Дорогі у Христі!
Через кілька днів ми будемо святкувати Різдво Господа нашого Ісуса Христа, надзвичайно важливу подію для кожного з нас, для наших родин, для громад, для народу, для Церкви і для всього людства. Насамперед, звертаюся до вас словами радісного вітання, яким звертаємось одні до одних в період Різдва Христового: «Христос рождається!» Вірю, що це вітання приносить спокій та радість у кожну християнську душу, котра прагне його. З приходом Спасителя на землю, світ наповнився великою радістю і це звістив ангел, коли народився Ісус Христос: «…звіщаю вам велику радість, що буде радістю всього народу» (Лк. 2,10). Ця подія настільки важлива, що ми навіть ділимо історію людства на роки до народження Ісуса Христа та після Його народження. І робимо це не випадково, а на підставі глибокого усвідомлення, що світ до Його приходу на землю сильно відрізнявся від світу, який настав після Його приходу.
Так само і з життям кожного з нас. Коли ми втілюємося в Ісуса Христа через Святі Таїнства, пізнаємо Його і зустрінемося з Ним, наше життя набуває іншого, нового, кращого вигляду.
Пізнати, зрозуміти, відчути ту близькість Бога до нас та можливість нашої близькості до Господа – це покликання нашого життя, особливо у цей сприятливий час Різдвяних свят.
Найбільше і найглибше таїнство християнської віри – це таїнство воплочення Божого Сина.
Предвічний Бог стає малою дитиною і не перестає бути Богом. «І Слово стало тілом і оселилося між нами», – каже євангеліст Йоан (1, 14). «Бог Предвічний народився», – співаємо в нашій колядці. Христове Різдво – це колиска нашої віри. І тільки віра в силі це незглибиме таїнство в покорі прийняти, зрозуміти і вшановувати. Як святі отці, так і наша свята Церква у своїх різдвяних богослуженнях радісно оспівує і величає таїнство народження Божої Дитини. Для скріплення нашої віри і кращого розуміння цього таїнства хочу навести уривки з різдвяних проповідей святих отців. Перше, на що святі отці звертають особливу увагу і чим захоплюються у Христовому Різдві, це велич таїнства воплочення і його значення для цілого людського роду й нашого спасіння.
Святий Василій Великий у своїй різдвяній проповіді вчить нас, як сприймати таїнство воплочення: «Христове Різдво, – каже він, – властиве і перше, себто в лоні Вітця від віків, треба в мовчанні почитати. Навіть нашому умові не повинні ми дозволити, щоб досліджував це таїнство. Бо коли ще не було ані часу, ані часового простору, коли ще не було форми вислову, ані свідкаочeвидця, ані того, хто б про це оповів, то як може розум утворити собі якесь поняття? Як може тут язик дати вислів для думки? Отець був і Син народився! Не кажи: коли? – а радше остав це питання! Не питай: як? На це нема відповіді! Бо «коли» це поняття часу, а «як» веде нас до тілесного родження… Бог на землі. Бог між людьми, не у вогні і серед голосу труб; не на горі, що димиться, або в темноті, ані в лячній і ревучій бурі даючи закони, але в тілесній появі, лагідний і добрий перебуває з рівними собі. Бог у тілі, не діючий здалека, як у пророків, але злучений з природою, рівною людській природі, щоб у той спосіб через своє тіло, споріднене з нами, привести назад до себе ціле людство».
Святий Григорій Богослов у своєму слові на Христове Різдво так подивляє таїнство воплочення: «Саме Боже Слово, предвічне, невидиме, незбагненне, безтілесне, начало від начала, світло від світла, джерело життя і безсмертя, відбитка первісної краси, печать непереносна, образ незмінний, рішення і Слово Отця, приймає свій вид, носить тіло задля тіла, лучиться з розумною душею задля моєї душі, очищуючи буття, Несотворений твориться, Необнятний обмежується через розумну душу, що є посередником між Богом і земним тілом».
Святий Йоан Золотоустий в одній зі своїх різдвяних проповідей звеличує таїнство Христового Різдва такими словами: «Бачу незвичайне й дивне таїнство: Пастухи наповняють звуками мій слух, голосячи не пустинну пісню, але співаючи небесний гимн. Ангели співають, архангели оспівують, херувими взивають, серафими величають, всі торжествують, бачачи Бога на землі і чоловіка на небесах; Високого – вдолі, за Його планами, а низького – вгорі по Божій любові до людей. Сьогодні Вифлеєм став небом, замість звізд прийняв співаючих ангелів, а місто сонця незбагненне вмістив Сонце правди. Не питай, як це сталося, бо де Бог хоче, там уступає порядок природи… Що сьогодні зродила його Діва, це знаю, і що Бог зродив Його без часу, в те вірю, але спосіб зродження я навчився почитати мовчанкою…» (Твори, Т. 6, с. 692). А в iншій різдвяній проповіді він каже: «Чи може щось рівнятися з цим празником? Бог на землі, а людина на небі, ангели служать людям, люди спілкуються з ангелами і прочими небесними силами; демони втікають, смерть побита, рай отворений, клятва знята, гріх зник, провини прогнані, істина зійшла на землю. Природа, перед котрою херувими берегли рай, сьогодні злучилася з Богом» (Твори, Т. 12, с. 787).
Святий Атанасій Великий у своїй науці на Христове Різдво говорить: «І хатина, в якій народила Діва, приймає вид церкви, де жертовником – ясла, служителем – Йосиф, дияконами – пастирі, священиками – ангели, архиєреєм – Господь, престолом – Діва, чашами – матірні груди, одіжжю – вочоловічення, віялами – херувими, дискосом – Святий Дух, а Отець – дископокровець».
Святий Єфрем Сирин оспівав таїнство воплочення у гарних, глибоко догматичних різдвяних гимнах. «Це є чиста ніч, – каже він, – що в ній з'явився Чистий, котрий прийшов, щоб нас очистити. Хай ніщо не домішується до наших почувань, що могло б їх заколотити» (Гимн І, 82). «День Твого Різдва поєднав небо й землю, бо в ньому Найвищий зійшов до землян» (Гимн IV, 14). «Всевишній став Дитиною, а в Нім був укритий скарб мудрости»(Гимн IV, 148). «Найвищий кормився молоком Марії тоді, коли всі створіння кормилися Його багатством» (Гимн IV, 149).
Друге, чим святі отці захоплюються у воплоченні Божого Сина, це жертва, смирення й убозтво. «І ось вам знак: – каже ангел до пастухів, – ви знайдете дитя сповите, що лежить у яслах» (Лк. 2, 12). Ті чесноти блистітимуть у цілому його житті, вони підуть з Ним на хрест і до гробу.
Святий Атанасій Великий у своїй різдвяній науці кличе: «Хто не заговорить, хто не подивлятиме Господній прихід? Вгорі свобідний, а вдолі записаний. Вгорі Син, а вдолі слуга. Вгорі Цар, а вдолі наймит. Вгорі багатий, а вдолі вбогий. Вгорі відбирає поклони, а вдолі платить данину. Вгорі божественний престол, а вдолі польовий вертеп. Вгорі вітцівське незглибиме лоно, а вдолі бездушна мала криївка і ясла. Хто не подивлятиме величі речі вгорі, а малі пелени вдолі.
Той, що розв'язує, в'яжеться. Той, що кормить, кормиться. Незбагнутий являється Дитиною.
Той, що відчиняє джерела, потребує грудей. Той, що все носить, несказанно носиться.
Всюдиприсутній, невимовно обмежується. О диво,
що за преславні речі!» (Пролог).
Святий Йоан Золотоустий, вдумуючись у спосіб воплочення Божого Сина, каже: «Я бачу теслю і ясла. Дитину й пелени, народження з Діви позбавлене всього, що конечне, все в убозтві, все в бідноті. Чи не бачиш ти багатства в цім великім убозтві? Як Він багатий став убогим задля нас? Як Він не мав ні ложа, ні постелі, але був положений у голих яслах? О вбогосте, що служиш за джерело багатства! О безмірне багатство, що має вид убогости!» (Твори, Т. 6, с. 698).
Святий Єфрем Сирин закликає нас до наслідування Христової покори й любови: «Сьогодні, коли Бог прийшов до грішників, то хай праведник у своїх думках не виноситься понад грішників. Сьогодні, коли Господь усесвіту прийшов до своїх слуг, то хай і пани знижаться до своїх слуг у любові. Сьогодні, коли Багатий задля нас став убогим, то хай і багатий при своїм столі гостить убогих» (Гимн І, 9294).
Сучасний голос Церкви звернений до нас словами святішого вселенського Архиєрея у першому Різдвяному посланнi «UrbietOrbi» Папи Франциска: «Дорогі брати й сестри в Римі та в усьому світі, доброго вам і благодатного Різдва! Користаюсь словами пісні ангелів, що з’явилися вифлеємським пастирям у ніч народження Ісуса. Це – спів, що єднає небо і землю, підносячи до неба хвалу і прославу, і вітаючи землю людей побажанням миру. Запрошую всіх приєднатися до цього співу: ця пісня призначена для кожного чоловіка й кожної жінки, що чуває серед ночі, сподівається кращого світу, піклується ближніми, смиренно стараючись сповнювати свій обов’язок.
Слава Богові! Саме до цього, перш усього, нас закликає Різдво: віддати хвалу Богові, тому що Він – добрий, вірний, милосердний. У цей день бажаю всім розпізнати справжнє обличчя Бога, Отця, Який дарував нам Ісуса. Бажаю всім відчути, що Бог близько, перебувати в Його присутності, Його любити, Йому поклонятися. А кожен з нас може прославляти Бога, насамперед, своїм життям, життям, відданим любові до Нього і до ближніх. Мир людям.
Справжній мир, як знаємо, – це не рівновага між протилежними силами. Це не гарний «фасад», за яким приховуються протиріччя й поділи. Мир – це труд, це – плід праці, його здобуваємо день за днем, виходячи з Божого дару, з Його благодаті, яку Він дав нам у Христі Ісусі.
Споглядаючи на Дитя у вертепі, Дитя миру, згадаймо про дітей, які є найуразливішими жертвами війн, але подумаймо також і про похилих віком, про жінок, які зазнають знущань, про хворих… Війни руйнують та ранять дуже багато життів!..»
Блаженніший Патріарх Святослав (Шевчук) у своїй науці на Христове Різдво говорить: «На голос ангела, який пролунав пастушкам серед темної ночі, спішимо ми сьогодні до вбогої стаєнки у Вифлеємі. Тут ми бачимо на руках Пречистої Діви Марії Божого Сина, що прийшов у наш світ як людина. Разом із ними радіємо і дивуємося, оспівуємо і споглядаємо живого й істинного Бога, який народився в людському тілі та віддає себе в руки людини як маленьке, ніжне і беззахисне Дитя. Різдво нашого Спасителя відкриває нам глибини Божественного життя, як також всю правду про саму людину. Той, хто сьогодні явився в людському тілі, існував ще перед сотворенням світу, бо як предвічний Бог споконвічно від Отця народився нетлінно як Син! Це таїнство Божого синівства Ісуса Христа – що само по собі є невимовним і незбагненним! – сьогодні об’являється і проповідується людині. Це свято робить нам доступним божественне синівство, проголошує, що наш БогОтець любить нас як своїх синів і дочок. У Його новонародженому Сині ми переживаємо сьогодні нашу близькість до Бога, таку саму теплу, могутню, реальну та життєдайну, якою є трепетна близькість люблячого батька до свого єдиного первістка. Вдивляючись в обличчя Божого Дитяти і Його Матері Марії, усвідомлюємо, що свято Різдва дає нам пізнати правду про нашу людськість, про власну людяність, яка стала знаком Божої присутності: «І ось вам знак, – каже ангел до пастушків. –
Ви знайдете дитя сповите, що лежатиме в яслах» (Лк. 2, 12). Це Дитя – сам Бог Ізраїля, що в останній час безсіменно від Діви тілом народився. Це Дитя враз доручає людині, в особі Йосифа Обручника, дивну роль свого опікуна. У Різдві Христовому ми приймаємо вічного Бога таким, якими є самі. Бо зазвичай люди прагнуть, щоб ними хтось опікувався. А тут, у Вифлеємі, сам Бог, як дитя, є тим, ким опікується людська родина!..»
Преосвященний Владика Михаїл (Колтун) у своєму слові на Христове Різдво так подивляє таїнство воплочення: «Господь Бог обрав ізраїльський народ і в ньому Себе об’являв і вказував народові на віру в одного Бога Творця і Вседержителя, а також повчав зберігати заповіти Його. Через різні досвіди вибраний народ свідчив свою віру, очікуючи від Бога спасіння, як земного, так і вічного. Для того треба було бути дуже пильними, щоб слухатися Бога і Його заповіді тлумачити так, щоб зберегти надію на спасіння. Господь прийшов як обіцяв, але у свій спосіб, не так як уявляли, можливо, собі сторожі Божого закону в Ізраїлі. Що може бути більшого, вищого у сотворенім людськім світі – це Людина з великої букви. Бог свої накази в Старому Завіті давав через богопосвячених людей, а тепер вирішив об’явити своє спасіння теж через Людину, який, як ми знаємо, народився у Вифлеємі; через свого Єдинородного Сина, який стався чоловіком, нам об’являє своє спасіння. Ісус Христос прийшов у світ, можна сказати такий деградований, світ, в якому закон втратив Божого Духа, в якому не була потрактована людина, а лиш закон, яким керували законовчителі. Десь так є і у нас тепер, що закон втратив правдивий свій дух через законовчителів і використовують закон для своєї користі – судять справедливого. Усім нам як спадкоємцям Божого передання слід прийняти Новонародженного, в якому є сила у безсиллі, в якому є сила у правді, в любові, в доброті і милосерді. Це те, що втратилося в житті. А правда є та, що ми є створені на образ Божий, щоб Його образ правди, любові, доброти і милосердя свідчити своїм життям. Багато серед нас є таких, що відчувають цю втрату і людські надужиття і сьогодні вони апелюють в домівках, в церквах, на майданах про спасіння. Цей апель (крик душі) стосується всіх без виключення: кому живеться добре і кому діється кривда, адже ми всі створені на образ Божий і ніхто не може бути покривджений. І ми бачимо, як Ісус Христос народився і Його хотіли вбити – невинне Дитя, яке разом з усіма має також право жити, так як і ми, що всі живемо. В подальшому ми довідуємося, що Його невинного засуджують на смерть. Цей гріх сьогодні проявляється в житті. Ми сьогодні маємо Добру Новину як нам запевнити спасіння для себе, для ближнього і свого народу. Це дотримання закону любові Бога і ближнього. Сьогодні відчутя несправедливості сягнуло на святого – Сина Божого і на Його дітей. Це, що діється в нашому житті, пробуджує нас шукати спасіння в нас самих. Як Ісус Христос каже: «Царство Боже є серед вас і до нього треба намагатися, щоб увійти» (пор. Лк. 17, 21)…»
Тож ми, слухаючи голос Церкви від перших віків християнства по сьогодення, не лише подивляймо і величаймо таїнство воплочення Божого Сина, але разом з Марією, Собор якої святкуємо на другий день після Різдва, віддаймо Христові поклін, принесімо Йому в дар нашу віру й любов. У Христовому Різдві ми бачили безконечну Божу любов і жертву задля нас грішних. А третього дня після празника Христового Різдва свята Церква наводить нам геройський приклад любови до Бога в особі святого первомученика Степана. Наповняв нас подивом Господь вселенної, прийнявши задля нас людську природу, а тепер дивує ученик Господа, Степан, який задля Господа позбувся людської природи, щоб одягнутися в Божественне.
Сьогодні ми, українське суспільство вже вкотре у своїй історії засвідчуємо, що прагнемо будувати власне майбутнє на підвалинах християнської віри. Новонароджене ДитяСпаситель є сповненням, і джерелом надії всього людства на прихід Царства Божого – царства
добра, справедливості і миру.
Дорогі в Христі! У цей радісний день Христового Різдва складаю всім вам сердечні вітання. І прошу сьогодні усіх вас, щоб ви молилися одне за одного, любили одне одного, намагалися розуміти інших, поручали Господеві наші потреби, і в міру своїх можливостей одне одному допомагали. Відчуймо себе єдиною християнською родиною, у якій сьогодні народжується наш Спаситель.
Христос рождається!
Славіте Його!
Священик Ярослав ВАЛЮХ.