Home / Новини культури / Всесвітній день поезії в Сокалі

Всесвітній день поезії в Сокалі

Ще мислителі стародавньої Греції розробляли вчення про «гармонію світу» із позицій синкретизму (злиття, нероздільності). Крім інших галузей знання, туди обов’язково входили поезія, танок і музика. Не випадково появився відомий міф про прекрасного Аполлона – бога сонця, гармонії і краси в оточенні дев’яти вродливих Муз, які були покровительками різних галузей науки й мистецтв, що свідчило про багатоманітність і єдність різних видів творчості.

Лишень недавно, на порозі XXI століття, з легкої руки ЮНЕСКО, людство отримало ще одне свято – Всесвітній день поезії. Традиційно відзначило це свято літературномистецьке об’єднання «Колос» на своєму засіданні, яке відбулось у кімнатімузеї «Літературна Сокальщина» гімназії ім. О. Романіва.

Голова ЛМО «Колос» відкрив засідання і запросив до слова члена Національної спілки письменників України, поетесу, авторку кількох збірок віршів Любов Бенедишин, яка грунтовно зупинилась на визначенні об’ємного літературного поняття – поезії, торкнулася найніжніших і найпотаємніших глибин творення дивослова, цього мікрокосмосу людської душі, з її чуттєвим і наснаженим самовираженням. Кожен мав можливість заглибитись в цю «лабораторію слова» і словом, і ділом, бо пішла поетична хвиля. Кожен міг прочитати твори улюблених поетів.

Так, голова ЛМО «Колос» прочитав вірша про Сокаль, який написав Севастян Кленович в знаменитому творі «Роксоланія» (це перший вірш про наше місто, який знає історія), уривок з першої друкованої книги «Прогностична оцінка…», написаної українцем Юрієм Котермаком (Дрогобичем), яку він випустив у 1483 році, а також уривок із славнозвісної поеми «Енеїда» Івана Котляревського. Любов Бенедишин вибрала твір «Усе змінилось. Люди і часи» улюбленої поетеси Ліни Костенко, Світлана Мельничук – вірш Віктора Баранова «Переступаючи поріг», Любов Рибак уподобала гумор Павла Глазового, тому природньо зазвучав його твір «На базарі», а ще порадувала гуморескою львівського поета Володимира Каліки. Ользі Гаврилюк припав до душі невмирущий вірш Володимира Сосюри «Так ніхто не кохав», Марії Лобай – вірші Василя Симоненка і Оксани Пахльовської, а Марії Чернявській – твір Косара Білоловського «Дайте бо жить».

Ювілейного забарвлення набув вірш «Співачки досвітніх вогнів» Лесі Українки «Гетьде, думи, ви хмари осінні» у виконанні Оксани Васьків, а також уривок з поеми «Кавказ» Тараса Шевченка у поданні Романа Крикуна. Ганна Кузьмак доторкнулась до наших сердець «Баладою про медсестру» Івана Немировича і «Баладою про очі» Данила Кулиняка, а Лідія ГійШишка – поезією Василя Симоненка. Людмила Романюк вибрала твори Степана Руданського «Господь дає» і «Повій, вітре, на Вкраїну, а Олександр Кульбачний – вірш Бориса Олійника «Пробачайте поетам». Опісля «причастились» сонетами світового класика Вільяма Шекспіра, бо кожен міг вибрати із його 154 сонетів собі один для прочитання. Виконувались також авторські вірші.

У своєму виступі член УАП, засновник червоноградського ЛМО «Третій горизонт» Ігор Дах докладно розповів про літературний конкурс імені поета Володимира Дроцика, який проходитиме в шахтарському місті і закликав сокальчан взяти участь у ньому. А також подарував свої власні твори. «Колосята» ж, в свою чергу, спонсорували нові полички для книг, які будуть доречні для виставки в кімнатімузеї.

Насамкінець проводили літературні ігри. Це були експромти на задану тему, а також конкурс дотепників. Найвправнішими в першому завданні були Ігор Дах, Ганна Кузьмак, Марія Лобай, а також Олександр Кульбачний, Любов Рибак, Лідія ГійШишка, Ольга Гаврилюк. В другому завданні переможцями вийшли Любов Рибак, Світлана Мельничук, Ганна Кузьмак, Марія Лобай. В конкурсі дотепників найвдаліші аргументи виявилися в Ігоря Даха, Любові Рибак і Марії Чернявської.

Відзначення Всесвітнього дня поезії повинно стати традиційним не тільки в мистецькому гурті, а і в культурних та освітянських закладах. Не дарма ж так велемовно сказав про поезію наш любомудр і романтик Григорій Сковорода: «Поезія єсть винайдення іскри божества в дійствительності».

Володимир ПОЛЯНЧУК,
голова Сокальського районного ЛМО «Колос».

СЕРЦЕ СВОЄ СТЕРЕЖИ

Срібна соната серця
Серед суєтних стежин.
Над все, що лиш стережеться,
Серце своє стережи.
Геть відганяй спокусу
І не приймай олжи.
Вірою в серце Ісуса
Серце своє стережи.
Вчинкам ницим і скритим
«Ні» – однозначно скажи.
Намірам чистим, відкритим
Серце своє стережи.
І на людському рівні
Не переходь межи.
Другом будь завше вірним –
Серце своє стережи.
Перед Отцем Всевишнім
В душу чесноти вложи.
Перед минулим й прийдешнім
Серце своє стережи.
Щоби в любові, звісно,
Віку свого дожив.
Щоб в грудях не було тісно –
Серце своє стережи.

Володимир ПОЛЯНЧУК,с. Боб’ятин.

 

ДУМА ПРО СЕЛО

«Село на нашій Україні,
Неначе писанка…»
Т. Шевченко
Іду селом – і серце завмирає:
Темніють смутком і пусткою хати.
Болить душа. Село моє вмирає,
Й нема кому йому допомогти.
Ось тут жила великая родина,
Діток було, як маку у куті.
Та розлетілись всі в лиху годину,
В чужі краї прослались їх путі.
А тут лиш троє дітокголуб’яток
Таких співучих, наче солов’ї.
Лише зміцніли трохи їх крилята –
Замовкли в хаті їх дзвінкі пісні.
А тут лише одна старенька мати,
А діти десь в заморських аж краях.
Росте бур’ян високий навкруг хати,
Гніздо покинув вже останній птах.
І тут, і там, й отам хати пустують,
Лиш повні тиші, темноти і суму.
І плачуть тихо! Але хто їх чує?
Хто перерве гірку ту їхню думу?
Чи, може, то під силу депутатам
Здолати врешті всі проблеми ці?
Вони лиш мріють більший куш
 зірвати,
«Зеленими» набити гаманці.
Село вмирає… Байдужіють люди.
І колять очі занехаяні поля.
А що, скажіть, на столах наших буде,
Як полином покриється земля?
Китайська гречка, польське сало,
Заморський хліб на нашому столі?
О, Україно! Що з тобою сталось,
Де патріоти, де сини твої?
Таким, Тарасе, стало село нині,
Хоч ще недавно, наче писанка було.
Дай, Боже, силу й розум Україні,
Щоб зовсім вже не вимерло воно.

Галина ХОРТАШКО, с. Войславичі.

 

СТРАСТІ ХРИСТОВІ

Як йшли городяни у страстну
 п’ятницю
Вклонитись Христу – цілувать
 плащаницю,
Там варту тримав чоловік
 непутящий, –
В сім’ї лихословив, не надто
 трудящий
То ж думка уперто вкладалась в
 сувої, –
За що ж удостоєно чести такої?
Не вельми побожний, не надто
 багатий
Вартує святиню! Чи ж він того вартий?
В хвилини трагічні, в хвилини урочі
Дивились із фресок Ісусові очі,
Які нам з тобою життя дарували, –
І так промовляли, немов би благали:
Приходьте до мене, –
Усіх вас приймаю
За ваше спасіння
Життя я віддаю.
Усіх вас люблю я,
Усі мені рідні,
Бо ви – мої діти, –
Багаті і бідні.
І йшли з діточками, хустками запнуті,
Зміцнілі в спокуті, Ісусом почуті
В шанобі великій, в скорботі невтішній
До ран прикладались – покірні і грішні
Тремтіла збіліла свічі позолота, –
Усі наші болі – яка ж це марнота!
Супроти жертовності Божого Сина, –
І сліз покаяння вже стримать несила.
Приходьте до мене
Усіх вас приймаю…

Галина ПРОЦЮК, с. Стенятин.           

About Адміністрація порталу

x

Check Also

Сокальська дитяча школа мистецтв відзначила свій ювілей

30 квітня у Сокальському народному домі ...