Головна / Життєві історії / Дай, Боже, розуму та мудрих поводирів

Дай, Боже, розуму та мудрих поводирів

Я уже на схилі літ. Мабуть через це став трохи сентиментальним. І все частіше на пам’ять приходять епізоди з мого раннього дитинства та юності. І щоразу згадую батьківську хату, садок біля неї, село, яке потопало у зелені дерев…

Народився і виріс у Стремені. Моє рідне село розкинулося на пагорбі, між древнім лісом. Під пагорбом текла річка, яка як та змійка, вилася між дубами та ясенами. Вона завжди була повноводна. У ній водилася риба та купалися жителі села. Денеде край берега верби схилилися над водою. У їх розкішних "косах" селяни ховали човни аби ті не розсохлись на сонці. Черемха та калина були майже біля кожного обійстя, тож дівчата залюбки уквітчували себе ними та робили з цих червоногарячих ягід "намисто". Молодь збиралася щовечора, про щось гомоніла та співала… Цим мимоволі можна було замилуватися…

Невдовзі розпочалась війна… І все посумніло. Дівчата більше не збиралися на вечорниці та не співали. А для кого мали співати, як ті соловейки, коли юнаків забрали до війська. Невдовзі то тут, то там у селі було чути плач та жіночий лемент. Це родичі отримали страшну вістку, що десь у нерівнім бою загинув син та наречений.

На наших теренах воєнні дії тривали довго… Спершу ми були під поляками, потім прийшли совєти… А з ними нові порядки, нові втрати та випробування. Радянська влада скоро позакривала церкви, а тих, хто мав мужність піднятися із колін і боротися за вільну Україну, нищила, вбивала, а їх родини, як ворогів народу, відправляла в Сибір. Так жорстоко винищували патріотівукраїнців. Решта людей залякали аби ті мовчали і стали рабами.

Сімдесят років чекали українці поки ненависна радянська влада розвалиться. І так сталося. З якою радістю прийняли вістку про те, що у Росії відбувся путч і нарешті Союз нерушимий впав. Недаремною була жертва тисячі синів та дочок України, які віддали своє життя на вівтар незалежності. Ми стали вільними, наші діти та внуки живуть у незалежній Україні. Мають Тризуб за герб, синьожовтий прапор, а "Червона калина" є нашим гімном. Об’єднані почуттям патріотизму, з піднесенням всі разом вийшли з Києва до Львова і зробили "живий" ланцюг. Здавалося, що небо і зірки сяють над Україною якось особливо яскраво, і вона нарешті воскресла з пітьми. Тішилися, що на весь світ гордо сказали, що ми не "хохли", а український народ, гордий, сильний, розумний… Нині згадую це все і плачу… Де поділася наша єдність, українська гідність та патріотизм? Боже, дай нам розуму та мудрих поводирів, які б змогли зберегти нашу Україну незалежною та зробили державу та її громадян заможними.

Юліан ГОДІСЬ,
житель с. Стремінь.

Голос Сокальщини на GoogleNews

Залишити відповідь

Ваша поштова адреса не опублікується. Необхідні поля позначено *

*

four + 4 =

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

закрити

Ми виявили що ви користуєтеся Ad Blocker!

Для того щоб ми були незалежними потрібно так мало - відображати рекламу!