Не можна ходити по рідній землі, не розмовляючи рідною мовою. Виплекана, подарована нам на віки вічні, щоб берегли, щоб леліяли, щоб розмовляли і писали правильно. А Міжнародний день рідної мови, що припадає на 21 лютого, це не просто привід відсвяткувати, а задуматись, чи знаємо ми українську?
Відео на тему правопису “будь ласка” :
Пригадуєте, як у дитинстві батьки научали нас чарівних слів? Одне з них – “будь ласка”! Це те цілюще зерно, що падає у родючу землю і проростає бажаним результатом і в усмішці, і в сповненні прохання. Це наче крила ластівки, вона їх не відчуває, але без них не може злетіти. А чи задумувались сокальчани про правила граматики “будь ласка” в українській мові? І чому так багато помилок у вивісках “Зачиняйте, будь ласка, двері!” або ж дуже саркастичних “Будь ласка, їжте насіння з лушпинням!” Опитавши сокальчан, як пишеться “будь ласка”, була дещо вражена…
Прошу сивочолого дідуся відповісти, як пишеться “будь ласка”. “Я зі села, то я мало знаю щось такого!” ніяковіє старенький і швиденько віддаляється. “Як пишеться “будь ласка?” запитую ще одного перехожого. “Не знаю точно. Через тире?” вагається чоловік. “Мені здається через тире”, невпевнено також повторює літня жінка. “Окремо!” відповідаю і пояснюю їй чому. “Тепер буду знати, бо ніколи не задумувалась, як правильно”, чую у відповідь. Ще одна поважна пані запевняє мене, що чарівне слово “будь ласка” пишеться через “рисочку”. А інший статечний пан висловлює власну думку: “Тільки разом!”
Так-так, думається мені, і справді зачароване слово це якесь “будь ласка”. Без нього день не обходиться, а як написати правильно не знаємо! Мав таки рацію мій батько, коли в дитинстві жартував: “Вчися, дитино, і вчися багато, щоб ти не став дурнем, а я твоїм татом!” Ох, і любили тоді такі приказки “Учєньє свєт!”, але ж і підручників було тьма, спробуйно усе запам’ятати! Проте це не завадило когорті з колишніх “трієчників” вибитись на верхні щаблі влади і досить грамотно навчитись нести ахінею в народ…
Продовжую далі пошуки “грамотіїв” серед сокальців. Дехто, відмахуючись, намагається проігнорувати, і моє прохання “будь ласка, можна хвильку Вашої уваги!” залишається непоміченим. Тоді починаю усміхатись і о, чудо(!!!) “будь ласка” починає працювати! Чоловік з вусами, з ледь прихованою усмішкою каже, що своїми знаннями з граматики не може похвалитись, але знає, що “будь ласка” пишеться через дефіс, бо, мовляв, так вчили його в школі. “Неправильно вчили!” заперечую і пояснюю чому. “Дякую, буду знати!” – соромлячись, відповідає мені.
Далі в пошуках істини натрапляю на чоловіка в літах, який, не задумуючись, каже, що “будь ласка” пишеться окремо. “Молодці!” – не приховую свого захоплення. Ощедрований похвалою, перехожий із гордістю додає: “Живемо в Україні, тому мусимо знати рідну мову! Без мови нема держави!”
Ну, думаю, пошукаю ще відповідей на таке просте запитання у двох молодичок. “Як пишеться “будь ласка”? – запитую в однієї з них. “З дефісом! каже вона, але я виправляю помилку. Точно, окремо! Бо моя дитина писала окремо, без дефісу. Бачите, моя дитина краще знає, як треба “будь ласка” писати!” Її співрозмовниця пригадує, що у малечі якось побачила в книжці за 2-й клас, як пишеться “будь ласка”, і запам’ятала, що треба писати окремо. “В другому класі діти знають, як треба писати грамотно?” не вгаваю я. “Так, вже знають, і ми будемо знати, що “будь ласка” пишеться окремо!” усміхаються дівчата. І ми прощаємось…
Тож, запам’ятайте, шановні! “Будь ласка” пишеться окремо, без жодних дефісів і виділяється як вставне словосполучення з обох боків комами. На превеликий мій подив, серед українців, як вірус, побутує хибна форма написання. А пояснення дуже просте: будь ласка, як і будь здоровий, це скорочена форма слова “будьте!” Будьте ласкаві, будьте грамотними! І будьте здорові! Не забувайте, дорослі, чарівне слово “будь ласка” відкриває серце та існує не тільки для чемних та вихованих діток. “Будь ласка” особливо дієве, коли його промовляти з усмішкою!
Поспостерігайте за своїми маленькими дітьми, як вони вчаться промовляти перші слова та створюють, інколи несвідомо, свій словесний світ за принципами давньоруської мови. Нічого дивного немає, малеча, засвоюючи мову, намагається розшифрувати національний код, а її дитячий мозок у цьому сприяє і засвоює нову інформацію дуже швидко. От чому змушувати дітей змалечку говорити чужою мовою небезпечно, бо це може призвести до гальмування розумового розвитку.
І наостанок, кілька цікавих фактів про рідну мову. Вона входить до трійки найкрасивіших мов світу і посідає за кількістю носіїв 26-те місце в світі!
Найдавніша згадка про українську датується 858 роком, а вперше вона отримала статус літературної після виходу у світ “Енеїди” Котляревського ще 1798 року. З точки зору лексики найближчими до неї є білоруська і польська мови. Перший український буквар був виданий в місті Лева Іваном Федоровим 1574-го. Найстарішою українською піснею, запис якої зберігся до сьогодні, вважається “Дунаю, Дунаю, чому смутен течеш?” Найбільшу кількість перекладів має “Заповіт” Тараса Шевченка – на 147 мовах народів світу! Найбільш вживаною літерою в українському алфавіті є літера “п”, також на цю літеру починається найбільша кількість слів. А от найбільшу кількість синонімів має слово “бити” – аж 45 слів міститься в “Короткому словнику синонімів української мови”. Найбільшу кількістю псевдонімів мали Олександр Кониський – 141 та Іван Франко – 99!
Бути чи не бути рідній мові, залежить від кожного з нас! Щоб зберегти своє коріння і не стати придатком до когось… І нехай оте Франкове научання “Мова росте елементарно, разом з душею народу” допомагає нам красиво розмовляти і грамотно писати!
Ірина Славчаник.