Home / Листи до редакції / На Сокальщині поховали Ігоря Білика з Перв’ятич, який героїчно віддав життя за Україну – відео

На Сокальщині поховали Ігоря Білика з Перв’ятич, який героїчно віддав життя за Україну – відео

Сокальщина оплакала ще одного земляка-героя – Ігоря Білика, який загинув у бою з сепаратистами на Луганщині. Обставини героїчної смерті жителя села Перв”ятичі потрапили на перші шпальти спочатку в інтернет-видання, а потім і газети.

Повідомлення про смерть, за підписом командира військової частини польова пошта В0849 полковника А. М. Грищенка, сім’ї привіз 3 липня військовий комісар Сокальсько-Червоноградського ОВК Микола Лисак. В ньому написано: “Прошу сповістити громадянку Білик Оксану Володимирівну, яка проживає в с. Перв’ятичі Сокальського р-ну Львівської обл. про те, що її чоловік, навідник танку 3 танкової роти танкового батальйону військової частини – польова пошта В0849 солдат Білик Ігор Зінов’євич, 1977 року народження, призваний 25 березня 2014 року по мобілізації Сокальсько-Червоноградським об’єднаним районним військовим комісаріатом Львівської області, 02 липня 2014 року героїчно загинув під час відбиття озброєного нападу сепаратистів на командно-спостережний пункт 1 батальонної групи військової частини польова пощта В0849 в районі села Парченково Свердловського району Луганської області».

Цього дня бойовики-сепаратисти вдалися до підступного маневру – під’їхали до блокпосту з білим прапором. “Все йшло до того, що нібито хочуть здаватися. Але, наблизившись до блокпосту, вони відкрили вогонь, – з посиланням на представника прес-центру АТО Олексія Дмитрашковського повідомила «Українська правда». – В результаті був вбитий наш військовослужбовець. У відповідь відкрили вогонь зі стрілецької зброї, автомобіль з терористами було знищено». У перестрілці і загинув Ігор Білик. Автомобіль з терористами був знищений.

30 березня Ігорю виповнилося лише тридцять сім… Останні п’ятнадцять років проживав із сім’єю у Перв’ятичах. Народився у Тартакові, де закінчив школу, потім – Сокальське професійно-технічне училище, працював екскаваторником у МКП “Сокальводоканал”. Був мобілізований до армії в Сокальсько-Червоноградському військовому комісаріаті. Воював навідником танка у танковому полку. Його загибель на полі бою оплакують згорьовані дружина Оксана, дві донечки — 14-річна Вікторія і п’ятирічна Діана, сестра, брат, батьки, свати, вся родина… До речі, Ігор, за словами військового комісара М. Лисака ще 2 березня написав заяву йти добровольцем
У селі героя згадують добрим словом.

-Ігор був надійним, хорошим, – розповів Перв”ятицький сільський голова Богдан Сорока. – Був оптимістом, ніколи не відмовляв нікому у допомозі. А ще був затятим футбольним вболівальником, захоплювався риболовлею. Одним словом – чудовий хлопець…

У Перв”ятичі домовину з тілом Героя привезли у суботу, 5 липня з військової частини у Білій Церкві, де він був прикомандирований і йому віддали останню шану побратими.

Провести Ігоря Білика в останню путь до Перв’ятичів з’їхалося декілька тисяч людей. Це колеги по роботі, жителі навколишніх сіл, Сокаля, представники влади. Ігоря Білика відспівували священики у церкві св. Михаїла: о. Василь Михайлишин, настоятель церкви св. Михаїла с. Перв”ятичі; о. Михайло Гнатів, мирофорний протоієрей, Сокальський благочинний; о. Михайло Назар, настоятель церкви см. Миколая м. Сокаль; о. Василь Ониськів, настоятель церкви св. Миколая с. Залижня; о. Андрій Копчак, настоятель церкви св. арх. Михаїла військової частини м. Червоноград; о. Павло Черняк, настоятель церкви апостола Євангелиста Івана Богослова; о. Роман Чернявський, настоятель церкви св. арх. Михаїла с. Бодячів; о. Іван Біловус, священик собору святого князя Володимира м. Червоноград; о. Ігор Русин, протодиякон Святоволодимирського собору м. Червоноград.

 Звідси аж на цвинтар дівчата встеляли квітами дорогу останнього спочинку. Почесну варту біля домовини з тілом несли курсанти Академії Сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. На честь загиблого пролунав салют.

Слова вдячності про Героя сказали митрофорний протоієрей, Сокальський благочинний о. Михайло Гнатів, настоятель церкви св. Михаїла с. Перв”ятичі о. Василь Михайлишин, народний депутат України Богдан Бенюк, голова райдержадміністрації Олег Кожушко, голова районної ради Ігор Дацюк, замполіт військової частини Роман Романюк.

о. Михайло Гнатів: «Упокоєнний Ігор не з власної волі, а з волі війни на сході на України, ступив на ту дорогу, яка веде його до вічності. З тієї дороги назад ніхто не повертається. Всі ми добре розуміємо, що на землі немає вічного життя. Для нас незвично, що нині ми прощаємось з такою молодою людиною, яка віддала своє життя заради України. Ми досі не можемо збагнути що сталося. На сході нині війна, а на заході України – плач і крик. Немає  вищої любові, коли хтось покладе свою голову за друзів. Саме ці слова церква Христова адресує  новоприставленому убієнному воїну Ігореві. Сьогодні він за покликом держави, будучи гідним християнином і громадянином, розуміючи свій обов’язок, не ховаючись від відповідальності, пішов на війну заради того, щоб ми з вами жили спокійно під мирним небом. Стоїть у журбі мама… Ігор пішов до військкомату, нічого не сказавши їй, бо не хотів тривожити материнське серце. Нині серце її обливається сльозами, бо її дитя  лежить мертвим в труні…  Він нині перебуває у спокої та блаженстві, бо свою кров пролив за державу, за народ, за вас, батьки, за свою сім’ю, родину і за кожного з нас. Це хрещення кров’ю. Ця кров, яку він пролив на сході, сьогодні омиває перед Господом всі образи і оправдує його. Але церква Христова і надалі буде молитися, щоб Господь простив йому всяку провину і дарував йому царство небесне. На цьому місці закінчилося земне життя раба Божого Ігоря, який міг би зробити ще багато добрих діл. Про нього сьогодні чуємо багато хороших споминів від односельчан, а це свідчить, що він був хорошим сином, чоловіком, батьком. Сьогодні родина, маючи великий хрест скорботи, повинна пишатися, що має Героя. Я вчора був у Бродах, де хоронили трьох офіцерів-пілотів. Тому нам тяжко усвідомити, чому молоді люди мусять так рано покидати своїх вдов, матерів, дітей і відходити у вічність. Воїн Ігор своєю смертю навів смуток не тільки на цілу Сокальщину, а на всю Львівщину. Батьки його ростили, бажали щасливого сімейного життя, коли він одружувався з дружиною Оксаною, він дуже радів народженню двох донечок – Вікторії і Діанки, а нині батьки проводжають сина в останню дорогу. 37 років – це розквіт сил, ще б жити і жити, але така Божа воля».

о. Василь Михайлишин: «Тиждень тому зустрічався з мамою Ігоря і вона мені розповіла, що коли її сина призвали на мобілізацію, він про це сказав лише татові і братові, бо не хотів тривожити материнське серце. А сьогодні він вже тут, біля тебе, рідна мамо, і ти в будь-яку мить зможеш прийти і його провідати, обняти хрест і розказати свої болі та печалі.  Він мертвий тілом, спочив від життєвої суєти і біди, але він у блаженстві. Тому, що він свою кров пролив за державу, за народ, за Вас батьки. За свою сім”ю і родину, за кожного з нас. Це хрещення кров”ю, і вона омиває всі образи. Але церква Христова буде молитися за нього, щоб Господь простив йому всяку провину і дав йому царство небесне, щоб цією молитвою підтримати  і його душу, засвідчити, що ми його любимо і не забуваємо про нього. Підтримати його батьків, які зможуть спілкуватися з ним через молитву в храмі і вдома. На цьому місці завершилося земне життя цього чоловіка, який міг би ще жити і зробити ще багато добрих діл. Прошу рідних молитися за його душу, щоб милосердний Господь дарував йому життя вічне».

Олег Кожушко: «Сокальщина сьогодні прощається з ще одним своїм вірним сином. Незабутній наш друже Ігоре, ти здійснив великий чин, тому що ти за цей чин віддав найдорожче, що є в людини – життя. Тепер черга за нами, і ми на місці твого останнього спочинку клянемося, що завершимо ту місію, яку ти розпочав і за яку віддав своє життя – очищення нашої нації від окупантів. Ми зараз повинні бути єдині, бо в єдності – сила народу. Спочивай з Богом, наш друже! Хай земля тобі буде пухом».

Богдан Бенюк: «Своїм поступком Ігор Білик показав нам велику і неймовірну місію, він показав нам, яка непроста, страшна і в той же час відповідальна хвилина чекає нас всіх. Він серед тих перших сотень справжніх, вірних синів України, які віддали своє життя – найцінніше, що є в людини, за свою Батьківщину. Сьогодні вкотре переконуємося, наскільки важливим є те, щоб ми цінували один одного за життя. Як би так зробити, щоб ми могли спокійно, без ненависті дивитися в очі один одного. Адже це надзвичайно важливий момент – відчуття співтовариства великої громади, яка зараз у нас зароджується. Ігор Зіновійович залишив після себе маму, яка гірко плаче, залишив батька, дружину, дітей своїх. І дуже важливо, щоб ми пам’ятали, що в ім’я нашого спокою зробив той крок, який ми в скорому часі будемо робити. Але робитимемо за різних обставин. Він показав нам відчуття патріотизму, сили духу. Нехай земля йому буде пухом. Нехай він завжди відчуває нашу молитву. Вічна пам’ять Герою, який народився в цьому прекрасному куточку Львівщини. Ваше село сьогодні – в центрі уваги і пам’ятайте, що краще жити в ім’я України, краще творити нашу державу, однак як приходиться помирати, то ті Герої нехай будуть для нас тим прапором , за який ми будемо триматися».

 Ігор Дацюк: «Середнє і молодше покоління знало про жахіття війни з екранів телевізора, книжок, історії та розповідей старших людей, які пережили ці буремні роки. І ось жахіття війни знову прийшло на нашу землю. Ми знову захищаємо країну від рук московського окупанта. Сокальщина знала своїх героїв – Івана Климіва-«Легенду», Василя Сидора-«Шелеста». Наш край завжди був патріотичний, ми їхали всі на Майдан до Києва, збирали кошти і продукти. І нині збираємо їх для українського війська й відправляємо на схід. Туди йдуть воювати найкращі сини нашої України. Ігор одним з перших записався до Збройних сил України,  щоб захищати рідну землю. Хай земля тобі буде пухом. А ми переможемо агресора…»

…Вічна пам”ять Герою Ігорю Білику! Герої не вмирають, вони назавжди залишаються в наших серцях.

Василь СОРОЧУК.

Фото автора.

About Адміністрація порталу

x

Check Also

Як отримати ліжко для інваліда

Функціональне ліжко отримав житель Почаєва. Ще ...