Головна / АТО / Роман Галас – історія зрадженого Героя

Роман Галас – історія зрадженого Героя

Немає нічого тихішого від сльози, але й нема нічого лункішого від неї, коли вона падає і падає, а вночі жахіттями спогадів терзає душу. Бо таке не забувається… 11 серпня 2015 року ще один "двохсотий" вантаж прибув у Сокаль, і місто вже вкотре оповила пелена жалоби.

Привезли Романа Галаса, загиблого в зоні АТО…

Пригадую, як прощались тоді із Героєм, дитинство якого промайнуло у рідному Сокалі. Тут він навчався у Сокальській школі №1, а потім їздив на науку до Львова. У батьківську хату привів дружину Ірину, яка народила йому донечку Майю. На постійне проживання молоде подружжя Галасів переїхало у селище Млинів, що на Рівненщині. А от востаннє на рідне отче подвір’я Романа вже принесли…

А після похорону люди подейкували, що Роман затримав величезну контрабанду і не пропустив її ціною власного життя. Але тоді було не до пліток, і якось не вірилось у таке. Але, коли через дев'ять місяців я зустрілась з Іриною, дружиною покійного, вжахнулась, якою жорстокою виявилась ціна правди, і яких поневірянь зазнала молода вдова в судових інстанціях, щоб довести, що її чоловік  не самогубець.

«Ваш муж нє хотєл жить!»

Таку довідку Ірині видав цивільний судмедексперт Артемівської лікарні, кинувши увічі: "Ваш муж нє хотєл жить!" Нахабно вилаявшись перед жінкою, дещо пізніше, чоловік таки зізнався: висновок про смерть писав так, як диктували, і навряд чи розкаявся у брехні. Просто під напористими запитаннями Ірини, яка закінчила біологічний факультет, зрозумів: брехати немає сенсу, все одно не повірить. Як невимовно важко про це і писати, і говорити вголос, але спробую. З Іриною Галас ми розмовляли майже три години, усього і не переповісиш, але кілька промовистих діалогів хочеться занотувати особливими, подекуди шокуючими рядками з вуст самої вдови.

"Уяви,  каже Ірина,  привезли чоловіка хоронити по донесенні про загибель. А коли я звернулась до військового комісара Млинівського військкомату, він нічого не міг сказати, що і як. Я готова була їхати в Артемівськ, забирати його, але мене нагло відмовили, сказали, що у цьому нема потреби. Інакше я б такої ситуації не допустила! Ну як, закінчити біологічний факультет і розуміти, що без лікарського свідоцтва хоронити неможливо, бо це кримінальний злочин. Для прикладу, якби мій чоловік не знаходився в зоні АТО, а от знайшли його на дорозі, впав, забився, скільки є таких випадків? І я взяла його похоронила, то мене б судили! А виявляється, як для АТО, то це нормально. А як виглядало донесення про загибель? Воно було виписано на ім'я військового комісара Млинова, де не було причини, чому він загинув, просто було написано прізвище, ім'я, побатькові, військова частина і дата смерті. Я ж питаю, як хоронити, бо це не документ! А вони кажуть, слідство йде! Має бути попереднє слідство, розслідуйте собі, а пізніше дайте остаточне! Але я ж розуміла, причина в чомусь іншому була, бо ми ж спілкувались з Романом щодня, і я багато чула про його службу",  промовляє із сумом жінка.

«Сіра, тупа маса… планктон»

"За два дні до смерті, 6 серпня, ми розмовляли з ним”,  розповідає Ірина. "А телефони прослуховувались?”  запитую і чую у відповідь: “Однозначно, бо скільки я не телефонувала, просила дати номери телефонів комбата чи заступників, казав, що таку інформацію не можна давати. Ну добре, дай когось із хлопців, з ким служиш,  просила.  А нема кого дати. Сіра, тупа маса, планктон,  такою була відповідь Романа.  Ну як це планктон, дивувалась я.  А так, коли люди мають вищу освіту, хай вони не працюють, але з ними можна говорити. Уяви, зі мною служать люди, в будьякий момент вони можуть загинути, а ми один про одного нічого не знаємо,  от таке чула від нього.

Думала, що він це все придумує, але коли я потім після загибелі Романа їздила до хлопців на полігон у Рівненську область, то вони казали, що вперше чують, що він був одружений, що в нього є родина. Я запитала їх, як це, він же був командиром взводу! Але всі були такі налякані. І поясню чого… Однією з причин було те, що в хлопців не було документів. Були такі випадки, коли приходили пацани, які по два місяці служать, а документів ніяких. – А зарплата?  питала я в чоловіка. – І зарплата їм не нараховувалась,  відповідав. – А де ж вони були? – Не знаю, тільки оформляємо їм документи,  і просив передати йому дві пачки паперу формату А4, олівці, ручки, картридж і фарбу до картриджа. – А що ж ти будеш робити?  не вгавала я.  Ну там, де я зараз знаходжусь, в Луганській області, маємо можливість пацанам хоч якісь документи зробити". Ірина каже, що до військової роботи чоловіка не залучали. Зізнаюсь, від почутого у мене з'являється легкий шок, але справжній жах попереду. "Ну от нормально це?  схвильовано вигукує жінка.  Щоб мала заплатити гроші через “Нову пошту” та якусь їжу йому передати, папір йому передавала. А тепер мені кажуть, що я до армії ніякого відношення не мала!"

І ми продовжуємо розмову: "Їх настільки давило керівництво, і я розумію чому: щоб ми нічого тут не знали. Мова йшла навіть про те, щоб заборонити телефони. Хлопці тому й боялись телефонувати, їх так страшили! Хоча це все було дарма, бо з російської сторони була безліч розвідувальної техніки, дрони. От хлопці стояли на передовій, а російські військові могли до них телефонувати, бо знали їхні номери". Але на зв'язок Роман виходив часто, поможливості, у будьякі години дня”.

«…Там було 48 мільйонів гривень»

"А про що були останні розмови з Романом?  стримуючи хвилювання запитую у згорьованої жінки і чую:  Він казав, що його взвод, не сам він персонально, а хлопці з його взводу, вони ж постійно контролювали оцей потік, що йшов у Зайцево, там щодня затримували фури із великою партією грошей, із мільйонами гривень! А тоді, як затримували оцю фуру, свекруха моя каже, що вона бачила по теленовинах кадри, в яких впізнала Романа, коли вони здавали оцю машину з грошима. Там було 48 мільйонів гривень, вони були зашиті у борошно і крупи в мішках. І казав Роман, що таких випадків було море!" А потім, за словами Ірини, яка спілкувалась з чоловіком, були "показові" перевірки, і Романа з цього КПП перекинули на інше, як "неугодного". Подібна проблема виникла і пізніше.

Зателефонувавши до свого заступника, він попросив допомоги, бо була "така ситуація, яку сам не міг розрулити". "Було у нього таке улюблене слово "розрулити",  згадує Ірина.  Уявляєш, у нього у взводі були наркомани, тюремники та алкоголіки.  Купа роботи, грузи йдуть,  бідкався чоловік.  Я питаю, а що ті тюремники?  А це, зазвичай, наркомани, засуджені на дватри роки, це їх на покаяння в АТО відправили, а яка з них робота? Ногу за ногу закладуть і провокують: "Кто на мєня?"

"А надворі 42 градуси спеки, води треба видати всім, і ділиш ту воду по склянці, бо невідомо, коли її привезуть, хочеш – п'єш, миєшся, голишся,  згадує Ірина Романові слова.  Вони тоді копали траншеї і обшивали їх дошками у вільний час. На КПП чергували тільки три години, і заступав інший наряд, а далі треба було працювати, оббивати дошками бліндажі. А де буде тюремник у спеку робити? Закладе ногу за ногу, і  не піду! Ті понапивались, а приїжджає заступник або по правовій роботі, або ще якийсь начальник, і починають до нього претензії висувати: чого не навів порядку, і матом криють! А Роман був занадто спокійний, там треба було такого, як я, за барки! А вони? А вони йому плече вивихнули, руку зламали. А коли він звернувся у медчастину, розтрощену руку лишень сильно забинтували, гіпсу не наклали, сказали, що так пройде. Хоча був знімок, на якому перелом руки. Йому просто порекомендували спокій, спокій і спокій…!"

"…Він лежав, як Ісус Христос"

А який там міг бути спокій? Ірина згадує, як на прохання чоловіка, передавала у зону АТО таблетки "Еспераль" проти алкоголізму для Романових підлеглих, бо ті "понапиваються і лежать", а його через те, що не справляється з підлеглими, позбавляють премій та відпустки додому. У телефонній розмові Роман якось сказав жінці, що почувається, наче у психіатричній лікарні. "Але це ж не дитячий садочок чи школа, щоб відмовитись від займаної посади!  пояснював Роман Ірині.  Тут є наказ, і ти кажеш "єсть!", і “під козирьок”, і мусиш йти робити!"

"А уяви, мій чоловік навіть в армії не служив! Він переніс важкий грип, місяць пролежав в реанімації. Грип дав ускладнення на два вуха, і Роман був частково придатний, бо на два вуха був напівглухий. Коли його забирали, я кричала, плакала, на коліна падала, кажу, що він не дочуває, у нього зараз якраз запалення вух! Вони мені сказали, що йому там препарати поколять, а загалом, то ж добре, що не дочуває, не буде чути, як стріляють. Як? Його вб'ють, і він навіть не буде чути? То так воно і сталось! І я так розумію, що ті, хто його вбили, знали, що Роман недочував, бо поза, в якій він загинув, свідчить про те, що він не очікував. Його застрелили, а вираз Романового обличчя, поза рук, ніг, говорили про те, що його застали зненацька. А потім підірвали гранатою, бо в нього ні руки, ні ноги, ні голова не були пошкоджені. Він лежав в тому бліндажі, як Ісус Христос, руки та ноги розведені  вигляд дуже страшний… Побачити чоловіка з вирваним серцем  це жахіття! У нього все було неушкодженим, лише переламані вісім ребер і там, де серце  діра! То треба було так зробити, щоб серця не було!"  тужливо згадує жінка, а я, ледь стримуючи сльози, відводжу погляд у вікно, за яким темна ніч…

Як з'ясувалось, незадовго до загибелі Роман телефонував дружині та попереджав, що якщо його "не вб'ють сепаратисти, то вб'ють свої". У ту страшну ніч, з 7го на 8ме серпня 2015 року, Ірина не спала. Вона знала, вона серцем відчувала біду, але як було уникнути трагедії? А на ранок чорна звістка прогриміла невимовним болем. А далі почалось пекельне коло, і його бойова вдова мужньо пройшла, дійшовши аж до вищих чиновників та довівши, що її чоловік  не самогубець і загинув при виконанні бойових обов'язків.
***

…Рік тому це була третя могила Героя на сокальському цвинтарі, а скільки їх було по всій Україні, одному Богу відомо… І нехай знову і знову в ці серпневі дні наша спільна молитва полине високо в Небо, щоб Ромчик знав, його жертва Богові та Україні була недаремною! Вічна пам'ять! Героям Слава!

Ірина СЛАВЧАНИК.

Голос Сокальщини на GoogleNews

Про Андрій Гаврилюк

Залишити відповідь

Ваша поштова адреса не опублікується. Необхідні поля позначено *

*

11 + 6 =

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

закрити

Ми виявили що ви користуєтеся Ad Blocker!

Для того щоб ми були незалежними потрібно так мало - відображати рекламу!