З життя господарника

Про iсторію та сучасне життя села Ниновичі на Сокальщині

На Сокальщині є багато маленьких сіл. Одне з них – Ниновичі, яке належить до Хоробрівської сільської ради. Село невеличке, всього тридцять п’ять дворів, де проживає 100 осіб. Тут всі один одного знають, зустрічаючись на вулицях, чемно вітаються між собою і навіть з незнайомцями: «Слава Ісусу Христу!». «Навіки слава Богу!», – почуєш у відповідь.

Хати ниновичан, наче у віночку квіточки, притулилися одна біля одної, а внизу – невеличка западина, де є джерело та ставок. Його облюбували сільські гуси та качки. В центрі села – флагшток, де майорить синьожовтий прапор. Поруч ряд плакучих верб, які розпустили довгі коси, наче дівчата. Дороги у селі підсипані породою. Про це подбали місцеві жителі, які зробили це за власний кошт.

…Була гарна погожа осіння днина. Тож у селі і малі, і дорослі – при ділі. Одні господарі косили картопляне бадилля, інші копали картоплю, буряки. Лише діти та старенькі, яких ми зустріли того дня, розпоряджалися своїм часом на власний розсуд. Першими зустріли двох хлопчаків на велосипеді. Це були Андрій Сава і Віталік Гайдук, які зібралися до крамниці за морозивом. Вони розповіли, що ходять вчитися до сусіднього села Хоробрів, що звідси за три кілометри. Учнів вранці (11 дітей) до школи возить «Школярик», а після уроків вони повертаються додому пішки. Колись тут була початкова школа та її закрили ще у 1969 році. Сумним є й інший факт: цієї осені пішла в перший клас з Нинович лише одна дитина. Стільки ж піде й наступної… На жаль, не має у селі ні дитячого садочка, ні медпункту. І сільські трудівники, якщо занедужають, йдуть в Хоробрівську амбулаторію сімейної медицини. Хлопчаки похвалилися, що хоч малі, але уже мають іменні ялинки, за якими вони охоче доглядають та прикрашають напередодні Нового року. Сільські діти посадили деревця біля Народного дому на 540річчя уродин села з ініціативи Хоробрівского сільського голови Володимира Сави.

Старожили села – Володимир Федина і Марія Блонська – корінні мешканці, кажуть, що колись Ниновичі називалися Млиновичі, бо ще вдавнину був за селом на річці Варяжанці млин. Та потім місцевий пан переназвав його Ниновичами, на честь свого сина Нина.

Пригадали вони, що село знало і кращі часи. Але поволі все занепало. Була цегельня, а неподалік – колонія, де жили поляки. З цієї цегли побудовані церква, огорожа навколо неї та декілька хат, які ще вціліли з того часу.

У селі є крамниця Сокальського СТ, яку уже рік орендує місцевий підприємець Тарас Дукильський. У ній невеликий асортимент, є й товари першої необхідності – сіль, сірники, хліб, олія, крупи, консерви та макарони. Правда, свіжий хліб ТзОВ «Дукат» завозить лише тоді, коли розкуплять попередній. Тут також можна купити цукерки, печиво, вафлі та морозиво.

Знайомлячись з Ниновичами, запитувала у людей, як їм живеться. Кажуть, що особливо похвалитися нема чим. Місцеве господарство розпалося. Тож люди тягнуть селянського воза, як можуть, бо залишилися із своїми проблемами наодинці. Кожен міркує і викручується як вміє. Казали, що мають велику підмогу з власного городу і підсобного господарства. Земельним паєм кожен розпорядився на власний розсуд.

– Я вже у літах, техніки не маю, тож чим обробляти землю, – каже пенсіонер Іван Берянич. – Віддав свій пай в оренду фермеру, який справно виплачує орендну плату збіжжям. І цьогоріч уже отримав пшеницю.

Старший чоловік любить своє село, каже, що, мабуть, на Сокальщині важко ще знайти такі краєвиди. Є у Ниновичах і газ, і водопровід, і чиста джерельна вода.

– Село наше мальовниче, – розділяє думку односельчанина й Олег Гайдук. – Побачиш раз і повернешся. Так було зі мною. Одружився сюди, і тут будую хату.

Молодий чоловік їздить на заробітки до Києва, нещодавно приїхав додому аби допомогти родині зібрати вирощений врожай з поля. І додає: «Ще б сюди транспорт ходив, тоді б нам жилося ще краще. А то уже три місяці через погану дорогу не ходить рейсовий автобус. І нині, аби дістатися до райцентру доводиться долати пішки три кілометри до Хороброва. Влітку ще нічого, а взимку іноді передуває.

«А як місцеві жителі до роботи добираються?» – запитую. «Зранку до нас їде «Школярик», який забирає дітей до школи в сусідне село Хоробрів, – каже пан Олег. – А якщо його немає, то йдемо пішки до Хороброва і там уже сідаємо на транспорт, що їде до Сокаля». Однак, у селі, як виявилося, небагато ниновичан має роботу. Молодь повиїжджала на заробітки, бо роботи на рідній землі катма.

Переважна більшість жителів села – пенсіонери. Буває, що на пенсію літніх людей живе сім’я, але спробуйте вижити на дев’ятсот гривень! Рятує таких селян тільки господарство та городина. Майже кожна родина має свиней, курей, корів, дехто коней.

– Люди в нас працьовиті, – розповідає сільський голова Володимир Сава. – Ніколи не сидять без діла, їх можна порівняти із бджілками. Всюди встигають: і в городі, і в полі, адже скільки сил треба прикласти, щоб заготувати сіно, зібрати вирощений врожай.

З будьякого куточка села видно старовинну церкву, яка стоїть на околиці на пагорбі. На ній викарбована дата «1892 р.». До храму нагору ведуть 53 сходинки. По них гарно б тягнулася весільна сукня із шлейфом. Та весільні музики у селі чути зрідка, бо молоді небагато. Востаннє у ній брали шлюб Зінаїда Вараниця і Богдан Буричка, Надія Гайдук і Андрій Балицький. Церковне подвір’я невелике, з трьох сторін оточене деревами. Поруч стоїть мурована дзвіниця. В неділю, в свята і коли є потреба в будні дні, люди спішать до храму Божого. Тут відправляє отець Ярослав Гірняк. Особливо багатолюдно на свято Юрія, коли у селі празник. З такою ж урочистістю відзначають й Успіння Пресвятої Богородиці. Цьогоріч тут відбулося посвячення каплички, яку на джерелі змайстрував за час відпустки сільський голова Володимир Сава, а сільська громада допомогла навколо неї облаштувати огорожу.

– Сільський голова з Нинович. Він – добрий господар, – каже секретар Хоробрівської сільської ради Любов Костюк. – Дбає про всі населені пункти, які належать до сільської ради, через що його і обрали на другу каденцію.

Ниновичі – дружнє село, і мешканці не одного населеного пункту могли б їм позаздрити подоброму. Бо не раз уже довели, що гуртом можуть і гору перенести. Недарма на рахунку громади багато добрих справ. Зокрема, будівництво газопроводу, є навіть ниновицьке «ноухау» – заміна металевих труб на пластикові в артезіанських свердловинах (тепер уже не потрібний автокран), взяли на озброєння багато сільських рад Сокальщини і Волині. Добрим словом згадують односельчани й місцевого підприємця Романа Саву, який обладнав за власний кошт поле для мініфутболу, волейбольну та баскетбольну площадки й гірку для дітей.

Нині нелегко живеться селянам, а у таких маленьких населених пунктах, що значно віддалені від траси, й поготів. Але ниновичани на те лише кажуть, що одних біда ламає, інших – робить міцнішими. Тому й тримаються землі, працюють на ній, не покладаючи рук, бо знають, що з неї житиме вся родина. Чимало з них мають надію, що будівництво митного переходу ДолгобичівУгринів принесе позитивні зміни. До того ж нещодавно затвердили генеральний план Нинович, де передбачено будівництво нового кварталу площею 20 гектарів. Тож для жителів сіл Хоробрівської сільської ради з’явилася перспектива.

Любов ПУЗИЧ.

Фото Василя Сорочука.

Голос Сокальщини на GoogleNews