.

Побувавши в Австрії, я побачив Європу зсередини і багато чого зрозумів.

Попри все, життя продовжується, не варто зациклюватись на негативному. Думаю, прийде час, і все, що зараз відбувається на сході нашої країни, згадуватимемо як страшний сон. Треба здобувати освіту, розвиватися, працювати заради світлого майбутнього  свого і держави. Розташована в Європі, Україна приречена бути європейською державою!

Нікіта СТЕПАНЕНКО, переселенець з м. Донецьк. 

P. S. Нікітою, а не Микитою, мене назвали батьки. Тому Нікіта  не помилка і не суржик, це моє ім'я.

 

 

Загрузка...

About Адміністрація порталу

x

Check Also

Сьогодні Всесвітній день боротьби за скасування смертної кари

Оголошений у 2002 році з ініціативи ...