Home / Новини культури / Олександр Довженко – Гомер українського кіно. 122-ій річниці з дня народження присвячується

Олександр Довженко – Гомер українського кіно. 122-ій річниці з дня народження присвячується

Олександр Довженко"Світ кіно"-  це таке собі делікатне запрошення придивитись до себе і побути наодинці. Є фільми, як і люди, поверхневі, окультурені, а є глибокі, які залишають враження на все життя, і після їх перегляду відчуваєш, як щось у тобі резонує. До таких фільмів належить творча спадщина Олександра Петровича Довженка. За збігом обставин, цього року його день народження припав на другу суботу вересня, коли відзначали День українського кіно.

Складний і часом химерний життєвий шлях українського кінорежисера, визначного письменника, кінодраматурга, чиє 122-річчя вшановуватимемо 10 вересня. І константою у ньому було одне: любов до України. А в ній  не радикальні гасла на кшталт "Україна понад усе", для Довженка було ближчим бачення патріотизму іншого ґатунку: Батьківщина й свобода, Вітчизна й істина.

Все своє життя Олександр Довженко був переконаним прихильником соціалістичних цінностей. Тільки от їх розуміння змінювалось  аж до гуманістичнохристиянського і водночас глибинноукраїнського. У роки війни Довженко наполегливо "пробивав" через найвище партійне керівництво дозвіл для кожної селянської родини мати до 1 га землі у власному розпорядженні, залишивши колгоспам та радгоспам тільки великотоварне виробництво. "Любіть працю на землі,  писав український кінорежисер у своєму "Щоденнику",  бо без цього не буде щастя нам і дітям нашим ні на якій планеті". Без цієї відданої любові до рідної української землі, не з'явилась би 1930 року однойменна стрічка "Земля". І можливо, саме завдяки існуванню жорстокої цензури в СРСР, "Земля" стала прикладом можливостей створення світового геніального шедевру, визнання якого підтвердило впливове міжнародне журі. Єдина німа картина Олександра Петровича Довженка очолила десятку найкращих фільмів усіх часів і народів!

А про що, власне, фільм? За допомогою вдало підібраної музики Довженко дає зрозуміти, що Україна  це шматочок земного раю. Самі зйомки починаються не з опису головних героїв, а з нагадування про багатство нашої землі: яблука у садках, житні поля та соняшники на ланах. Звідси і спокуса за будьяку ціну отримати цю територію. А в боротьбі за неї не має значення навіть людське життя. І попри те, що фільм, на перший погляд, видається агітаційним, бо так вимагали тодішні реалії колективізації, у ньому простежується неприязнь Довженка до існуючого ладу, який він передає в абсурдних життєвих позиціях героїв фільму. Врештірешт, після десяти днів прокату у Радянському Союзі 1930 року фільм було заборонено через натуралізм та замах на звичаї, і лише 1958го стрічку реабілітували.

Вкрай засмучений Довженко у своїх спогадах залишив запис: "Я буквально посивів і постарів за кілька днів. Це була справжня психічна травма. Спочатку я хотів був умерти". Ось таким великим було розчарування митця, якого ганьбили майже всі. Дем'ян Бєдний, тодішній спікер Кремля, у своєму віршованому фейлетоні відзначив доволі точно: мовляв, треба було зробити фільм про колективізацію, а в Довженка він про що? Яка може бути революція чи колективізація в такому селі, серед такої чудової природи, де гудуть бджоли, наливаються соком груші та яблука, де все і так прекрасно? Вже опісля Довженко з подивом дізнався, що його фільм мав грандіозний успіх у Європі, а в Україні був заборонений. Після прем'єри в Берліні про Олександра Довженка з'явилося 48 статей, Чарлі Чаплін назвав його генієм і "єдиним слов'янським кінорежисером", а у Венеції італійські кінематографи охрестили українця "Гомером кіно"…

І Сталін про це знав. Тому й загравав з ним, а потім і порятував у 1933 році. І якби не вождь, Довженка б заарештували і в кращому разі запроторили до таборів. Кажуть, Йосип Вісаріонович не раз запрошував його на нічні прогулянки по Москві. Довженко був дуже балакучим, а мовчазний Сталін пихкав у свою люльку і слухав, що той говорив. Розуміючи, що влада ставиться до нього загалом добре, Олександр Петрович поводився часом навіть зухвало й годинами говорив речі, за які інших могли посадити за півслова, але Довженкові це прощалось.

Але не все так просто було в житті Олександра Петровича. Його друзі писали доноси, а кохана жінка, Юлія Солнцева, виявилась засланкою "чекістських" органів, за допомогою якої Довженка тримали на гачку. Нині це загальновідомі факти, які досліджують літературознавці, а левова частка зібраного компромату на Довженка і досі зберігається за сімома замками в колишніх архівах КДБ, як і відомості про дивну дружбу Сталіна і Довженка. До речі, фільм "Щорс" був замовлений Сталіним. "Вождь народів" наполягав, щоб Щорс був у ньому інтелігентом. Роблячи правки сценарію, він навіть забракував двох акторів на головну роль. Фактично Сталін став генеральним продюсером картини, яку Довженко знімав три роки. І тільки в 1939му він нарешті закінчив стрічку, яку Сталін сприйняв дуже схвально, а от повість "Україна в огні" в 1944 році диктатор нещадно розкритикував… Вже опісля своєму чи не найближчому і найдавні шому другові, котрий писав на Довженка доноси, Юрієві Смоличу, він скаже: "Виявляється, правда не потрібна!" В 1956 році, незадовго до своєї смерті, так і не дочекавшись реабілітації фільму "Земля", у своєму "Щоденнику" кінорежисер напише "Я все зрозумів…"

І наостанок  ще кілька думок із Довженкового "Щоденника", опублікованого 1990 року, на зорі незалежності України. Але найкраще про геніального українського режисера скажуть його фільми…

"Москва. Сьогодні мені сповнилось п'ятдесят років. Коли б я вірив у Бога, я попросив, помолився б йому, аби послав він мені ясного розуму на 10 літ, аби зробити щось добре для нещасливого свого народу, і більш нічого б не просив. Живу у Москві, зневажений убогими властями і друзями при владі України, що загубила у війні половину своїх синів".
"Я почав молитись Богу… Зараз я постиг невеличку частину своєї облуди. Бог в людині. Він є або немає. Але повна його відсутність  се великий крок назад і вниз. В майбутньому люде прийдуть до нього… До божественного в собі. До прекрасного. До безсмертного. І тоді не буде гнітючої сірої нудьги, звірожорстокого, тупого і скучного, безрадісного будня".

"Я один за межами України, моєї землі, за любов до якої мені мало не одрізали голову, предавши остракізму, великі вожді і малі їх слуги, українські недобитки убогі в великих і менших чинах".

"Єдина країна в світі, де не викладалася в університетах історія цієї країни, де історія вважалася чимсь забороненим, ворожим і контрреволюційним,  це Україна. Другої такої країни на земній кулі нема… Непошана до старовини, до свого минулого, до історії народу є ознакою нікчемності правителів, шкідлива і ворожа інтересам народу. Однаково, свідома чи несвідома, бо не хлібом, і не цукром, і не бавовною, і не вугіллям єдиним буде жив чоловік… Народ, що не знає своєї історії, є народ сліпців".

"Сотні наркомів. Всі молодшого і середнього віку. Короткошиї, товсті і однаково одягнені. Багато їдять і часто. Гімнастикою не займаються, і робить нічого. Вигляд повітовий. Багато з них у душі не вірять у свої високі посади… Мови не знають і не знатимуть. Розмовляють і думають суржиком".

"Я зневажаю уряд України за його скотиняче ставлення до культурних пам'ятників своєї старовини. У нього немає любові до народу."

 “Я помітив, що характерною рисою тупих людей, що займають іноді відповідальні посади, є уміння швидко приймати радикальні рішення з усякого питання".

 "Погубила нас нещаслива наша географія і нещаслива наша доля. В чомусь найдорожчому і найважливішому ми, українці, безумовно, є народ другорядний, поганий і нікчемний".

"Нема добра на Україні. Мало ми шанувались. Все думали вимітати залізною мітлою та "кальоним" залізом. Та все доказували щось там одне одному".

Станіслав МАРКІВ.

Загрузка...

About Адміністрація порталу

x

Check Also

Сокальському літературно-мистецькому об’єднанню “Колос” 60 років

У приміщенні Сокальської центральної районної бібліотеки відбулися ...