Отець Андрій Гоза народився 10 грудня 1912 року у с. Калинівка. В 1933 році закінчив Перемишльську гімназію. Після закінчення в 1935 році духовної семінарії був висвячений на священника.
Його скромна світлиця у Калинівці стала підпільною церквою. Потай від людського ока до священника везли хрестити немовлят інтелігенція не лише з Яворівщини. І подружні пари мали за честь вінчатись в о. Андрія.
У 1935-1938 рр. був сотрудником у селі Стрілки в Старосамбірському деканаті, у 1938-1939 – адміністратором парафії в Мервичах (Жовківський деканат), а в 1939-1943 – сотрудником у селі Залісся (Лежайський деканат), де старався українізувати частково спольщену греко-католицьку паству. Через посилення польських терористичних акцій щодо українців змушений був залишити цю парафію.
У 1943 році став парохом парафії у Клоковичах (Нижанківський деканат). Проживав у парафіяльному будинку поблизу церкви. До цієї парафії належали дочірні церкви в Берендьовичах, Конюші і Сільці. Більшість населення цих сіл належала до греко-католицького обряду.
Справжній український патріот, піклувався про зміцнення національних почуттів серед тієї частини мешканців, які пов’язані були з русофільською орієнтацією і називали себе не українцями, а русинами. Треба згадати, що в міжвоєнному періоді патріотично настроєні вірні зразу після того, як о. П.Ступницький закінчував літургію, починали співати релігійний гімн «Боже Великий Єдиний…» Парох негайно залишав через захристію церкву і йшов на плебанію. Вірні русофільської орієнтації почали бити в дзвони, щоб заглушити пісню. Отець Андрій Гоза вже на своїй першій недільній Службі Божій в церкві в Клоковичах, чуючи зразу після закінчення літургії пісню, сказав, що тепер не треба боятися супротиву і разом з вірними гарним голосом підтримав дзвінкий спів хору й учасників Служби Божої.
Богослужіння відправляв староцерковною мовою, але проповіді виголошував чистою українською. Скоро завоював довіру і симпатію мешканців парафії. Прихилив до себе молодь, підтримував діяльність «Просвіти». Отець А.Гоза відвідував своїх парафіян в їхніх хатах і розмовляв на різні теми.
Завдяки його ініціативі відремонтовано стару церкву в Берендьовичах.
Отець підтримував підпільний національно-визвольний рух; разом з отцем Василем Савчуком (псевдо «Кадило», капелан УПА) провадив відправу (найчастіше в лісі поблизу сіл Берендьовичі і Конюша) вояків Української Повстанської Армії з нагоди більш важливих релігійних свят та національних історичних роковин. Разом з о. Стефаном Грабом давав шлюби діячам підпілля.
Через якийсь час виявилося, що конспіраційною діяльністю українського підпілля керували насправді польські органи безпеки, а також по другий бік кордону – осередки НКВС.
У 1947 році о. Андрій Гоза, побоюючись арешту, вирішив емігрувати до Сполучених Штатів, використовуючи з цією метою паспорт загиблого в совєтській армії жителя Аксманич Михайла («Майка»), Качмара («Труша»), народженого в Америці. Працюючи кілька років у парафії Анна Макар («Склепарова») мала легальні документи на виїзд до брата, який проживав у США. Обидвоє поїхали в порт у Гдині. Коли вже мали йти на корабель, прикордонна служба Анну відправила, а о. Гозу завернули, вимагаючи нібито додаткових документів. Коли повернувся у Клоковичі, його заарештували працівники УБ у присутності агента Ярослава Гамівки, псевдо «Вишинський». Отця Гозу перевезли в тюрму в Ряшеві, де його дуже жорсткими методами допитували. Потім о.Гоза був перевезений до тюрми у Варшаві на Мокотові. Одного разу, коли його велич на допит, він зустрів у коридорі Анну Байлак (діячку українського підпілля) і встиг сказати їй, щоб не здавалась. Замучений допитами, був депортований в Україну, де дістав вирок: 10 років таборів суворого режиму.
Після повернення з табору поселився в селі Порудно біля Яворова. Листувався зі Стефаном Поповичем, колишнім дяком, переселеним на Західні землі. Отець Гоза працював як продавець у крамниці, а пізніше в молочарні. Відправляти богослужіння йому було заборонено. Тільки коли відбулися політичні зміни і проголошено незалежність України, знову побачили його як священника. Через багато років він зустрівся зі своїм учнем Володимиром Шагалою (духовне ім’я Андрій) із Клокович, місіонером та ігуменом монастиря в Крехові в Україні.
Отець Андрій Гоза помер 27 липня 1997 року в с.Калинівка.