Найкращим світом, який я пізнала, було село Скоморохи, де я народилася і виросла. Батьки, як і всі односельчани, важко працювали в полі, дітей привчали до хатньої роботи. А ще я доглядала молодшу сестру. Дитинство було веселим, всі діти –менші й більші з нашої вулиці-Задвір дружили, спілкувалися з природою, бавились. Вечорами ми, діти, насолоджувались співом дорослих скоморосьців, що лунав то з Ліска, то з Саганівки…
З моїми батьками жив мамин брат Богдан Панюта, він лишився сиротою. Його мама померла, батька арештували німці, пропав безвісти. Він був старший за мене на 12 років. До нього приходили друзі: Степан Гарвона, Степан Музичук, Василь Гарасимчук, Володимир Шамбуровський, Богдан Черній…Ці хлопці дуже гарно співали, їх запрошували на всі весілля за сватів. Вони прищепили мені любов до пісні, я з ними потихенько співала.
В Скоморохах підтримували весільні традиції, які передавалися з покоління в покоління. Весілля справляли чотири дні. Молода вишивала або купувала молодому сорочку, свати урочисто несли сорочку до молодого, співали пісні для цього обряду. В домі молодої збиралися дружки. Молода сиділа на покутті, дружки співали:
«Вода за водою, туга за тугою. Віддаєш мя, моя мамо, заміж молодою.
Ще й не нажилася, ще й не набулася, ще й розкошів не зазнала, літа змарнувала.
Літа мої, літа, не йдіть марно світом. Буду вас я шанувати, як рожеві квіти».
Перед вінчанням приходив молодий до молодої, його свати несли молодій подарок-хустку і «коруну» ( біла стрічка, обшита зеленню), яку чіпляли молодій до волосся. Свашки з дружками переспівувались:
«Ой у полі при дорозі росте собі лобода.
Подивіться, добрі люди, яка гарна молода.
Ой у саду, у садочку росте рясно молочий.
Подивіться, добрі люди, який гарний молодий.
Ми за сватом, ми за сватом, де наш сват подівся,
А він сидить під столом, сметани наївся.
Старша дружка хитра-мудра. Розпустила свої кудрі.
А ще діжки не замісить, вже кудрями хлопців тішить».
Потому молоді просили благословення в батьків, свати співали:
«Вклоняйтеся, діти, як рожеві квіти, знизенька покірненько, щоб було хорошенько.
Напроти неї стоїть матінка її, вклоняйтеся, діти…
Напроти неї стоїть батечко її, вклоняйтеся, діти…».
Після благословення батьків і родини йшли вінчатись до церкви. Молода йшла з сватами ,Молодий – з свашками. Молодих супроводжували скомороські музиканти: Семенюк Степан, син Євген (труби), Шамборовський Євген (бас-труба), Гарасимчук Євген (бубон). Односельчани виходили дивитись, молоді всім низько вклонялись, просили благословення. Всі благословляли: «Хай вас Бог благословляє на щастя, на здоров’я і всім тим, що від Господа Бога бажаєте».
Біля церкви хористи зустрічали молодих весільними співанками. Ця традиція збереглася ще до сьогодні. Після вінчання гостей запрошували за святковий стіл. Якщо молода йшла за невістку, то молодь ішла до хати молодої. Якщо молодий за зятя – до молодого. Після гостини йшли до клубу танцювати. Веселились всім селом. В домах молодих бавились старші гості, для них замовляли місцевих музик – Ганьбу Володимира із скрипкою, Когута Луку із цимбалами і бубном.
В неділю знову сходились гості. Погостившись, потанцювавши, виряджали дітей – чи за зятя, чи за невістку. З рідної хати виряджали дітей з двома багатими хлібами в руках (бабками). Наперед ішли дружки з образами, вишитими рушниками. Перед тим свати співали:
«Молодая калинонько, ой, час тобі розвиватись,
Молодая дівчинонько, ой, час тобі вибиратись
Від матінки рідненької до матінки чужої,
Від батенька рідненького до батенька чужого,
Від сестрички рідненької до сестрички чужої…».
Зустрічали зятя чи невістку батьки з хлібом. Обмінявшись хлібами, всіх запрошували до хати. Дружки знімали батьківські образи, а на тому місці прилаштовували ікони зятя чи невістки. Після того, як молодь повеселилась, старші готували придане – дві великі подушки і менші-ясіки, перину, ковдру, покривала ручної роботи від скомороської майстрині-Семенюк Анастасії. Все везли на грузовій машині. На шафі зверху сидів гість, переодягнений за молоду, з «фаною» в руці-символом того, що на господарку йде нова господиня. «Приданок» зустрічали батьки. Натанцювавшись з подушками, периною, ковром, помучені «приданки» радо сідали за святковий стіл.
В понеділок і у вівторок вечорами справляли гостини, де гостились тільки старші ближчі гості. Отакий був обряд скомороського весілля. Тепер багато чого змінилося, забулося. Молоді все спростили, не вміють співати, ніхто не везе приданого. Тепер, кажуть, все по-європейськи. Час іде, все міняється. Та нехай буде так, щоб тільки жили молоді в злагоді, в любові, в повазі одне до одного і до батьків. Рідна українська пісня ще звучить на весіллях, чарівні вишиванки додають краси і вроди молодим, на весіллях звучать прекрасні вітання, побажання. Через роки повернуться ще деякі традиції, бо недаремно Шевченко писав:
« Наша дума, наша пісня
Не вмре, не загине…
От де, люде, наша слава,
Слава України». 22.02.2013р.
Кузьма Надія
с. Скоморохи
Свято-Вознесенська Парафія УГКЦ с. Скоморохи