У Сокальському музеї «Людина. Земля. Всесвіт», в рамках проекту «Світ навколо нас», програм «Музей та школа» і «Музей та благодійництво», напередодні Великодніх свят започаткували акцію «Великодня писанка – для сироти»: декілька днів на тиждень сюди приходять школярі міста, і їх вчать писати писанки. Навчають їх цьому голови районної організації та міського осередку Союзу українок Ірина Мандрик та Надія Мельник – люди жертовні, які витрачають багато часу, щоб навчити дітей писати писанки.
…В музейному залі панував робочий настрій. На столах – яйця, фарби, свічки, віск… Хтось ще дописував візерунок, а хтось уже зачудовано дивився, як скапує віск і проступають чудові кольори візерунків – червоні, жовті, зелені…
– Щоб написати писанку, потрібне терпіння. Спочатку діти не можуть всидіти, але коли бачать, як знімаємо віск і проступає візерунок – захоплені, хочуть ще писати, – розповідає Надія Мельник. – Дехто вперше взяв до рук писальце, але в нього все виходить добре; а декому потрібно і посидіти, попрацювати. Сьогодні он Надійка аж дві писанки написала.
Дівчатка та хлопчики ( вони також хочуть цьому навчитися) збираються додому, обережно несуть написані власноруч писанки, а старші майстрині продовжують роботу – пані Надія написала вже півсотні писанок, каже, якось цілу ніч просиділа над ними – був настрій до писання.
На столі в кошиках лежать десятки писанок, різних кольорів, орнаментів. Виймаю білу з чорним орнаментом.
– Такі писанки витравлювали і традиційно на другий день Великодня несли на цвинтар, щоб покласти на могили рідних, – пояснила пані Ірина. – В різних регіонах їх писали порізному. До речі, сотні фотографій писанок з різних куточків України зібрала у своїх книгах львівська писанкарка Віра Манько. З її книг дізналась чимало цікавого. У нас, наприклад, брали темне яйце, воском наносили візерунок, кидали в капустяний сік (пізніше – в оцет). Така писанка довше витравлювалась. Основний колір був білий, а візерунок – в тон яйця. На півдні України писанки фарбували природними барвниками: наприклад, для жовтого варили кору яблуні, коричневий був з цибулиння. Фарбували їх довго, але й колір добре тримався. Теперішні ж анілінові барвники змиваються і писанка втрачає вигляд. Білочорна писанка – одна з найцікавіших. Я ще пишу на фазанячих яйцях, вони мають синій колір, після витравлення основа стає білою, а візерунок – рослинний орнамент – синій, дуже гарно виглядають. Але, коли пишу їх, не відчуваю інформації.
– На Радехівщині, звідки я родом, – додала пані Надія, – також здирали кору з фруктових дерев, варили фарбу: з вишні червона виходила, з яблуні, груші – жовта, додавали малун (хімічна основа) і фарбували в них писанки. Ще брали цибулиння, в якому і нині господині фарбують яйця. Орнаменти писали різні – і геометричні, і рослинні. Я дуже любила цю справу, вчилася в мами писати писанки. Яйця брали цілі, писали на них, потім складали в бляшку і обтоплювали в братвурі. Навчила цьому своїх дітей – доньку і сина, внучок, вони захоплені цією справою. Тепер навчаю школярів – щоб не переривалась ця справа.
Як з’ясувалось, яйце для писанки колись брали від куркипервістки, не видуте (бо тоді не несе жодної інформації), воно мало бути запліднене. Коли майстриня пише його, стає нечутливою до всіх негараздів, поринає у свій внутрішній світ, стає одухотвореною.
Пані Ірина розповіла легенду. В давні часи шкаралупи від писанок кидали у річку. Вода несла їх до рахманів – людей, які жили в підземеллі, і, не маючи календаря, не знали пір року. Коли припливали шкаралупи – залишалось три тижні до Великодня – то був т. з. рахманський Великдень.
Перші писанки сокальської майстрині нині сл. пам’яті Марії Горбунової пані Ірина побачила під час відродження, в 90ті роки, і відтоді почала шукати літературу, вивчати писанкарство. Її розповідь цікаво послухати:
– В різних регіонах України писанки писали в різний час, наприклад, від Великодньої п’ятниці до зелених свят, або ж цілий рік. В одних регіонах писали тільки дівчата, в інших – заміжні жінки. Цьому передувало спеціальне дійство: молилися, брали спеціальний посуд, воду набирали зранку… Писанки відповідно набирали магічних властивостей. Майстриням замовляли писанки на здоров’я, на дітей, на добру господарку…
Сокальським писанкам характерні квіткові орнаменти: на чорному тлі оранжевожовті квіти. На Львівщині також писали геометричні візерунки – це була різна трансформація сонця. Взагалі, в писанці є мало кольорів, бо пишеться вона методом накладання фарб. Особисто я не знаю, якою вийде готова писанка, вона мовби живе своїм життям. Пригадую, якось в мене не було настрою на чорне тло, і вони вийшли коричневовишневі, типові для Холмщини.
Щоб створити відповідний настрій, обидві жінки одягли вишиванки. У пані Ірини сорочка старовинна, з Лучиць, приблизно 1922-23 років. Її подарувала мати чоловіка. Незвичні в ній вишиті ірисами рукави, це рідкісний орнамент, бо іриси – нетипові для нашого краю квіти. Пошита вона з полотна і фасон має цікавий. Цю сорочку примітили і у Львові, куди союзянки щороку їздять демонструвати старовинну ношу.
І ще дві старовинні сорочки має пані Ірина. Ось що розповіла про них:
– Маю ще сорочку і запаску з Тартакова. Вони були закопані у скрині, її відкопали у 80х роках минулого століття. На сорочці в голубих шестикутниках вишиті тризуби, а також є імітація (квадратики) жовтоблакитного прапора на сорочці і запасці. Сорочка має унікальний покрій: спереду і ззаду складки; рукави тричверткові. Приведу до ладу і вдягну.
Ще старіша сорочка – десь з 1890го, з дуже гарним різнокольоровим вишиттям ручної роботи. Вона, на жаль, дуже понищена, вдягнути її не вдасться. Але хотілося б, щоб їх побачили сокальчани, особливо молодь. В цьому році наша організація планує провести у Сокалі показ старовинної ноші Сокальщини. Наші жінки мають що показати. Цікаві сорочки, які нагадують фартух, мають в Угринові. Вони білі, гофровані. Гарні ноші мають у Волиці, Комареві. Ми б хотіли не просто показати, а й розповісти про них.
Без сумніву, це хороша ідея. Так само, як і акція «Великодня писанка – для сироти», яку проводять у музеї і до якої долучились сокальські школи, районна організація Товариства Червоного Хреста, союзянки, мистецька фундація Анатолія Покотюка. Вірю, що дітисироти отримають на свята хороші подарунки, серед яких будуть і чудові писанки.
Валентина БЛУДОВА.
Фото автора.