Home / Новини культури / Віднайти в собі Шевченка

Віднайти в собі Шевченка

Якось мене запросили на святковий обід в одну поважну італійську родину. Щасливі батьки святкували радісну подію – їх донька Фйоріна (Квітка) закінчила університет і отримала диплом журналіста. Святкували з розмахом: батько подарував доньці дорогий спортивний автомобіль, наготували вишуканих страв. Прибули навіть родичі з Бельгії та Австралії. Задоволені гості весело гомоніли. І тоді Фйоріна взяла ситуацію під свій контроль: підходила до кожного гостя і брала в нього своє перше інтерв’ю. Треба було щось цікаве розповісти про себе, своє місто чи країну. Прийшла черга і до мене. Я їм сказала, що моїй країні – Україні – Бог подарував красу, розум та не дав долі щасливої. Сказала, що раніше тут жила з чоловіком-італійцем моя землячка Соломія Крушельницька, славетна співачка. Потім згадала Юрія Дрогобича, професора Болонського університету. І почала схвильовано читати вірш:

…Мені однаково, чи буду

Я жить в Україні, чи ні.

Чи хто згадає, чи забуде

Мене в снігу на чужині –

Однаковісінько мені…

Гості мовчали, потім дружно зааплодували.

– Це вірш Тараса Шевченка, – сказала я.

– О, ми знаємо Шевченка! – вигукнув один з гостей, – він грає в «Мілані», гарний футболіст.

– Ніякого стосунку до славного Тараса цей футболіст не має, – додала я і засмутилася тим, що про Кобзаря нічого не знають, а тут були люди з вищою освітою.

З цього часу пролетіло дванадцять років. Благодатна італійська земля надала дозвіл на проживання багатьом українцям, які об’єдналися в 130 церковних громад, багато громадських об’єднань і недільних шкіл. Ця маленька італійська Україна зробила більше, ніж всі президенти, посли і міністри разом взяті для інтеграції України в ЄС. Тепер італійці вже правильно вимовляють назву нашої країни: «Україна», а не «Україна», як навчились від російських гостей. І вже знають, що Андрій Шевченко – не внук Тараса Шевченка.

Ще один березень у Римі… У недільній школі при святій Софії вже десятий рік поспіль святкують Шевченківські дні. Затишно прибрана зала, на столах – твори Т. Шевченка і твори про нього, журнал «Світ дитини». Діти і вчителі у національних костюмах виконують пісню «Думи мої…» Вчителька Надія Башняк закликає знайти в собі кровину Шевченка, народити його в собі. Як? Не забувати рідної мови, вчити українські пісні, читати українське і про Україну, знати правдиву історію своєї країни і традиції свого народу. У залі звучали поезії «По діброві вітер віє», «Мені тринадцятий минало», «Сон», час від часу всіх єднала пісня на слова Поета. Наймолодший Андрійко Строкатий (народився в Італії) дочекався свого виступу і дзвінко запевнив:

…А та наша слава

Не вмре, не загине.

Наш Тарас Шевченко –

Сонце України!

Кожен із присутніх старався «віднайти в собі Шевченка».

Свідомі українці збираються в ці дні разом з театром «Берегиня», щоб вшанувати свого геніального Поета і Пророка. Від мерії Риму їх вітає Тетяна Кузик. Сценарій побудовано так, що поезія Шевченка переплітається з народною піснею. Костюми та декорації Лариси Іськів, стиліста театру, члена Спілки художників України, дивують і захоплюють своєю фантазією і довершеністю.

Біля Католицького університету в Римі застиг у мармурі Шевченко-пророк, (автор – італієць Уго Мацей; на знімку), встановлений за ініціативою Йосипа Сліпого. Лівою рукою притискає до грудей книгу, а правицею показує до неба, ніби нагадуючи про кару Божу всім, хто причетний до знищення України.

Почесну місію – ознайомити італійців з нашою культурою виконує громадська організація захисту прав українців «Оберіг» (президент Ю. Журавель). Коли над містом линуть українські пісні у виконанні ансамблю «Червона калина» (керівник Микола Брик), то синхронно на екрані демонструються фотографії наших міст і сіл, церков і пам’ятників. Це ще один культурний прорив на землю старовинної Венеції.

Хочеться розповісти про непересічну, творчу і неймовірно працьовиту жінку, «гідність нації», професора Оксану Пахльовську (прим. – донька Ліни Костенко). Життя її проходить між Україною та Італією: викладає в римському університеті «Ла Сап’єнца», кілька місяців працює в Києві. Вона не може мовчати, бо дуже вболіває за долю України, бачить її в європейській унії. Коли в 2010 році отримала повідомлення про присудження їй Національної премії України ім. Т. Шевченка, просила Марію Матіос прийняти за неї цю високу нагороду і прочитати такі слова: «Україна – вкотре! – знаходиться в облозі. В облозі риторики. Імітації. Обману. Насилля над її історією. В облозі фальшивої любові до України і

реальної до неї зненависті…»

Тому в день народження великого Поета ми маємо почути його Слово. Розбудіть свою совість. Поет, якого російське самодержавство боялося так, що заборонило не тільки писати, а й малювати, із казахських степів бачив не лише нову Україну, а й майбутню Європу. Його голос розхитав фундамент царської імперії. Його голос розвалював мури в’язниці під назвою СРСР. Поет і сьогодні з нами. Нам залишив свій заповіт:

Діла добрих оновляться,

Діла злих загинуть!

Лише це дає нам право на надію.

Ганна РОСОЛЮК,
м. Сокаль.

Загрузка...

About Адміністрація порталу

x

Check Also

У Львівській області вперше відбувся Етно фестиваль гостинності

З 22 жовтня до 17 грудня ...