23-річний львівʼянин Андрій Видюк є наймолодшим прийомним батьком у Львівській громаді. Разом із дружиною Оленою подружжя створило дитячий будинок сімейного типу та виховує десятьох дітей: рідну доньку Юстинку і девʼятьох хлопців та дівчат, яких, за їхніми словами, «народили серцем».
Мрія приймати у свою родину дітей, які втратили батьківське піклування, зʼявилася в Андрія та Олени ще до одруження. Вони говорили про те, що хочуть мати власних дітей і водночас подарувати дім тим, хто його потребує найбільше. Згодом ця мрія стала реальністю, коли одразу девʼять братів і сестер переїхали до їхнього дитячого будинку сімейного типу.
Шлях до прийомного батьківства почався з волонтерства. Андрій та Олена допомагали у Центрі підтримки дітей, де й познайомилися з майбутніми вихованцями. Особливо запам’яталася дівчинка Соломія, яка щоразу болісно переживала їхні прощання і постійно запитувала, коли її заберуть назавжди. Саме через цей досвід подружжя усвідомило, що хоче стати батьками саме для цих девʼятьох дітей.
Нове життя принесло багато радості, але й чимало викликів. Андрій зізнається, що як молодий багатодітний тато іноді почувається «між двома світами»: з батьками-вихователями може говорити про дітей, але вони старші за нього, а люди його віку не завжди розуміють такий вибір. Найбільшою опорою для нього є дружина та близькі друзі.
Щоденний ритм великої родини починається дуже рано. Поки Олена або старші діти готують сніданок, Андрій будить школярів, збирає їх до школи, а потім розвозить молодших у садок чи школу. Після цього повертається додому до дистанційної роботи. У кожної дитини є свої обовʼязки по дому, а побутові справи сімʼя намагається виконувати разом без жорсткого поділу на «чоловічу» чи «жіночу» роботу.
Окремою частиною життя родини стали регулярні поїздки до лікарні: троє дітей мають гемофілію і потребують системного лікування. Двічі на тиждень їм внутрішньовенно вводять препарат, що забирає майже цілий день і потребує суворої дисципліни. Андрій визнає, що саме ця хвороба є одним із найскладніших випробувань для всіх.
Попри труднощі, головною цінністю в домі Видюків залишається любов. Андрій каже, що намагається, перш за все, чути кожну дитину, говорити з нею і бути поруч. Він відчуває різницю між вихованням біологічної доньки і тих дітей, які пережили травматичний досвід до потрапляння в сім’ю, адже минуле прийомних дітей повністю їм не відоме і відкривається поступово.
Рідні з боку Андрія повністю підтримали рішення подружжя створити дитячий будинок сімейного типу. Коли діти тільки зʼявилися в їхній родині, батьки не наполягали на тому, щоб їх одразу називали мамою і татом, залишивши це на розсуд самих дітей. Зараз більшість вихованців звертаються до Андрія як до тата, окрім найстарших хлопців, з якими різниця у віці невелика.
Особливе значення для Андрія має День батька. Він зізнається, що йому важливо показати дітям приклад міцної, турботливої сімʼї, аби в майбутньому вони змогли побудувати власні щасливі родини. Вітання від дітей у цей день він сприймає як одну з найцінніших відзнак.
У великій родині сформувалися й власні традиції. Найулюбленіша з них — «вільна пʼятниця». У цей день діти можуть дозволити собі улюблені смаколики, лягти спати пізніше, більше часу провести з батьками за розмовами та спільним переглядом фільмів.
Діти високо цінують турботу та відкритість свого прийомного тата, а дружина Олена називає Андрія «тато-сонечко» за доброту, вміння бути на одній хвилі з підлітками і створювати відчуття безпеки як для старших, так і для найменших.
У Львівській міській раді історію родини Видюків називають прикладом відповідального батьківства та справжнього покликання. Керівник управління «Служба у справах дітей» Львівської міської ради Володимир Фридрак наголошує, що, попри молодий вік, Андрій продемонстрував зрілість і готовність до багатодітного батьківства, а їхній дитячий будинок сімейного типу став оселею любові, прийняття та підтримки для десятьох дітей.