У Центрі UNBROKEN у Львові вже близько пів року працює екзопротезистка Таїсія Ярова, яка виготовляє індивідуальні протези очей, носа, вух та пальців для українських військових, що зазнали важких поранень. Її робота допомагає ветеранам не лише відновити зовнішність, а й знову впізнати себе у дзеркалі.
Екзопротезування — надзвичайно рідкісна спеціальність, яка в Україні лише формується, хоча у світі ця галузь давно розвинена. У майстерні Таїсії серед гіпсових форм, фарб, силікону та саморобних інструментів кожен протез створюють вручну, ретельно відтворюючи форму, відтінок шкіри, пігментні плями, вії та інші дрібні деталі. За пів року роботи у Львові майстриня виготовила понад 30 індивідуальних протезів для військових.
Одним із її пацієнтів став 35-річний ветеран Павло Марценюк, який після поранення втратив зір. Для нього у Центрі UNBROKEN створили індивідуальний протез ока, максимально схожий на справжнє. Павло особливо чекав на цей момент, адже хотів зробити сюрприз доньці Анастасії та прийти на її випускний у дитячому садку. Під час фінальної примірки чоловік зізнається, що завдяки протезу почувається впевненіше і сподівається, що люди перестануть дивитися на нього з жалем.
Таїсія Ярова — єдина екзопротезистка Центру UNBROKEN. Вона поєднує у своїй роботі знання з медицини, художніх технік, скульптури та психології. Спеціальних навчальних програм в Україні немає, тож досвід вона здобувала, консультувавшись із фахівцями зі США, Швеції та Ізраїлю. До Львова майстриня переїхала з Кривого Рогу, де працювала у б’юті-сфері та була зубним техніком. Побачивши оголошення про пошук спеціаліста з очного протезування, вона вирішила змінити місто і присвятити себе допомозі військовим.
Паралельно Таїсія навчається в магістратурі «Львівської політехніки» за напрямком біоінженерії та технологій виготовлення ортопедичних і реабілітаційних виробів, адже, за її словами, для цієї роботи важлива й технічна підготовка. Для створення протезів вона використовує платинові силікони медичного призначення та сертифіковані стоматологічні матеріали, безпечні для тривалого контакту зі шкірою та слизовими оболонками. Зазвичай протези обличчя носять від 5 до 8 годин на день, після чого їх потрібно зняти та очистити.
Процес виготовлення одного протеза триває від двох до трьох тижнів, інколи довше. Для кожного пацієнта шукають індивідуальне технічне рішення: продумують спосіб кріплення, враховують особливості шкіри, міміки та будови обличчя. Майстриня створює силіконові накладки — своєрідну «штучну шкіру», яка максимально точно відтворює втрачені частини обличчя чи рук. Вона наголошує, що такі протези мають бути максимально натуральними, адже люди приходять із надією побачити себе такими, якими були до травми.
Водночас запити військових бувають різними. Дехто просить не робити очний протез надто реалістичним, щоб оточення розуміло, що людина не бачить, і не обмежувалося лише вказівкою напрямку рукою, коли її просять допомогти зорієнтуватися на вулиці.
Найважчою частиною роботи Таїсія називає не технічні складнощі, а щоденне зіткнення з історіями війни — болем, втратами та тривалим відновленням. Вона зізнається, що переживає кожну історію разом із пацієнтами та їхніми родинами і прагне допомогти їм повернутися до життя не лише фізично, а й психологічно.
Війна забрала і близьку для неї людину: на фронті загинув її племінник, майстер-сержант Владислав Малиш з позивним «Тор», який воював з 2014 року. Саме ця втрата остаточно переконала Таїсію залишитися в Україні та працювати для поранених захисників, попри можливість виїхати за кордон.
Майстриню вражає внутрішня сила військових, їхня стійкість і бажання жити далі, попри тяжкі травми. Найбільшою винагородою за свою працю вона вважає момент, коли пацієнт уперше дивиться на себе у дзеркало з новим протезом і знову впізнає власне обличчя, може спокійно вийти на вулицю і не зважати на погляди перехожих.
Таїсія переконана, що суспільство має змінити ставлення до людей, які повернулися з війни: замість жалю вони потребують поваги, підтримки, розуміння та вдячності. Вона згадує слова одного з пацієнтів-добровольців, який наголосив, що свідомо йшов на війну і розумів усі ризики, включно з можливістю загинути. Ця розмова, за словами майстрині, змінила її погляд на те, як варто ставитися до захисників.
У своїй майстерні Таїсія працює одна, але не приховує, що помічник чи помічниця були б дуже доречними. Вона сподівається, що з часом до цієї справи долучиться її донька, яка здобуває медичну освіту і вже зацікавилася унікальною професією матері.
Відеоісторію про роботу Таїсії Ярової та ветеранів, яким у Львові повертають обличчя після поранень, можна переглянути за посиланням: ?feature=oembed