Цікаво знати

Крокуймо впевнено вперед!

Все таємне коли-небудь стає явним. Відкрились очі українцям, зрозуміли нарешті, що так жити вже несила: без майбутнього, без віри, без духовності і без грошей. Допомоги чекати нема звідки. Надія тільки на себе і Господа. Знову в кінці року ходить влада і просить. А що робила для народу протягом останнього часу? Тюрму для всіх: щось сказав проти влади – за грати; не такий, як вона – тюрма. Зачерствіло бо серце їхнє – написано в Біблії. Думають, що нас, жінок і матерів, купити можна. Дехто тілом торгує за гроші, а душу за них тільки дияволу продають. В нас є ще й душа. «Дух, що тіло рве до бою, рве за поступ, щастя, й волю», – писав Іван Франко. А Павло Тичина продовжив: «Ми єсть народ, якого правди сила ніким звойована ще не була». Ми не біомаса, хлопи і барани – як думали про свій народ наші ж депутати і ті, що думали, що якщо у них в руках влада, то вони вищі за народ. Як вони помилялися!

Докерувалися наші керманичі: з України зробили тюрму, зону без гратів. На кийки, наручники, сльозогінний газ, щити гроші знайшли, а на харчі дітям у школах і садочках – немає. Це що, за наші гроші та ще й нас добивають, синів нижче пояса гамселять, роздягають і на весь світ виставляють на посміх. Як жити далі українцям? Народжувати чи не народжувати? Сіяти чи чекати, може, само щось виросте? Думати самим чи хтось подасть якусь ідею? Забули чи не вчили Шевченка? Візьміть в руки Біблію чи «Кобзар», прочитайте. Вчіться так як треба, як Пророк заповідав. Не з вилами і сокирами брат на брата, як колись було. А так, як наш месія – Ісус Христос, Божий син, котрий вчив, як нагодувати тисячі людей, як хворих оздоровляти і вірити Господнім законам. А то пишуть якісь закони недолугі, по три роки над ними «працюють», а, виявляється, що їх давно вже в Європі придумали. А ми фінансуємо тих горе-працівників, а ми їм все, що тільки просять, лишень би будували державу правову, досконалу. А вони з нас сміються і ні за що не мають. Дія викликає протидію. Система ця вже себе вижила, потрібно нову ввести і нового вожака вибрати. Бо старий – боягуз, курячого яйця злякався, стільки силовиків, беркутівців, тітушок біля себе назбирав. Що, страшно віддати золотий унітаз чи що? Україна як була, так і буде. Нам Господь цю територію не для того дав, щоб її поділити, а потім роздати чи продати. Росія велика, їй би своїх прогодувати. Не сподівайтеся, нас годувати вони не будуть, а тим більше таку владу, як наша. Їй все мало і мало було. Нате, тепер, що хотіли те й маєте! Нам, українцям, так і треба. Дуже ми вже довірливі, за зароблянням матеріального забуваємо про духовне. Коли вибирали ту владу, то думали, що нас хтось буде слухати? Вони, наївні, думають, що все купується і продається. На щастя, наші душі не продаються.

Найбільш духовні люди, на мою думку, є на Західній Україні. Нас вчили і поляки, і австріяки, і росіяни. Хотіли змусити нас забути своє. Але не вдалося. Хоча забули дякувати за те, що маємо. Дав нам Господь землю, а ми її занедбали. Чому досі ніяк не запануємо на ній. Вже двадцять два роки співаємо, що запануємо у рідній сторонці. А хто не дає нам бути панами на своїй землі? Подивіться, як в сусідній Польщі люди люблять землю, державу. Люблять насправді, а не на словах. Тож треба братися до діла, робити конкретні кроки вперед, щоб впевнено крокувати далі!

Ярослава ДЕЩИЦЯ,
с. Спасів.

Голос Сокальщини на GoogleNews